Принципи гуманізації ПП.

Принцип гуманізації педагогічного процесу своєю назвою зобов'язаний словам «гуманоїд», «гомосапієнс», тобто, людина як розумна істота. Цей принцип проголошує людину метою суспільного розвитку, а не засобом суспільного виробництва. Для задоволення її (людини) потреб (матеріальних і духовних) існує виробництво (матеріальне й духовне), а не навпаки. Донедавна людина розглядалася як засіб задоволення ілюзорних потреб ідеологічних, соціальних і виробничих структур. У спадщину від минулого педагогіці лишилася категорія соціального замовлення: що треба суспільству, його виробництву та ідеології, те й видає школа. По суті ідеологія «гвинтика» (коли людина розглядається як бездумний гвинтик великого соціального механізму, керованого ідеологічною елітою) пішла, а її ключові позиції лишилися. Тому не дивно, що давно декларуєма істина про гуманізацію суспільства, відносин між людьми, ставлення до дітей, гуманізацію навчання та виховання дотепер технологічно не забезпечена. У підручниках педагогіки радянського періоду відсутня навіть назва цього принципу. А це майже вісімдесят років існування школи та педагогіки.

Спроба поставити педагогічну систему з голови на ноги, змінивши співвідношення мети та засобу педагогічного процесу в діаметрально протилежному напрямку (не людина для виробництва, а виробництво для людини), є альтернативою старій педагогіці. Відповідно до неї педагогічний процес будується, виходячи з потреб дитини, що в своїй сукупності становлять основу соціального замовлення новій школі та педагогіці.

Значення принципу гуманізації в сучасній педагогіці ми підкреслюємо його заголовним місцем у загальному переліку принципів педагогічного процесу. Принцип пріоритету загальнолюдських цінностей витікає з принципу гуманізації педагогічного процесу і становить його складову частину.

Пріоритет класових цінностей наше суспільство, школа та педагогіка вже пережили. Образ класового ворога, що формує механізм руйнування (ворога треба знищити), пішов у минуле. Пріоритет національних цінностей, як тимчасове явище вирівнювання націокультурної ситуації в країні, нам ще треба гідно пройти, сформувавши механізми прирощення, а не руйнування добутків культури попереднього періоду, й вийти на рівень пріоритету загальнолюдських цінностей, що не залежать ні від раси, ні від класу, ні від національності, ні від забезпеченості тощо. Це споконвічні людські чесноти: надійність, порядність, працьовитість, чесність, толерантність, поважне ставлення до людей і цінностей і т. ін. Це стверджувальніістини: полюби ближнього, як самого себе; шануй батька й матір свою; стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе й ін. Це заборонні канони: не вбий, не вкради, не прелюбодій, не суди і тебе не засудять тощо. Впровадження в свідомість підростаючого покоління такого роду пріоритетів – надійний гарант поліпшення соціокультурної ситуації в країні, її розвитку та процвітання.

Принцип поваги до особистості дитини в поєднанні з доцільною вимогливістю до неї потребує визнання суспільної ваги підростаючої людини, її поглядів, ставлень, проблем як основи майбутнього, що закладається вже сьогодні. Саме від того, кого і як ми виховуємо і навчаємо сьогодні, залежить добробут чи злиденність суспільства в цілому та кожної людини зокрема в майбутньому.

Поважати гідність – значить вчити вимогливості й відповідальності за свої слова та вчинки [7,66]. В основі цього процесу лежить педагогічна вимога, що ставиться перед дитиною дорослими. Вона повинна бути конкретною, обґрунтованою, закінченою, відповідати силам, можливостям та здібностям дитини. Логічним завершенням пред'явлення вимоги є контроль за якістю її виконання. Не випадково основним гаслом А.С. Макаренка в стосунках з вихованцями був девіз: чим більше поважаю, тим більше вимагаю.