ОПОВІДАННЯ ЗІБРАНІ МАТВЕЕВИМ І ФОМИНИМ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО В МОСКВІ, ПОХІД ГЕТЬМАНА НА ПОДІЛЛЄ, ГЕТЬМАН В БАРІ, РОЗМОВА З ЯЦИНОЮ 3 (13) ЧЕРВНЯ 1653.

Одночасно йшло також листуваннє з великими послами: Бутурлиним, Алферьевим і Алмазом Івановим, що виїхавши з Москви 19 н. с. жовтня, 11 н. с. листопада прийшли до Путивля, і тут простояли майже два місяця, чекаючи ріжних додаткових річей та документів з Москви, вичікуючи повороту гетьмана з походу, а за той час, прийнятим звичаєм, збирали вісти про українські події та висилали про них звідомлення до Москви. Відкладаючи дещо з того на далі, в звязку з першими розпорядженнями царя на Україні, я спинюсь на тім у їх реляціях, що характеризують ситуацію на Україні ¹).

17 н. с. листопада посли вислали на звіди до Чигрина піддячого Старкова. Але поки він їздив, приїхали з містечка Смілого й козаки Кіндрат Війтенко та Гнат Давидів, що їх Лаврин Капуста, їдучи з Чигрина поперед великих послів, згідно з своєю обіцянкою послам лишив у Смілій, наказавши їм, щоб були послам за провідників, та налагодили все потрібне для їх подорожі; теж саме ствердив їм чигринський полковник Томиленко, одержавши від миргородського полковника відомість про те, що московські посли зближаються до української границі. Сі козаки привезли листи від Л. Капусти і від себе поінформували послів, що гетьман стоїть з військом в Барі, боїв у нього з королем не бувало, бо ні він ні хан не хочуть наближатись до королівского війська з огляду на пошість, що завелась у королівськім війську, — “опасаютца сами от морового повЂтрея”.

“А кримської Орди з 40 тисяч пішло чатою, по здобич, під Люблин. А з гетьманом тридцять козацьких полковників і богато війська, числом сказати не можна, тому що з козацьких городів до гетьманського обозу богато приходить, инші ж козаки, як їм харчів не стане, вертаються назад до козацьких місточок”. В Чернигові ж для охорони від литовського війська стоять три полковники з військом, а є чутка, що сам Радивил поїхав до короля, лишивши когось на своє місце (156).

Путивльці Дилев, Шамирин, Котельников, що були за кордоном, розповіли цікаву історію, що з Чигрина прийшов до Миргорода наказ: велів гетьман ставити в Миргороді великий дім для його дружини, і тепер з усіх містечок зігнано богато людей, приїздить по 500 підвод, перевозять з великих панських маєтків і з гетьманських дворів будинки і всяко дворове будованнє. Приїзду гетьманової дружини сподіваються на св. Миколая і збирають всякі запаси, а кажуть, що буде там мешкати сам гетьман, щоб мати спокій від Ляхів і Татар, і що Виговському також ставлять дім у Миргороді, і що гетьман тут, у Миргороді й присягу складатиме цареві, повернувшися з походу. Особливо докладно розповідав се Дилев, що був у самім Миргороді (с. 159,162,163).

Вісти прислані з Чигрина Старковим не містили в собі нічого інтересного в порівнянню з тим, що ми знаємо з реляцій Стрешнева; можна одмітити хіба балачки чигринських міщан (“жилецких людей”), що хан з гетьманом побратались, хан гетьманові “шертував на своїй вірі”, а гетьман ханові хрест цілував, щоб одному за одного стояти (с. 162).

Найбільш інтересний був приїзд кальнилького полковника “Івана Федоренка” ²) спеціяльно висланого до послів від гетьмана. Їхав він досить довго, так що хронольоґічно те що він привіз з обозу, належить сюди. Привіз він перед усім лист гетьмана, писаний під Баром, після вістей привезених Капустою. В актах посольства він заховався в “списку”, очевидно досить близькім до ориґіналу, тим не менше за краще вважаю подати його в сучасній мові — тому що все таки се не ориґінал.

“Грамоту прислану посланником нашим Лаврином Капустою від його цар. величества радісно прочитавши, зрозуміли ми, що й. ц. в. яко цар православний, неопускаючи церков восточних, нас з усім військом Запорізьким під кріпку руку приймає і милостиво жалує. За котру милостиву ласку і велике жалування ми низько, до лиця землі й. ц. в. чолом бємо і бога всемогущего пильно просимо, аби він многолітно государствовав.. А що для достаточного у всяких ділах розговору з нами й. ц. в. вашу милость до нас прислав, з того ми велико тішимося і раді б ми згідно з указом й. ц. в. з вашими милостями в усім досить учинити присягу нашу й. ц. в. виконати і все на вічні часи грамотою ствердити. Тільки ж як тепер до військ королівських і до самого короля близько прийшли сьмо, і повсякдень війська наші з королівськими б'ються (имЂют потребу), трудно нам самим зараз вертатись. Але скоро тільки бог всемогущий дасть нам, за щастєм й. ц. в., з королем розправитись, — зараз же до в. милостів прибудемо і про все розмову будемо мати. Тепер же як з нашими Запорізькими, з Кримськими, Ногайськими і всіми иншими Татарськими військами ми до короля зблизилися, то король окопався під Жванцем за Камінцем Подільським, і в таборі великий голод і нужда, богато Німців помирає, як ми про се завсіди маємо язиків. Тому рачте в. мил. до повороту нашого почекати в Переяславі, а й. ц. в. написати, щоб тепер же військо своє в нашу землю виправив — бо ми вже з усім ц. вел. під кріпку руку піддаємось. А при сім в. милостям довголітно здравствувати бажаємо і поклін наш віддаємо. Дано з табору з-під Бару 8 ноября 1653 р. Милостям вашим всього добра жичливий приятель і слуга Б. Хмельницький гетьман з військом Запорізьким”.

Приписка на осібнім листку більш інтересна ніж сам лист: “Раді би сьмо зараз і тут з милостьми вашими видится, і присягу нашу виконали б, де буде воля в. мил., — але що тут всі війська татарські, і сам хан кримський з ними разом, — котрий тому з'єднанню нашому з православієм неприятелем єсть, — трудно зараз то вчинити. Бо скоро б Татари то побачили, зараз би від нас відступили, і змовивши ся з королем, як неприятелі з усіх сторін на нас би воювали Тому треба в тім тихо поступати, а бог всемогучий нам свідком, що щирими слугами й. цар. вел. піддаємось і скоро тільки тут з королем покінчемо, виконаємо присягу на знак щирої нашої служби” (с. 167).

Устно полковник дав такі пояснення: Король стоїть від Кімінця півтори милі під Жванцем і там окопався. Гетьман стоїть не доходячи до короля в 8 милях, а хан від гетьмана в 5 милях, а від короля в 3 милях (віддалення не вірні, значно менші від дійсних). З гетьманом 40 тис. війска, з ханом Орди 60 тис. Король з окопів з-часта посилає до хана, щоб він від гетьмана відстав, а дістане за те великі гроші. Але хан того відмовляється, сповідає то гетьманові і від нього відстати не хоче. А кримські люде всі дороги королеві заступили, і ніяких запасів до його обозу не пускають.

А перед заговінами за три неділі (в перших днях листопада н.с.) вийшов з королівського обозу пан Хшонстовский підстароста камінецький, а з ним війська було тисяч з шість, і Татари з козаками їх побили, і взяли того підстаросту з 4 тисячами в полон, а втікло їx може з 20 чоловіка; сам оповідач був також у тім бою. Того підстаросту привели до гетьмана, і він тепер там прикований до гармати, а весь инший полон гетьман віддав Татарам. На допиті підстароста розповів гетьманові: Король в обозі так говорив сенаторам і всій раді: "Як вам перед сим гетьман Хмельницький казав, щоб ви з ним договорились, так ви тоді запишавшися в небо дивились, на зорях лічили і ніякої згоди за пихою своєю не вчинили; а тепер я вже знаю, що мені у вас паном не бути: бути над усіма вами государем цареві Олексієві. Привели ви мене сюди і засадили, тепер робіть як знаєте”. Але що на то відповіли королеві сенатори, оповідач того не знає. Запасів у короля в таборі тільки до св. Миколая, більш не буде. Похвалявся король з своєї пихи, що буде зимувати у Київі, а не допустив його Біг і до Бару (с. 165-6, 169).

Свою місію полковник пояснив так: гетьман велів йому відпровадити послів до Переяслава; він поїде тепер з Путивля назад, лишивши з послами своїх двох козаків, і приготовить послам на дорозі від Путивля до Переяслава запаси й підводи. Як тільки Бутурлин через полишених козаків повідомить його, що вони рушили з Путивля до Переяслава, так зараз гетман рушить з війська до Переяслава також. А хрест буде цілувати цареві або в Київі, у св. Софії або в Печерськім манастирі, — або в Переяславі. Коли ж не сподобає видати війско, щоб їхати до Бутурлина, то зробить замиреннє з королем до весни, аби чимсь вимовитись і приїхати до Бутурлина, щоб поцілувати хрест государеві; хан з Ордою (в такім разі) теж підуть до дому. І так говорив полковник перед Бутурлиним з товаришами: “Скажу вам під присягою: коли гетьман захоче, то й кримский хан буде під государевою високою рукою”. Про Радивила казав, що він литовське військо розпустив і виїхав до своїх маєтностей, а королеві (на козаків) не помагає. Бутурлин з товаришами запросили полковника з сином і козаками до себе на обід, дали дарунки йому самому й його синові і з тим відправили, щоб він їхав, лишивши з ними двох своїх козаків (с. 169-170).

Деякі відомости з днів наступних по його виїзді з обозу привезли вістря виправлені до Ніжина і Київа. Ніжинський полковник оповідав, що купці з Козельця, бувши в гетьманськім обозі під Баром “з торгом”, привезли йому листа від Виговського з наказом: на границі від Чернигова стояти з великою обережністю. Докладних же відомостей про гетьмана й військо нема, бо через велику орду малими дружинами не можна проїхати з війська; за два тижні перед заговінами Золотаренко післав був до Чернигова до гетьмана 35 козаків о-двуконь, а два тижні пізніш — 20 козаків о-двуконь, велів їм провідавши про все у гетьмана вертати скоро вдень і вночи — але досі їх не було, до 4 н. с. грудня (с. 163).

Козелецькі козаки їдучи з Чигрина стріли Капусту що вертав від гетьмана, “і з ним гетьман відправив миргородського полковника Григорія Сахновича з хоругвою до Бутурлина” — а з чим його післано, того не могли сказати (с. 164).

Київський наказний полковник Василь Дворецький розповів одному з вістунів, що йому писав з обозу київський полковник Пішко. 20 н. с. листопада гетьман пішов з-під Бару під Камінець, наказавши всім полковникам, щоб писали у всі городи, до наказних полковників і сотників, щоб козаки і міщане жили по городах з усякою обережністю, а з сіл люде перевозилися до замків, аби не було шкоди, як Орда піде з військом назад. І йому, Дворецькому, писано про се з великим потвердженнєм, велено поставити на дорогах сильні варти, щоб доконче устерегтися від Орди (там же).

11 н. с. грудня приїхав нарешті до Білої Церкви глухівський сотник Филип Уманець і переяславський осаул Софрон Богданів, 30 чоловіка о двуконь, що післав Золотаренко. Поїхали вони від гетьмана 3 н. с. грудня з-під Гусятина, хан і гетьман стояли в пяти милях від себе, в ріжних місцях коло Камінця, а инші Татари пішли воювати дальші сторони, аж під Люблин, Краків, за Вислою (!). Короля обложено в Жванці, просить він у гетьмана згоди, з тим що він надалі гетьмана і військо Запорізьке своїм не називатиме, а тих городів, що у гетьмана, від нього не відбиратиме, і більше війною на гетьмана і на військо Запорізьке збиратись не буде. Гетьман такій згоді рад, тільки хоче щоб мирив його з королем кримський хан — так як і перед тим, під Зборовим, теж мирив їх кримський хан. “І тому також гетьман каже мирити їx кримському ханові, аби з тим замиреннєм самому гетьманові від хана відійти”. Король дає ханові за мир грошима 6 мільйонів, аби йшов собі від нього, і хан ті гроші годиться взяти, але жадає від короля ще в застав чотирьох визначних сенаторів, таких щоб на них можна було повірити, та ще для “улусних своїх Татар” скільки міст на ясир, щоб було чим Татарам поділитись. На тім буде згода, але за Уманця ще нічого не було договорено; одначе й бою з королем, за тими переговорами, не було (с. 172).

Окрім сеї цікавої обозової версії, призначеної очевидно для внутрішнього козацького ужитку, привіз Бутурлинів вістун Портомоин з Білої Церкви ще ріжні оповідання Уманця й його товаришів, з котрих я згадаю отсі:

Посилав король з свого війська під козацькі полки пять хоругов, щоб дістати язиків, але гетьман і хан, довідавшися про сю посилку, вислали козаків і Татар, і вони тих “литовських людей” богато побили, корогви забрали, а декотрих живцем узяли й привели до гетьмана. Гетьман велів сих бранців постинати, а корогви лишив у себе. (Можливо, що се та "чата” Хшонстовского, описана Богуном, тільки з зовсім иншими подробицями).

Везли до короля гроші для виплати наємного війська — шість возів, до кожного воза запряжено було по шість коней, а проважали їx для безпечности 8 тисяч польського й наємного війська. Але козаки ті гроші не допустивши до короля відбили, все те військо що їх провожало побили до одного чоловіка, а суконь з них і коней не брали з огляду на пошість (с. 173).

Про північний фронт той же вістун Портомоин привіз такі вісти: В Чернигові і в поблизьких містах розложені три полки: Переяславський, Ніжинський і Чернигівський; Ніжинського полку 34 “знамени”, Чернигівского 7, Переяславського 17; під кожним “знаменем” козаків по 200 і 300, а в деяких і більше — до 1000. В містечку Дівиці стоять мурзи: кримський, ногайський, очаківський, білгородський, з ними три “знамени” татарські, під знаменем по 100 чоловіка. Викликав тих Татар з-за Дніпра полковник Іван Золотаренко, дають їм стацію з війська. На розвіди Золотаренко посилав ніжинського осавула Кіндрата Волковського; він їздив 4 тижні по литовських городах і не знайшов ніде війська. Радивил стояв у Гречушні, миль зо 20 від Чернигова, і відти пішов з військом, а куди — невідомо, і у короля його нема (174).

З гетьманської штаб-кватири вийшли в тім часі такі листи — післані до Бутурлина через Старкова, що доїхавши до Чигрина, так само як і Стрешнев не міг відти добитися пропуску до гетьмана.

Лист Виговського з датою: з табору з-за Гусятина дня 30 ноября (ст. ст.). “Щиро служачи цареві” він подає до відома все чисто “про наше пробуваннє”. “Король польський з нами нічого не може почати, і вже трьох послів своїх присилав до кримського царя, обіцюючи йому великі гроші: просить, щоб він нас відступив, а відступивши з Ляхами на нас пішов, а особливо на й. цар. величество. Але ми того не боїмося, покладаючи всю нашу надію в будучности на Бога всемогучого, а потім на його цар. вел. — що за щастєм його християнство об'єднається. Король польський потайки пише до хана, щоб відступивши від нас, з ним разом ішов у скорім часі на державу й. цар. вел. Але надія в Бозі, що ні Ляхи ні Татари не матимуть потіхи-бо вони вірі нашій і всьому православію не бажають нічого доброго (тому в Бозі надія, що їм не поможе). Лядське військо хоч було велике, але зменшилось уже: одних за ласкою божою наші побили, инші з голоду помирають, особливо Німці: було їx кількадесять тисяч, а тепер уже мало що лишилось. Ми ж на нікого не покладаємо надій окрім й. ц. вел. Хоч король прихиляється до згоди, але все військо наше Запорізьке, почувши про милостиве жалуваннє й. ц. в. і прихід в. милостів, тішиться і щиро служитиме й. ц. в. Тільки просимо, щоб в. м. оповістили й. ц. в. про щиру службу нашу, і без жалю чекали нашого приїзду, а ми будемо старатися до вас поспішити і в добрім здоровлю бачити в.м.”.

Приписка на осібнім листку: “Король до нас ніякого листу не писав, тільки до кримського хана — але сими днями мають прислати до хана якогось Войниловича: що там буде робитись, сповіщу в. мил.” (с. 187).

Тиждень пізніш післали на руки Старкова листи до Бутурлина і гетьман і писар. Переклад гетьманського листа досить лихий, тому даю з нього тільки важніше; лист Виговського тільки парафразує лист гетьмана ³).

Гетьман повідомляє, що він повертає вже, з усім Запорізьким військом, і попрямує просто до Переяслава, щоб побачитися і розговоритися в усіх справах з послами та сповнити все потрібне для того щоб оформити свій перехід в підданство цареві (“стати слугами й. ц. в.”). “А то даємо знати: польський король з Татарами замирився, а ми з ними і в очі не бачилися. Вони мають такий замисл: з Татарами і з иншими землями воювати на й. цар. вел.; нас Татари до сього просили, але ми їм відмовили, і швидко пішли назад. Просимо повідомити й. цар. вел., аби послав своє військо й велів йому скоро йти”. Се писалося з “табору з-під Гусятина” 7 грудня с. с., себто слідом після польсько-татарського замирення.