СНІД і сіфілофобії

Фобії - це інтенсивний і непереборний страх, що охоплює пацієнта, незважаючи на розуміння безглуздя переживань і спроби з ними впоратися. Одним з варіантів фобій є страх зараження венеричними захворюваннями.

Найбільш високий ризик розвитку фобій при дії значного по силі психогенного чинника на осіб психастенічного, переважно тривожно-недовірливого складу. Не можна забувати так само про велику роль емоційного або фізичного перенапруження і ситуацій, де від хворого потрібно підвищена відповідальність.

У розвитку сіфіло- і спідофобії значну роль грає надмірна кількість інформації про венеричні захворювання, що з'явилася останнім часом у пресі, на радіо і телебаченні. Особливо податливі на цю інформацію, тривожно-недовірливих осіб.

Психастенія характеризується тривожністю, недовірливістю, невпевненістю, схильністю до тривожних побоювань і сумнівів. Тому реакція таких людей на виявлене відхилення у своєму здоров'ї, як правило, однозначна - головне, виключити найстрашніше, смертельне. А прочитана нещодавно в науково-популярному журналі стаття про СНІД, теле- або радіопередача відповідного змісту дають грунт для сумнівів і тривожного тривалого обдумування можливості зараження СНІДОМ. Так виникають нав'язливі сумніви.

У найбільш сприятливих випадках, упевнившись шляхом численних аналізів і консультацій у відсутності захворювання, пацієнт заспокоюється. Нав'язливі сумніви втрачають свою актуальність. Таким чином, на початковому етапі можлива зворотна динаміка СПІДо - і сіфілофобії. Такими психогенними чинниками можуть бути внутрішньовенна ін'єкція, кашель «підозрілої» людини, що близько стоїть, випадковий статевий зв'язок, необережна рекомендація лікаря. На цьому етапі симптоматика ускладнюється. Страх захворіти СНІДОМ викликає депресію. Спостерігаються два види депресивних станів: з вираженою слабкістю, тужливістю і з переважанням тривоги, внутрішньої напруги, агітації.

Ці переживання примушують хворого знову і знову йти до лікаря, здавати аналізи, причому негативний результат не заспокоює, а іноді і посилює страх. Приєднання вторинної депресії супроводжується високим ризиком суїцидальної поведінки, тому хворі потребують спостереження, у багатьох випадках в умовах стаціонару.

Чим раніше до лікування таких людей підключатимуться психіатри, тим вірогідніший сприятливий результат.