Лімнічні фації

Ця група фацій формується у внутрішньо континентальних або прибережно-морських озерах і болотах. Типи озер і боліт надзвичайно різноманітні і залежать від походження озерної впадини, тектонічного режиму, клімату.

Осадки солоноводних озер подібних до Каспійського моря аналогічні до морських, а прісних, мілких водойм різко відрізняються від них. Загальними ознаками для лімнічних формувань є їхнє обмежене поширення, форма озер або болота, невелика потужність. У плані ці відклади мають форму лінзи з увігнутою основою і відносно плоскою покрівлею, ізометричну, узгоджено залягаючу на підстилаючих відкладах. Для цих фацій характерний поступовий перехід до алювіальних, пролювіальних, колювіально-делювіальних та морських відкладів.

На формування лімнічних фацій великий вплив має клімат. В умовах гумідного клімату, де поступає багато води, формуються теригенні осадки з досить доброю відсортованістю, тонкою шаруватістю, яка формується за законами механічної осадочної диференціації. У рівнинних областях переважає піщаний, алевритовий і глинистий матеріал, а в гірських – грубоуламковий.

Недивлячись на незначну мінералізацію озерних вод, подекуди води досить жорсткі, що обумовлює осідання кальциту і навіть доломіту. Озерами такого типу є сучасні озера гумідного клімату – Цюріхське і Мічиган, у яких формуються вапнякові осадки, а в озері Балатон – магнезіальні солі. В деяких озерах Північної Америки, Франції, Швейцарії, побережжя Білого моря широко розвинуті діатомові водорості, що веде до формування діатомітів (5-15 м), які відкладаються в межах від 3 до 5 см за 100 років. Подекуди в озерах формуються озерні залізні бобовидні руди.

В умовах арідного клімату, де випаровування води переважає над її поступленням, формуються поряд з теригенними відкладами хемогенні осадки: вапняки, доломіти, а при досить високих концентраціях солей – гіпси, ангідрити, хлоридні солі. Прикладом можуть бути озера Балхаш, Баскунчак, верхньоюрське озеро в районі хребта Каратау.

До лімнічних фацій належать і болотні відклади, у яких переважає торф, що поступово переходить у вугілля, сапропель, вихідним матеріалом для яких є вища рослинність, яка і визначає переважно гумусовий характер органічного матеріалу та його вуглефікацію.

У неглибоких озерах у мулі природного шару відчувається недостатньо кисню і виникає відновлювальне середовище, що обумовлює формування гітії – органо-мінерального мулу з високим вмістом органічних речовин від 50 до 80%. Ці органічні осадки багаті вуглеводнями, жирами, що сприяє подальшому їхньому перетворенню в сапропеліти та бітумінозні сланці. Такі відклади мезозойського віку відомі у Забайкаллі, Центральній Азії, еоценові у США. Потужності їх досягають десятки метрів, але відомі і значні (у районі Челябінська є пласт вугілля понад 120 м).

З лімнічними фаціями пов’язані поклади торфу, вугілля, горючих сланців, доломіту, гіпсу. В озерах, де сформувались кварцові піски, вони є цінною сировиною для скляної промисловості. На озерних відкладах формуються ґрунти, які сприяють розвитку рослинного та тваринного світу і є їх продуктом життєдіяльності.