Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

ми способом). Такі дії визнаються правомірними, що виключає як застосування мір цивільно-правової відповідальності, так і обов'я­зок відшкодувати шкоду.

До правомірних дій також належать дії, що застосовуються у ра­зі здійснення права на самозахист. Протиправність поведінки запо-діювача шкоди у цьому разі виключається, оскільки його дії були спрямовані на захист наданих законом прав та інтересів від пося­гань на них. Заподіяння шкоди у цьому разі випливає з того, що, з одного боку, потерпілий своїми діями сам створює можливість за­подіяння йому шкоди, а з іншого боку, заподіяння шкоди у цьому разі є дозволеним законом способом захисту права.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується (ст. 1169 ЦК України).

Право на самозахист і відповідно на заподіяння шкоди виникає лише тоді, коли посягання на права та інтереси, що захищаються законом, є наявними і реальними. Якщо небезпека посягання вже пройшла, заподіяння шкоди буде неправомірним. Неправомірним, а отже протиправним, буде вибір способів самозахисту не адекват­них реальності і обсягу посягання, що існує. Саме тому, якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Як­що такої шкоди завдано способами самозахисту, не забороненими законом, і вони не суперечать моральним засадам суспільства, шкода відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169 ЦК України).

Правомірними також вважаються дії, вчинені у стані крайньої необхідності. Крайньою необхідністю визнається стан, у якому запо­діюється шкода з метою усунення небезпеки, що загрожувала цивіль­ним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами.

Поняття «крайня необхідність» використовується у праві для по­значення виключної ситуації, в якій особа, яка в ній опинилася, має пожертвувати одними правами й інтересами для рятування ін­ших прав і інтересів. Для визнання небезпечної ситуації крайньою необхідністю у правовому сенсі треба, щоб благо, право, яке прино­ситься в жертву, було менш цінним, ніж те право, що рятується, а також щоб не існувало інших способів усунути небезпеку, що ви­никла (наприклад, заподіяння шкоди зіткненням автомобілів внас­лідок неочікуваної появи на автошляху пішохода)¹.

¹ Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтньїх обязательствах в советском гражданском праве. — Ленинград: ЛГУ, 1983. — С. 66-67.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Дії заподіювача у стані крайньої необхідності не є протиправни­ми, але закон не виключає можливості покладення обов'язку щодо відшкодування шкоди на особу, яка її заподіяла. Це пов'язано з тим, що потерпілою стає особа, яка також не здійснювала протиправних дій і стала жертвою збігу обставин, які мали випадковий характер. Тому за загальним правилом заподіяна у стані крайньої необхідності шкода має бути відшкодована особою, яка її заподіяла.

Водночас ЦК України передбачені можливість і порядок розпо­ділу шкоди, що виникла. Так, закон дозволяє суду, виходячи із конкретних обставин справи, покласти відшкодування шкоди на третю особу, в інтересах якої було заподіяно шкоду, або частково як на третю особу, так і на особу, яка заподіяла шкоду, в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі (ст. 1171 ЦК України).

Розподіл належного кожному з учасників правовідносин відшко­дування відбувається у точно визначених для кожного частках. Та­кий розподіл обов'язку відшкодування шкоди має велике значення, оскільки забезпечує відшкодування шкоди потерпілому, надає мо­жливість більш повно врахувати обставини конкретного випадку, а також спонукає особу, яка діє у стані крайньої необхідності, до обачності, коли вона вибирає конкретний варіант своєї поведінки.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою того, хто за­подіяв шкоду, і шкодою, що настала, є обов'язковою умовою виник­нення зобов'язання з відшкодування шкоди. Для встановлення іс­нування причинного зв'язку слід доказати, що: 1) протиправна по­ведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки.

В окремих випадках виникає потреба обґрунтування не одного, а кількох причинних зв'язків. Наприклад, у разі заподіяння шкоди у зв'язку із втратою професійної працездатності слід встановити причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та каліцтвом, а також між каліцтвом та втратою професійної праце­здатності.

Вина. Обов'язковою умовою виникнення зобов'язання з відшкоду­вання шкоди є наявність вини заподіювача. Форма вини заподіювача шкоди при розгляді спорів, що випливають із цивільно-правових зобо­в'язань про відшкодування шкоди, значення не має.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 ЦКУкра­їни). Винятки із цього загальновстановленого правила можуть ви­пливати лише із закону. Наприклад, відшкодування шкоди, завда­ної органом державної влади, органом влади Автономної Респуб-

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

ліки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх пов­новажень, відбувається незалежно від вини вказаних органів або осіб (статті 1173-1174 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідст­ва, прокуратури або суду, здійснюється державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, по­переднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України).

В окремих випадках, передбачених законом, при вирішенні пи­тання про обсяг шкоди, що має бути відшкодована, до уваги може братися наявність вини потерпілої особи. Шкода, завдана потер­пілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановле­но законом (ст. 1193 ЦК України).

Преюдиційне значення для суду при вирішенні питання про на­явність вини у поведінці заподіювача шкоди мають вирок суду з кримінальної справи щодо певної поведінки особи заподіювача шкоди, а також рішення суду з цивільної справи щодо фактів, вста­новлених судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справи, у тому числі матеріалів слідчих органів.