Міжнародна охорона промислової власності

Промислова власність має своєю метою охорону винаходів, знаків, промислових зразків і боротьбу з недобросовісною конкуренцією.

Зазначені три об'єкти правової охорони мають певні спільні риси, оскільки охорона винаходів, знаків і промислових зразків надається у вигляді виключних прав на використання. Боротьба з недобросовісною конкуренцією не має відношення до виключних прав, але вона спрямована проти таких методів конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торгових справах, наприклад, у зв'язку з конфіденційною інформацією.

У міжнародно-правовій практиці промислова власність охоплює також охорону географічних вказівок.

Патент. Патентна охорона винаходу в більшості країн обмежена терміном 20 років. У деяких країнах цей термін коротший.

На кінець 1993 р. в усьому світі мали чинність близько 4 млн. патентів, з них у 1993 р. видано близько 700 тис.

Промисловий зразок. Правова охорона промислового зразка надається на 10–15 років.

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано близько 200 тис. промислових зразків. Крім того, на підставі Гаазької угоди було зареєстровано ще 5 198 промислових зразків. На кінець 1993 р. були чинними близько 1,1 млн. реєстрацій промислових зразків.

Знаки. У деяких країнах знаки одержують правову охорону не на підставі державної реєстрації, а на підставі фактичного використання. Проте для більшої ефективності охорони знака все ж краще його зареєструвати у патентному відомстві. Зареєстрований знак не може бути використаний будь-якою особою, крім володільця свідоцтва на знак.

Не допускається також використання подібного іншому позначення, яке здатне ввести споживача в оману.

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано 1,1 млн. знаків. Крім того, на підставі Мадридської угоди було зареєстровано ще 20762 міжнародних знаки, що відповідає приблизно 220 тис. національних реєстрацій. На кінець 1993 р. у світі налічувалось понад 8 млн. чинних реєстрацій знаків. Сюди не входить 295 тис. міжнародних реєстрацій, здійснених на підставі Мадридської угоди, що відповідає приблизно 3 млн. національних реєстрацій.

Недобросовісна конкуренція. Припинення недобросовісної конкуренції має своєю метою зупинити такі дії чи практику що здійснюються в ході торгової чи промислової діяльності, які суперечать чесній практиці, зокрема щодо:

– дій, які здатні зумовити змішування з продукцією чи послугами або промисловою чи торговою діяльністю підприємства;

– неправдивих відомостей, здатних дискредитувати продукцію чи послуги або промислову чи торгову діяльність підприємства;

– вказівок або тверджень, здатних ввести в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності або кількості продукції чи послуг;

– дій, спрямованих на неправомірне присвоєння, розкриття або використання комерційної таємниці;

– дій, здатних зумовити зниження розрізняльної здатності або завдати іншої шкоди репутації іншого зразка, або спрямованих на неправомірне використання нематеріальних активів чи репутації іншого підприємства.

Міжнародна охорона. Законодавство будь-якої конкретної країни регулює відносини тільки цієї країни. Отже, патент, реєстрація знака чи промислового зразка мають чинність тільки у певній країні. Якщо ж власник патенту, товарного знака чи промислового зразка бажає одержати правову охорону в кількох країнах, він має її одержати в кожній із цих країн окремо.

У 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, якою утворили Міжнародний союз з охорони промислової власності. Мета цього Союзу – забезпечити одержання правової охорони своїм громадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах.

Охорона промислової власності – не самоціль, вона є засобом заохочення творчої діяльності, індустріалізації, капіталовкладень і чесної торгівлі. Усе це покликане сприяти підвищенню безпеки і комфорту, боротьбі з бідністю і поліпшенню життя.

Паризька конвенція про охорону промислової власності.

За етапом на 6 червня 1995 р. учасницями Конвенції була 131 країна.

Конвенція доповнювалася в Мадриді в 1891 р. Пояснювальним протоколом. Переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Лісабоні в 1958 р., у Стокгольмі в 1967 р., а 1979 р. до неї були внесені поправки.

Конвенція відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання мають подаватися на охорону Генеральному директору ВОІВ.

Визначальні положення Конвенції можна поділити на три основні категорії: національний режим, право пріоритету, загальні правила.

Правила про національний режим полягають у тому, що країна – учасниця Конвенції зобов'язана надавати громадянам іншої країни – учасниці Конвенції таку ж саму охорону, яку вона надає власним громадянам. Правова охорона, що надається Конвенцією, має поширюватися також і на громадян держав, які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають місце проживання або неефективне промислове чи торгове підприємство в країні, що є членом Конвенції.

Важливим є правило Конвенції про право пріоритету на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки тощо. Воно полягає в тому, що правильно оформлена заявка, подана в одній із країн – членів Конвенції протягом певного строку, передбачає при поданні цієї ж заявки в іншій країні – члені Паризького союзу визнання за такою заявкою пріоритету за першою поданою заявкою. Якщо заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку на цей же винахід чи інший об'єкт промислової власності в кілька країн – членів Паризького союзу, то він має право просити визнати за ним пріоритет в усіх країнах за першою поданою ним заявкою в першій країні – члені Паризького союзу. Тобто ці пізніше подані заявки будуть мати пріоритет стосовно тих заявок, які могли б бути подані в зазначений строк на такий же винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак тощо іншими особами. Однією з важливих переваг цього положення є те, що коли заявник забажає одержати охорону в кількох країнах, він не зобов'язаний подавати всі заявки одночасно, оскільки в його розпорядженні є 12 чи 6 місяців.

Конвенція встановила ряд загальних правил, яких мають дотримуватися всі її учасники.

Стосовно патентів. Патенти проголошено незалежними, тобто патент, виданий однією із країн – учасниць Конвенції, має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала. Видача патенту певною країною ніякою мірою не зобов'язує інші країни – учасниці Конвенції видавати такий само патент на такий само винахід. Для одержання правової охорони винаходу в певній конкретній країні необхідно подати заявку і одержати патент у цій країні. Проте якщо в одній із країн – учасниць Конвенції у видачі патенту буде відмовлено або виданий патент буде визнано недійсним, то цей юридичний факт сам по собі не зумовлює таких само дій в іншій країні – учасниці Конвенції. Винахідник має право бути названим як автор винаходу в патенті.

Важливим положенням Конвенції є правило, за яким у видачі патенту не може бути відмовлено чи виданий патент бути визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу або виробу, виробленого запатентованим способом, підпадає під заборону або обмеження, встановлені національним законодавством.

У разі невикористання запатентованого об'єкта промислової власності протягом строку, встановленого національним законодавством, кожна країна має право видати примусову ліцензію. Умови і порядок її видачі встановлюються національним законодавством.

Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки також визначаються національним законодавством кожної країни учасниці Конвенції. Тому не може бути відмовлено в реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною в іншій країні – учасниці Конвенції на тій підставі, що знак не зареєстрований в країні його походження. Припинення дії або анулювання реєстрації знака в одній із країн – учасниць Конвенції не зумовлює автоматично визнання реєстрації знака або припинення його чинності на цій підставі в інших країнах – учасницях Конвенції.

Якщо національним законодавством країни – учасниці Конвенції передбачаєтьсяобов'язкове використання знака, то в разі його невикористання реєстрація може бути анульована лише за впливом розумного строку.

Країни – учасниці Конвенції зобов'язані відмовляти в реєстрації і забороняти використання позначення, яке є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знака, що може і спричинити обман споживачів стосовно інших знаків.

Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації і забороняти використання таких знаків, які містять без відповідного на те дозволу державні емблеми, офіційні знаки та клейма контролю і гаранти. Це положення поширюється також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні найменування певних міжурядових організацій.

Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожній країні – учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробляється виріб в тій країні, де використано промисловий зразок.

Фірмові найменування підлягають правовій охороні в кожній країні – учасниці Конвенції без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації.

Кожна країна – учасниця Конвенції зобов'язана вживати відповідних заходів проти прямого чи побічного використання вказівок щодо походження продукту або стосовно виробника цього продукту, якщо вони не відповідають дійсності, вводять споживача в оману.

Країна – учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити ефективний захист від недобросовісноїконкуренції.