Принципи природовідповідності.

Принцип екологічної спрямованостіпедагогічного процесу черговий раз нагадує, що людина – частина природи, її дитя (ні цар, ні Бог і ні герой). Частина не може бути більшою за ціле, вона функціонує за його законами, і будь-яке їх (частини і цілого) протистояння неухильно приведе до обопільного руйнування. Однак, живучи довгий час під мічурінським гаслом «Нічого чекати милостині від природи, взяти її – наша задача!», людина спромоглася зруйнувати й природу, й саму себе як її частину.

Досить довго безглузда демонстрація сили й влади людини над природою залишалася безкарною. Вона повертала ріки в зворотному напрямку, опановувала космос, утворюючи озонові діри, досліджувала атом, вкладаючи його в боєголовки, осушувала болота, ерозуючи землю, вирубувала ліси, порушуючи біогенез, і багато іншого. Такого роду «цивілізована творчість» може залишатися безкарною лише до визначеної межі. І ось сьогодні людство вже стоїть біля цієї рокової межі, коли кількість порушень перейшла в якісні зміни довкілля, що стало небезпечним для людського існування. Нагромадження відходів виробництва в атмосфері привело до «парникового ефекту», що загрожує зварити нас живцем, озонові діри – до позамежного підвищення радіоактивності, коли Сонце, покликане підтримувати життя, вбиває його, а повсюдне забруднення повітря, води та ґрунту позбавляють людину основних джерел її існування. Усвідомивши виниклі проблеми, людство з ентузіазмом кидається їх вирішувати, з великим запізненням намагаючись відповісти на запитання, як зберегти природу й себе.

У цих умовах однією з основних задач педагогічного процесу є формування людини з планетарною свідомістю, що бачить своє місце і роль у природному еволюційному процесі, знає його ритми і вміє в них вписатися, здатну відновити загублене та створити умови для природного розквіту планети. Цьому служить впровадження в навчально-виховний процес сучасної школи екологічних і валеологічних знань, здійснюване як при вивченні окремих навчальних дисциплін, так і шляхом введення відповідних компонентів у зміст навчання всім предметам шкільного циклу. Велику роль у вирішенні цього питання грає екологічна (валеологічна) спрямованість виховної роботи зі школярами.

Принцип природовідповідності педагогічного процесу говорить про те, що сама природа з системою зв'язків між її складовими становить скарбницю педагогічного досвіду, гідного найпильнішої уваги людини. З одного боку, «природа готує собі матеріал, перш ніж починає додавати йому форми» [55,132], що в педагогічному процесі вимагає обов'язкового врахування якості цього матеріалу та природних закономірностей його функціонування. З іншого боку – вона демонструє механізми оптимального та результативного педагогічного впливу. Так, гра кішки з кошеням є ні чим іншим, як навчанням мисливському ремеслу. Або: з моменту народження кожна дитина проходить природну школу навчання говорінню, механізми й досягнення якої вражають своєю ефективністю, але недостатньо враховуються в шкільному навчанні, чи «враховуються навпаки», в результаті чого це легке й цікаве заняття стає складним, нецікавим і навіть непід'ємним для школяра.

Будучи частиною природи, дитина живе за її законами та особливо жваво відгукується на її впливи. Досвід показує, що успіхи в навчанні та вихованні напряму залежать від побудови навчального процесу відповідно до біоритмів людського організму та навколишнього середовища. Зважаючи на те, що інтелектуальна діяльність найбільш результативна в першій половині світлового дня, навчання в другу і третю зміни із самого початку приречене на низьку ефективність. Виховні ж заходи, що потребують емоційної активності, доцільно проводити в другій половині дня. Об'єктивно та суб'єктивно зумовлені порушення цієї закономірності незмінно приведуть до зниження якості навчально-виховного процесу.

Принцип природовідповідності наголошує на врахуванні в педагогічному процесі критичних станів природи (магнітні бурі, молодик, повний місяць, затемнення тощо). Не слід у такі дні призначати підсумкові контрольні роботи, виробничі наради, масові заходи. Сучасна наука має достатні потужності для виявлення біопатогенних зон, що негативно впливають на здоров'я та психіку людини. Ці знання повсюдно використовуються в промисловому будівництві й дизайні, але, на жаль, ще недостатньо враховуються в шкільній практиці.

Принцип урахування вікових особливостей.Шкільне дитинство складається з трьох вікових періодів: молодший шкільний вік, середній (підлітковий) і старший (юнацький). Кожен із цих періодів має свої характерні риси в розвитку організму(опорно-рухового апарата, серцево-судинної системи, внутрішніх органів, залоз внутрішньої секреції тощо), психіки(розвиток мозку, психічних функцій, вищої нервової діяльності) і в соціальному розвитку (проблеми спілкування, авторитету, дружби, професійної спрямованості, системи відносин, матеріальних і духовних цінностей тощо).

Починаючи роботу з дітьми певного віку, вчитель повинен знати вікові особливості дитячого загалу та враховувати їх у організації навчально-виховного процесу. Так, працюючи з підлітками, треба зважати на нерівномірність розвитку їх організму, що зовні може проявлятися у вигляді негативних реакцій. Наприклад, нерівномірність у розвитку серцево-судинної системи (обсяг серця в цьому віці збільшується швидше, ніж діаметр кровоносних судин) приводить до підвищення кров'яного тиску, що спричиняє швидку стомлюваність, головний біль, дратівливість, погіршення пам'яті, розосередження уваги тощо. Це позначається на успішності дітей, їх взаєминах один з одним і з учителями. Якщо останні не зуміють змінити звичну систему навчання з урахуванням зазначених новоутворень, то втратять контроль над ситуацією.

Принцип індивідуального підходу говорить про те, що крім загальних закономірностей розвитку дитини в педагогічному процесі необхідно враховувати індивідуальні особливості, якими наділила її природа. Це психотип, темперамент, особливості прояву та функціонування пам'яті, уваги, мислення, схильність до певних видів діяльності, яскраво виражені здібності, тобто, все те, чим кожна дитина відрізняється від своїх однолітків. На жаль, вчителі, що працюють на «середнячка», виходячи на ці особливості інтуїтивно, намагаються їх нівелювати, нерідко зараховуючи до недоліків («не такий, як усі»). Принцип же індивідуального підходу вимагає грамотного, науково забезпеченого вивчення характеру індивідуальних проявів дітей і врахування результатів цього вивчення в конкретній роботі.

Задача вчителя полягає в розвитку індивідуальності кожного учня, у виявленні його схильностей, розвитку здібностей і організації навчально-виховної роботи відповідно до природних задатків і потреб дитини, а не всупереч їм. Саме це дасть можливість знайти оптимальний режим роботи з кожним учнем і досягти найкращих результатів у навчанні.

Принцип диференційного підходу наголошує на необхідності організації педагогічного процесу з певними групами дітей. В основу поділу на групи кладуться результати індивідуального вивчення школярів, можливості школи а також бажання дітей і батьків. У загальноосвітній школі здійснюються, в основному, чотири типи диференціації:

· вікова, коли в одному класі навчаються діти одного віку;

· рівнева, що, як правило, реалізується при прийомі дітей до школи, коли класи формують за їх готовністю до навчання;

· профільна, коли діти відповідно до бажання, здібностей і можливостей обирають певний профіль поглибленого вивчення предметів: математичний, гуманітарний, естетичний, спортивний тощо. Як правило, це відбувається або в старших класах, або при вступі до спеціалізованої школи.

· В позаурочний час здійснюється диференціація за інтересами. З метою її реалізації в школі працюють гуртки, факультативи, творчі об'єднання й ін.

Диференційний підхід здійснюється також при роботі з учнями одного класу, коли вчитель використовує групові форми навчання на уроці й у позаурочній діяльності. У цьому випадку застосовується диференціація за інтересами, рівнева, профільна, за характером взаємин між дітьми, за обраною проблематикою тощо.

Для реалізації вимог, пропонованих даною групою принципів, необхідно дотримуватись наступних правил: