Контроль і ревізія фінансового стану підприємства.

У процесі своєї діяльності підприємства вступають у різні розрахун­кові взаємовідносини. Внаслідок незавершення розрахунків на кінець звітного періоду вони у вигляді дебіторської і кредиторської заборгова­ності відображаються у розділі II активу і III та IV пасиву бухгалтерсь­кого балансу. Завданням ревізора є визначення величини, характеру і динаміки за­боргованості та причин її утворення. Крім того, у процесі ревізії необ­хідно встановити платоспроможність підприємства. Порушення розра­хункових взаємовідносин на підприємстві призводить до непередбаче­ного перерозподілу оборотних коштів, що негативно позначається на фі­нансовій і виробничій діяльності підприємства.

При перевірці стану дебіторської та кредиторської заборгованості осо­бливу увагу ревізор має зосередити на контролі позовної давності забор­гованості, що значиться на балансі як реальна, а насправді строки її стяг­нення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущені, тому підлягає списанню на збитки. Ревізору необхідно виявити причини, місце утворення збитків та відповідальних за них осіб. При цьому застосовуються документальні методичні прийоми контролю. Аналогічно перевіряються розрахунки з відшкодування заподіяних збитків, розрахунки з іншими дебіторами. Перевіряючи дебіторську і кредиторську заборгованість за строками її виникнення, необхідно визначити поточну і очікувану платоспромож­ність підприємства.

Поточна платоспроможність — це стан розрахункових відносин, за яких відсутня прострочена кредиторська заборгованість підприємства і, навпаки, при наявності на балансі несплаченої заборгованості кредито­рам, за якою втрачені строки платежу, підприємство вважають неплато­спроможним. Очікувана платоспроможність — це забезпеченість підприємства ко­штами для погашення заборгованості, строки сплати якої настали. Для визначення платоспроможності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Застосовуючи методичні прийоми еконо­мічного аналізу для дослідження розрахунків підприємства, необхідно розробити заходи щодо повного погашення заборгованості по платежах до державного бюджету, що тісно пов'язано з економічним аналізом ста­ну коштів, що знаходяться на рахунках в банку, касі та у підзвітних осіб, а також інших активів і пасивів балансу.

При контролі коштів на розрахунковому рахунку та інших рахунках перевіряють забезпеченість коштами для виконання виробничого проце­су, своєчасність виплати заробітної плати працівникам, розрахунки з дер­жавним бюджетом і органами соціального страхування та інших розра­хунків. При цьому використовується інформація, відображена на рахун­ках “Рахунки в банках”, “Інші кошти”.

При контролі касових операцій визначається використання готівки для розрахунків по заробітній платі з робітниками і службовцями, а також задоволення невідкладних потреб в коштах підприємства при роз­рахунках готівкою. Перевірка здійснюється за даними облікових регіст­рів по рахунку “Каса”.

При контролі розрахунків з підзвітними особами встановлюється не­обхідність цього виду розрахунків, їх своєчасність і цільове використан­ня коштів, виданих під звіт працівникам підприємства, згідно з даними на рахунку “Розрахунки з підзвітними особами”.

Контроль розрахункових взаємовідносин з державним бюджетом охо­плює операції, пов'язані з бюджетом по сплаті податку на прибуток, по­датку на додану вартість, акцизного збіру, а також місцевих податків і зборів, податків із заробітної плати робітників і службовців та інших платежів, відображених по рахунку “Розрахунки за податками й плате­жами”. За даними обліку необхідно встановити правильність і своєчас­ність нарахування та сплати у державний бюджет належних сум. При­чини затримання внесків платежів у бюджет перевіряються по кожному випадку окремо. За даними контролю в разі порушень накладаються певні штрафні санкції на винуватців.

Основною заключною стадією контролю фінансового стану є систематизація і групування результатів контролю, одержаних у процесі ревізії фінансо­во-господарської діяльності підприємства. При цьому складається ана­літична таблиця по розділах балансу доходів і видатків (фінансового плану), в якій подаються планові і звітні показники виконання фінансо­вого плану підприємства. Проте в балансі доходів і видатків не відобра­жаються такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, дотримання нормативів матеріа­льних запасів, їх завищення, кредити банків, розрахункові взаємовідно­сини та інші показники. Тому доцільно провести групування і зістав­лення позапланових вкладень в оборотні кошти, з одного боку, а позапланові джерел їх покриття - з іншого.

Як показала практика, позапланові вкладення в оборотні кошти негативно впливають на фінансовий стан підприємства, винятком є лише кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку. Джерела покриття позапланових оборотних коштів бувають економічно обґрунтовані і необгрунтовані.

Економічно обґрунтовані джерела— це залишок власних оборотних коштів, незаповнення нормативу виробничих запасів, непрострочена кре­диторська заборгованість, невикористані залишки спеціальних фондів.

Економічно необґрунтовані джерела— це всі види простроченої заборгованості, а також нестачі, розтрати, крадіжки, різні претензійні суми, незаплановані вилучення власних оборотних коштів у різні активи, не пов'язані з основною діяльністю підприємства (капітальні вкладення).

Узагальнюючи подані у попередніх параграфах розрахунки, ревізор повинен дати інтегральну оцінку фінансової стабільності і платоспромо­жності підприємства. Зокрема, він має визначити у своєму висновку такі показники: кредитоспроможність підприємства — можливості своєчасно і по­вністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями; ліквідність балансу - покриття зобов'язань підприємства його ак­тивами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань; ліквідність активів - величина, обернена часу, необхідного для пе­ретворення їх у грошові активи. Чим менше часу, необхідного для того, щоб цей вид активів перетворився у гроші, тим вища його ліквідність. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згру­пованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку зростання строків.

В залежності від ступеня ліквідності активи підприємства поділяють на такі групи: активи найбільш ліквідні - кошти підприємства і поточні (короткострокові) фінансові інвестиції (цінні папери); активи, які швидко реалізуються: дебіторська заборгованість та інші активи, які визначаються відніманням від підсумку розділу II активу балансу величини найбільш ліквідних активів; активи, що повільно реалізуються: статті розділу II активу балансу, за винятком “Витрати майбутніх періодів”, а також статті “Довгостро­кові фінансові вкладення” розділу 1 активу балансу (зменшуються на величину вкладень до статутних фондів інших підприємств); активи, що важко реалізуються статті розділу І балансу “Основні засоби”, “Нематеріальні активи” тощо.

Пасиви балансу групуються ревізором за ступенем їх оплати за кале­ндарними періодами. Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізовуваних ак­тивів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими па­сивами дає змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно реалізуються, з довго- і середньостроковими пасивами відо­бражає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства на найближчий період. Перспективна ліквідність є прогнозом плато­спроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Отже, ревізія фінансового стану підприємства завершується розробкою кон­кретних організаційно-технічних заходів щодо оздоровлення економіч­ного клімату підприємства в цілому і окремо по кожному підрозділу, а також вживанням запобіжних санкціонованих заходів щодо виявлених порушень.