ІСТОРІЯ ГЕОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ, ОСОБЛИВОСТІ ГЕОТЕКТОНІЧНОЇ БУДОВИ ТА КОРИСНІ КОПАЛИНИ УКРАЇНИ.

План:

1. Великі геотектонічні регіони України.

2. Історя геологічного розвитку території України.

2.1. Розвиток етриторії України в докембрії.

2.2. Розвиток території України у фанерозої.

3. Корисні копалини України.

3.1. Металічні корисні копалини.

3.2. Неметалічні корисні копалини.

3.3. Горючі корисні копалини.

1.

«Великі геотектонічні регіони України»

В основу виділення великих геологічних регіонів України (тектонічного районування) покладено принцип районування за часом прояву головної чи завершальної складчастості, після якої регіон припиняв свій геосинклінальний розвиток. За таким принципом в межах України виділяються: давня Східно-Європейськаплатформа із докембрійською складчастою основою, молода Західно-Європейськаплатформа із байкальським та каледонським фундаментом, молода Скіфськаплатформа з герцинським фундаментом, а також складчасті споруди, що облямовують платформи - Карпати, гірський Крим, Донбас, Чорноморська глибоководна западина.

СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКА платформа. Значна частина України розташовується у межах південно-західного сектора дорифейської Східно-Європейської платформи. На півдні України Східно-Європейська платформа межує із розташованою в північній частині Середземноїморського складчастого поясу молодою Скіфською платформою, яка займає рівнинний Крим. Межа проходить від гирла Дунаю через північно-західну частину Чорного моря, Перекопський перешийок і північну частину Азовського моря. На заході України С.С.Круглов та ін. (1988) проводять межу платформи вздовж північно-східного борту Передкарпатського крайового прогину та по межі із молодою Західно-Європейською платформою.

Фундамент Східно-Європейської платформи складений в різній мірі метаморфізованими осадовими, осадово-вулканогенними та інтрузивними породами архею - нижнього протерозою. Відслонюються вони в межах Українського щита, а на територіях, що відносяться до Руської і Волино-Азовської плит, занурюються під осадовий чохол на глибини від декількох сотень метрів до 5-10, а місцями 20-22 км.

Осадовий чохол платформи включає неметаморфізовані і слабо дислоковані відклади пізньопротерозойського, палеозойського, мезозойського і кайнозойського віку. Дорифейський складчасто-метаморфічний фундамент і осадовий чохол Східно-Європейської платформи утворюють два структурних поверхи, розділені між собою регіональною незгідністю і тривалою перервою в осадконагромадженні.

Український щит. Протягується з північного заходу на південний схід від Рівненської області до Азовського моря на більш ніж 1000 км. Найбільша ширина між Дніпром і Дністром складає 250 км, а загальна площа перевищує 250 тис. км². Щит обмежений на півночі і північному сході Прип'ятським прогином та Дніпровсько-Донецькою западиною, на південному сході - Донецькою складчастою спорудою, на півдні і заході - Волино-Азовською плитою. Суміжні із щитом блоки фундаменту опущені по серії складчастих скидів на значні глибини і перекриті осадовими та вулканогенними утвореннями фанерозою. Слід сказати, що глибина ерозійного зрізу на щиті різна - в одних місцях на поверхні відслонюються найдавніші породи, в інших спостерігається сформована в мезо-кайнозойський час потужна кора вивітрювання древніх осадків та осадовий чохол (піски, глини, вапняки) палеогену і неогену (рідко - юри та крейди), а також алювіальні та делювіальні відклади антропогену.

В даний час структуру Українського щита уявляють двоярусною, складчасто-блоковою (В.А.Рябенко, 1986). Виділяють шість великих мегаблоків (Волинський, Подільський, Білоцерківський, Кіровоградський, Придніпровський і Приазовський), розділених складно побудованими міжблоковими зонами. Нижній ярус складений найдавнішими архейськими породами, вік яких перевищує 2,6 млрд.років, верхній - нижньопротерозойськими (2,6-1,9 млрд.років).

Архейські породи складають майже весь Придніпровський блок і значну частину Подільського та Приазовського блоків. У межах Придніпровського блоку вони представлені амфіболітами, сланцями, гнейсами, гранітами, перидотитами і іншими утвореннями. Тут встановлені одні із найдревніших порід планети, вік яких досягає 3,7 млрд. років. Подільський блок складений кристалічними сланцями і гнейсами різного складу, а також чарнокітами, діоритами та гранодіоритами. У Придніпров'ї породи зібрані у своєрідні куполи, вали та міжкупольні синкліналі. Розміри куполів міняються від 20 до 40км у поперечнику. На Поділлі переважають брахіантиклінальні підняття та вузькі стиснуті синкліналі.

Кіровоградський, Білоцерківський та Волинський блоки складені нижньопротерозойськими метаморфізованими породами, які зібрані у складки північно-західного чи субширотного простягання. У ядрах антикліналей часто розміщуються масиви гранітів та мігматитів, в осьових частинах синкліналей - гнейси і кристалічні сланці. В межах Волинського блоку відомий Коростенський, а в Кіровоградському - Корсунь-Новомиргородський плутони, складені гранітоїдами з віком від 1,7 до 1,2 млрд. років.

Геосинклінальний режим території охоплював архей та ранній протерозой, починаючи із верхнього протерозою щит знаходився у платформеному режимі.

З нижньопротерозойськими метаморфічними породами щита пов'язані значні поклади залізних руд - Криворізький залізнорудний басейн та Кременчуцький залізнорудний район, з кайнозойськими відкладами осадового чохла - родовища бурого вугілля та марганцю - Дніпровський басейн та Нікопольський басейн.

Дніпровсько-Донецька западина. Займає українську частину Руської плити і розміщена на Лівобережній Україні. Розміри приблизно 250×500 км. На півночі обмежена Воронезькою антеклізою, на півдні Українським щитом, на південному сході складчастими спорудами Донбасу і на північному заході - Прип'ятським прогином. Западина являє собою двоповерхову структуру. Нижній структурний поверх - пізньодевонський рифт, верхній - накладена на нього синекліза. Дніпровсько-Донецький рифт по поверхні докембрійського фундаменту має ширину від 65 км західніше м.Чернігова до 140 км по меридіану м.Полтава. В межах рифту виділяють Прип'ятську западину (на території Білорусі) та Дніпровську западину (на території України), між ними - Брагінсько-Чернігівська сідловина. Остання складена із двох поперечних піднять, розділених досить глибокою Деснянською западиною. Брагінсько-Чернігівська сідловина може розглядатись як горст, який східчасто зчленовується із сусідніми грабенами (Прип'ятським і Дніпровським). Дніпровська западина загальною протяжністю до 400 км має глибину від 5-10 км у західній частині, до 15-17 км у східній.

Дніпровсько-Донецьку западину виповнюють декілька структурно-стратиграфічних комплексів порід, розділених структурними незгідностями. Девонський та кам'яновугільно-нижньопермський комплекси (пісковики, аргіліти, вапняки, доломіти, кам'яна сіль, мергелі, ефузивні породи) загальною потужністю від 5 км на заході до 10 км на сході виповнюють рифтову зону, середньокам'яновугільні та частково нижньокам'яновугільні породи (пісковики, аргіліти, вапняки, доломіти) вкривають бортові зони. Верхньо-пермсько-мезозойський та кайнозойський комплекси загальною потужністю 1-3 км (піски, глини, крейда, мергелі) залягають повсюдно, перекриваючи осадові породи рифту і кристалічний фундамент на бортах западини і формуючи плоску та широку (300-400 км) депресію, накладену на рифт - Українську синеклізу.

Із відкладами Дніпровсько-Донецької западини генетично пов'язані значні поклади кам'яного вугілля, солі, нафти і газу (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область), будівельних матеріалів.

Волино-Азовська плита - єдина структура, розташована на південно-західній околиці Східно-Європейській платформи. На півдні вона межує із Скіфською плитою, на південному заході - із фрагментом Західно-Європейської платформи, на півночі Ратненським горстом відділяється від Брестської западини, на сході контактує із Українським щитом. У зв'язку із певними відмінностями у геологічній будові південно-західної окраїни платформи (відомої також як Волино-Подільська плита) та південної окраїни (відомої як Причорноморська западина) розглянемо їх окремо.

Волино-Подільська плита деякими авторами поділяється на геоструктурні райони: 1) західний схил Українського щита, 2) Львівський прогин та 3) Поліський чи Ковельсько-Ратненський виступ фундаменту. Плита має двоярусну (двоповерхову) будову. Нижній структурний поверх - фундамент, складений метаморфічними та магматичними породами архей - середньопротерозойського віку. Верхній структурний поверх - осадовий чохол, тобто породи верхньопротерозойсько-фанерозойського віку.

Поверхня фундаменту плити полого занурюється по системі східчастих скидів меридіонального та субмеридіонального простягання на захід та південний захід від Українського щита, поступово перекриваючись все більш молодими комплексами осадових відкладів. Глибина залягання фундаменту міняється від десятків та сотень метрів на північному сході до 5000-6000 м на південному заході. Структура фундаменту є блоковою.

Осадовий чохол плити формувався дуже тривалий час і тому представлений потужною товщею осадків. Нижню частину його складають теригенні відклади рифею (поліська серія) потужністю 600-900 м, осадово-ефузивний комплекс венду (волинська та валдайська серія) потужністю 300-600 м та переважно карбонатні породи нижнього палеозою (кембрій, ордовик, силур) потужністю 500-2000 м. Девонські та кам'яновугільні осадки (пісковики, аргіліти, алевроліти, вапняки, кам'яне вугілля) загальною потужністю до 3000 м, а також теригенно-карбонатні відклади нижньої юри (до 300 м) виповнюють в основному Львівський палеозойський прогин. Карбонатні породи крейдової системи (вапняки, мергелі, крейда) потужністю у декілька сотень метрів майже суцільним чохлом перекривають відклади рифею - нижньої юри. Палеогенові відклади не відіграють суттєвої ролі в осадовому чохлі плити - вони відомі лише на крайній півночі та північному сході території. Неогенова система представлена вапняками, пісками, пісковиками, гіпсами потужністю 25-120 м і має значне розповсюдження. Неогеновий вік мають зокрема такі унікальні утвори природи Поділля, як Подільські Товтри (викопний риф, складений органогенними вапняками) та найбільші у світі гіпсові печери.

Антропогенові відклади (льодовикові, флювіогляціальні, річкові, озерно-болотні тощо) покривають територію Волино-Поділля чохлом незначної потужності (до 70 м).

З породами осадового чохла плити пов'язані переважно родовища будівельних матеріалів, а також кам'яного вугілля, торфу. Виявлено два газових родовища і ведуться подальші пошуки на нафту і газ.

Причорноморська западина розглядається як південна окраїна Східноєвропейської платформи, хоча деякі автори поширюють її й на територію Скіфської плити. Таким чином північною межею є Український щит, на півдні вона межує із Скіфською плитою по глибинному розлому вздовж осьової зони так званої Причорноморської групи прогинів (Переддобруджинського, Каркінітсько-Північно-Кримського і Північно-Азовського). Структурно представляє собою монокліналь (Південно-Укра∙нська монокліналь), верхньопротерозойський фундамент якої і осадові утворення мезокайнозойського віку занурюються в південному напрямку. При цьому потужність осадового покриву поступово зростає і біля затоки Сиваш досягає 3000 і більше метрів.

Прогини, розташовані на межі зі Скіфською платформою уявляють, як сформовані у мезозої субширотні грабени та депресії, заповнені переважно юрськими та нижньо-крейдовими породами і поховані під молодими осадками кайнозою. З прогинами пов'язані промислові родовища природного газу, кам’яної солі, мінеральних вод і будівельних матеріалів.

Скіфська молода платформа займає територію рівнинного Криму, прилеглу до неї частину шельфу Чорного моря та більшу частину Азовського моря. Південна межа проводиться по системі розломів вздовж північного схилу Кримських гір.

Фундамент платформи на думку більшості дослідників гетерогенний, складений трьома структурно-формаційними комплексами: байкальським, герцинським і кімерійським. При цьому герцинський орогенез, очевидно, був основним, при якому сформувалися головні риси фундаменту плапформи. Кімерійський комплекс (тріас-юрські породи) виповнює вузькі, протяжні субширотні прогини, накладені на більш давні складчасті комплекси. Платформений чохол представлений породами від нижньої крейди до антропогену. Нижня крейда досягає потужності 2500 м і складена теригенно-глинистими породами, верхня крейда - еоцен представлені типовою карбонатною формацією (3000-4500м), відклади олігоцену, міоцену та антропогену переважно глинисті, строкатоколірно-карбонатні.

У структурі платформи виділяють Центральнокримське підняття, Азовський вал, Альминську западину.

З відкладами осадового чохла Скіфської платформи пов'язані родовища горючого газу, залізних руд, кам’яної солі, мінеральних вод, будівельних матеріалів.

Західно-Європейська платформа представлена на території України лише невеликим фрагментом, який вклинюється між Східно-Європейською платформою і альпійською структурою Карпат на крайньому північному заході. Згідно із С.С.Кругловим та ін. (1988) у складі молодої платформи виділяють в межах України чотири тектонічні зони: 1) епібайкальську Розтоцьку зону, 2) Лежайський епібайкальський масив та складчасті зони 3) Кохановську і 4) Рава-Руську. При цьому на карті показані лише північно-західна частина Рава-Руської зони та Розтоцька зона, а інші тектонічні масиви перекриті утвореннями Передкарпатського крайового прогину та Карпат.

В межах Розтоцької зони фундамент опущений на глибину 7,0- 11 км і складений складчастим комплексом рифею. Платформений чохол складають осадово-ефузивні утвори венду (більше 500 м), теригенні породи кембрію (1200-1700 м), теригенно-карбонатні та вугленосні відклади верхнього девону і карбону (до 2500 м), юрські та крейдові теригенно-карбонатні формації (1200-1400 м). В цілому ж Розтоцьку зону розглядають як блок байкалід, що нарощує Воли но-Подільську окраїну древньої платформи. Вік консолідації фундаменту Рава-Руської зони визначається як каледонський.

Донецький басейн. Донецька складчаста споруда на північному заході обмежена Дніпровсько-Донецькою западиною, на півночі - Воронезьким масивом, на південному заході - Українським щитом, на південному сході виходить за межі України. Рядом дослідників складчастий Донбас розуміється як внутрішньоплатформений грабеноподібний прогин, закладений у пізньому протерозої на добайкальській основі і деформований герцинською складчастістю. Існують і інші точки зору на природу Донбасу.

В будові складчастого Донбасу спостерігається чітка зональність. Центральна зона великих лінійних складок поділяє регіон на дві майже рівні частини: північну і південну зони дрібних складок. У Центральній зоні виділяють Головний антиклінал Донбасу, Головну та Південну синкліналі. Складки орієнтовані з північного-заходу на південний схід, в багатьох місцях розірвані і окремі їх частини зміщені по площині розлому. Поперечним Ровеньківським підняттям Головна синкліналь розділяється на Боково-Хрустальську та Довжансько-Садкінську мульди, а Південна - на Чистяківську та Несвітаївсько-Шахтинську улоговини. Характерною особливістю будови північної і південної зон дрібної складчастості є наявність у їх межах асиметричних поперечних складок, які на значній відстані переходять у флексури.

У геологічній будові Донбасу приймають породи від докембрію до кайнозою. Складчасті породи палеозою залягають на кристалічному докембрійському фундаменті, поверхня якого опущена на значні глибини (глибина окремих депресій досягає 20-24 км). Розріз палеозою починається з девону (пісковики, аргіліти, вапняки, гіпси, ангідрити, ефузивні породи), який залягає у центральній і південно-західній частині прогину і досягає потужності 3500 м. Відклади кам'яновугільної системи складають основну масу осадової товщі Донбасу, розріз відрізняється виключною повнотою і надзвичайно великою потужністю (15000-18000м), у зв'язку з чим може розглядатись як еталонний для цього віку. Карбон у Донбасі представлений трьома відділами, однак основну частину складають осадки середнього і верхнього карбону - безкінечне одноманітне перешарування аргілітів, алевролітів, пісковиків з підпорядкованою кількістю пластів та пропластків кам'яного вугілля і вапняків. Нараховується до 300 прошарків вугілля. Пермські відклади поширені в основному на північному заході території, в Бахмутській котловині. Це глини, аргіліти, алевроліти, гіпси, кам'яна сіль, загальною потужністю до 3000 м. Мезозойські породи залягають по периферії Донбасу: тріасові пісковики та глини потужністю 200-300 м, юрські глини, пісковики, алевроліти (300-400 м), крейдові осадки (писальна крейда, мергелі, піски, пісковики, конгломерати загальною потужністю до 600 м). Палеогенові та неогенові породи мають обмежене поширення, а відклади антропогену утворюють майже суцільний покрив (лесовидні суглинки, піски, супіски), потужність іноді до 20-30 м.

Основні корисні копалини Донбасу: кам'яне вугілля, ртуть, крейда, вогнетривкі глини, будівельні матеріали, кам'яна сіль.

Карпати. Карпатська складчаста система, яка входить до складу Альпійської (чи Альпійсько-Гімалайської) області Середземноїморського геосинклінального поясу в межах України простягається на 270 км з північного заходу на південний схід вздовж західних кордонів держави. Включає в себе Карпатську покривно-складчасту споруду, Передкарпатський прогин та Закарпатський прогин.

Складчаста споруда Карпат сформована на докембрійському і палеозойському фундаментах, які залягають на глибинах 9-15 км. Особливістю тектонічної будови є широкий розвиток гребенеподібних антиклінальних і широких синклінальних складок, витягнутих в північно-західному напрямку на десятки кілометрів і перекинутих та насунутих у північно-східному напрямі в сторону Передкарпатського прогину, який інколи частково перекритий насунутими покривами із складчастої зони. Покриви (чи скиби) групуються у структурно-фаціальні зони різних рангів. О.С.Вялов виділяє такі великі структурно-фаціальні зони з північного сходу на південний захід): Скибова, Кросненська, Дуклянська, Чорногорська, Магурська, Свидовецька та ін.

Всі тектонічні одиниці складчастих Карпат складені крейдово-палеогеновим флішем, давніші породи відомі лише на Закарпатті в районі м.Рахова. Тут відслонюються докембрійські та палеозойські відклади, представлені гнейсами, кристалічними сланцями, мармурами, вапняками, доломітами (Мармароський масив). Тріасові та юрські відклади поширені по периферії Мармароського масиву і представлені вапняками, пісковиками, ефузивами. Площа поширення їх незначна. Крейдові та палеогенові породи потужністю 5-9 км утворюють флішову формацію, тобто ритмічне перешарування декількох різновидів порід (пісковиків, алевролітів, аргілітів).

Неогенові відклади поширені в Передкарпатському та Закарпатському прогинах.

Передкарпатський прогин, розміщений між Карпатською складчастою спорудою і Волино-Подільською плитою, виповнений неогеновими моласами. Розрізняють нижні і верхні моласи. Внутрішня зона прогину складена повною серією молас, які залягають на фліші. Вони представлені піщано-глинистою соленосною товщею. З цією зоною пов'язані родовища нафти, кам’яної і калійної солей. До складу Зовнішньої зони прогину входять лише верхні моласи - піщано-глинисті товщі потужністю 1-4,5 км, що залягають на краю платформи. З ними пов'язані родовища газу і самородної сірки.

Закарпатський прогин по поверхні співпадає з площею поширення неогенових та вулканогенних порід і простягається вздовж Карпат смугою завширшки 25-35 км. У ньому виділяють Чопсько-Мукачівську та Солотвинську западини і Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду. В будові прогину беруть участь неогенові моласи потужністю 2-3 км, які містять соленосну товщу. Вулканічна гряда також формувалась у неогені і складена потужною товщею базальтів, андезитів, туфів, туфобрекчій тощо. Приурочена до зони глибинного Закарпатського розлому, який проходить по межі складчастих Карпат.

З породами прогину пов'язані родовища горючого газу (Солотвинське, Русько-Комарівське), кам’яної солі (Солотвинське), поліметалічних руд (Беганське, Берегівське), бариту (Берегівське), ртуті (Вишківське), мармурів, мінеральних вод, цеолітів, туфів тощо.

Гірський Крим, як і Карпати, входить до складу Альпійсько-Гімалайської геосинклінальної складчастої області Середземноморського поясу. Мезокайнозойські породи, які складають цю гірську систему, утворюють три гірські пасма, витягнуті паралельно до Південного берега Криму. Найвищою є перша гряда, яка утворює південне узбережжя.

В тектонічному відношенні Гірський Крим являє собою мегантиклінорій, південна частина якого опущена по розломах і занурена у Чорне море. Тому він має пологе північне крило і обривистий південний край. Північна межа мегантиклінорію простягається вздовж глибинного розлому і в геоморфологічному відношенні співпадає з Передгірною грядою. Мегантиклінорій охоплює також південно-західну частину Керченського півострова. До складу мегантиклінорія входять дрібніші складчасто-брилові структури: антиклінорії (Качинський, Південнобережний, Туакський, Балаклавський), розділені прогинами чи синкліноріями (Південно-Західним, Східно-Кримським, Судакським і ін.).

Ядро мегантиклінорія складене інтенсивно дислокованими породами тріасу та юри. На північному крилі поширені крейдові та палеогенові породи, полого нахилені на захід та північний захід.

Найдавніші породи верхнього-тріасу-нижньої юри утворюють дуже потужну (більше 2500 м) товщу флішу відому під назвою таврійської серії. Відклади серії складені ритмічним перешаруванням пісковиків, алевролітів, аргілітів, мергелів, вапняків, конгломератів.

Породи середньої юри незгідно залягають на таврійських і дуже різноманітні за складом: в одних місцях це піщано-глинистий фліш, в інших - потужна товща лав базальтового складу та їх туфів. Серед порід середньої юри багато інтрузивних утворень: габро-діабазів. Ними зокрема складені такі масиви як Аюдаг, Кастель, Урагу, Чамни-Бурун та ін. Потужність середньої юри досягає 2000 м.

Верхньоюрські породи відіграють важливу роль в будові першої південної гряди Кримських гір. Потужність їх досягає тут 4000-5000 м і складені вони глинами, пісковиками, мергелями, конгломератами, вапняками або вулканічними утвореннями. Верхньоюрськими вапняками складені всі найвищі вершини першої гряди, що круто обриваються до Південного берега.

Породи нижньої та верхньої крейди складають другу гряду Кримських гір та її передгір'я. Це пісковики, глини, вапняки, мергелі потужністю більше 1000 м, які полого падають на північний захід.

Палеогенові відклади покривають північний схил другої гряди, підніжжя третьої гряди і складені вапняками та мергелями загальною потужністю у декілька сот метрів.

Неогенові породи найповніше представлені на Керчинському півострові, покривають також третю гряду. Різноманітні за складом - глини, піски, мергелі і вапняки. Майкопська серія Керченського півострова (олігоцен - міоцен) складена одноманітною глинистою товщею і досягає потужності 3000 м.

Корисні копалини представлені переважно будівельними матеріалами: цементними мергелями, пиловими вапняками, глинами, гравієм, піском тощо.

Чорноморська глибоководна западина - це велика внутрішньоматерикова депресія, північна частина якої розташована на території України. Геофізичними дослідженнями встановлено, що в межах шельфу та континентального схилу продовжуються структури Східно-Європейської платформи, Скіфської плити та Гірського Криму. Внутрішня частина западини, тобто обширна абісальна рівнина, також за геофізичними даними, має двоярусну будову. Зверху залягає дуже потужний осадовий шар (8-10 км у східній частині котловини і 12-15 км у західній), під яким знаходиться базальтовий шар з потужностями, відповідно 14-16 і 5-6 км. Тобто кора внутрішньої частини Чорноморської западини позбавлена "гранітного " шару і за будовою може класифікуватись як субокеанічна. Процеси опускання дна западини та заповнення її теригенними осадками продовжуються і зараз.

2.

«Історя геологічного розвитку території України»

2.1.

«Розвиток території України в докембрії»

Вміст у геологічній будові України наверствувань порід від найдавніших архейських аж до наймолодших антропогенових свідчить про складний і тривалий шлях розвитку її території. Виділяють декілька головних етапів, протягом яких сформувалися основні риси її геологічної будови і оформились сучасні структурн елементи.

Найдавніший етап становлення території України можна розшифрувати, досліджуючи будову Українського щита. Розвиток його розпочався більше 4 мілрд. років тому, а головні етапи формування охоплюють інтервал геологічного часу від 4 до 1.6 млрд. років. Два структурні яруси щита (архейський та нижньопротерозойський) можна трактувати як доплатформений період у його розвитку, а починаючи з 1.9 млрд. років Український щит розвивався вже у платформеному режимі.

На початку архейської ери неоднорідність вихідного матеріалу зумовила розвиток різної за складом гранітної кори. В Середньому Подніпров’ї виникли умови, що сприяли утворенню гранітно-зеленокам’яного поясу, на зоході жд щита формувався базальтовий шар, у пізньому археї перетворений процесами метаморфізму на грануліти. Рельєф у цей час був слабовиражений, а земна кора – тонкою. Понижені ділянки заповнювались водою – утворювались перші морські басейни, як правило, мілководні, розділені слабогорбистими ділянками суходолу. Атмосфера була безкисневою, збагаченою сірководнем, вуглекислим газом, інертними газами, кислими димами (кислотами в газоподібному стані – HCl, HF).

Перші осадові породи виникли в морських басейнах Середнього Подніпров’я блтзько 3.8 млрд років тому. Разом із ними відкладалися також потужні ефузивні та фумарольні продукти. Вулкани діяли в цей час як на суходолі, ак і під водою.

Перші граніти утворилися на щиті приблизно 3.2-3 млрд років тому. Гранітизація сприяла інтенсивному метаморфізму уламкових, глинистих та вулканогенних порід. У Середньому Подніпров’ї останнні були перетвореня на зелені сланці.

У західній частині щита та в Приазов’ї в пізньому археї сформувалися чарнокіти як продукти ультраметаморфізму базальтів та інших ефузивів основного складу. Взагалі ж породи західної частини перебували у цей час в інтенсивніших термобаричних умовах, ніж зеленокам’яні породи Середнього Подніпров’я. тектонічний режим земної кори цього часу визначають як нуклеарний (лат. - ядерний). Характерним було формування структур типу граніто-гнейсових куполів.

Отже, 2.8-2.6 млрд років тому утворився найнижчий архейський шар земної кори натериторії щита.

На початку протерозою архейський фундамент роздробився на ряд тектонічних блоків, що зміщувалися як по вертикалі, так і по горизонталі. Наслідками таких переміщень були глибинні розломи, синкліналі та западини, в яких розпочалося інтенсивне нагромадження осадово-вулканогенних товщ. Морські басейни раннього протерозою були неглибокими, а ділянки суходолу, які їх розділяли, були рівнинами або горбистими плато чи невисокими горами. Уламковий матеріал з них зносився у прилеглі водойми.

Рубіж 2 млрд років тому ознаменувався на планеті підвищенням теплового режиму. Теплові потоки по глибинних розломах проникали у нижньопротерозойські товщі, перетворюючи їх на метаморфічні утворення. В цей же час утворився Кіровоградсько-Житомирський комплекс гранітів та мігматитів. Одночасно сформувалась і складчастість Українського щита.

Уже близько 1.9-1.7 млрд років тому на щиті встановився режим нестабільної платформи. На початку пізнього протерозою (1.7-1.5 млрд років тому) щит становить стабільну, сильно еродовану структуру. На вирівняній поверхні платформи сформувався потужний осадовий покрив і, напевно, рельєф плоскогір’я. У північно-західній частині структура покриву була ускладнена інтрузіями типу Овруцького плутону. З цього часу та до початку палеозою на південному заході платформи процеси денудації переважали над акумуляцією. З кінця протерозою схили щита почали занурюватись по крайових розломах.

У мезо-кайнозойський час на поверхні щита формувалася потужна кора вивітрювання та осадовий чохол, представлений відкладами палеогену, неогену, алювіальними та делювіальними осадами антропогену.

2.2.

«Розвиток території України у фанерозої»

КАЛЕДОНСЬКИЙ ЕТАП. Палеозойська ера ознаменувала новий етап розвитку геологічної структури території України. Відклади нижнього палеозою відомі в Україні лише в західних та південно-західних областях. Вони тягнуться смугою шириною до 200 км від Волинської до Одеської області. Східна ж частина України в ранньому палеозої входила до складу Сарматського суходолу, де переважали процеси розмивання.

Перикратонні опускання південно-західної околиці Східно- Європейської платформи призвели до розвитку в каледонському циклі Дністровського перикратонного прогину, який виповнювався осадами венду, кембрію, ордовику, силуру та нижнього девону. На захід від ньго, в межах сучасних Карпат, у цей час розміщувалась Галицька геосинкліналь.

Верхньовендські та кембрійські товщі в Дністровському прогині утворили морську теригенну платформну формацію. Морська трансгресія тривала до середини кембрію, а потужність осадів які в цей час відклалися досягала 600 м. море трансгресувало з боку Галицької геосинкліналі. У другій половині пізнього кембрію осадконакопичення на південній околиці Східно- Європейської платформи повністю припинилося. Загалом же кембрійський період для території України був геократичним. Більша її частина, за винятком Волино-Поділля та Прикарпаття, була невисоким континентом з дещо вищими позначками, ніж, скажімо, в межах сучасних Подільської та Придніпровської височин.

В ордовику переважна частина України залишалась суходолом. Мілководне ордовицьке море поширювалось лише на південний захід від лінії Рівне – Хмельницький – Одеса, вздовж околиці Східно- Європейської платформи. Глибоководні осади могли відкладатися в пра-Карпатах та пра-Добруджі, які скоріше за все розташовувались у межах Сереньоєвропейського палеобасейну – перехідної ланки між Палеотетісом та Япетусом.

Протягом силуру Східно-Європейська платформа перебувала в приекваторіальній частині північної півкулі. Клімат тут був тропічний аб теплий, помірно зволожений. Рівнинний суходіл був прорізаний повноводними річками, які приносили до мілководних шельфових та лагунних ділянок прісну воду, необхідну для осадження доломітових та доломітово-уламкових мулів.

Силурійські осади на території України відкладались у зоні зчленування Фенно-Сарматського суходолу, який повільно підіймався, та Середньоєвропейської герцинської геосинклінальної області, що занурювалась. Відкладались типові осади шельфової зони (аргіліти, доломіти, домерити, вапняки з тропічною фауною), відомі в Середньому Придністров’ї, та пелагічні (гр. - морські) осади материкового схилу, представлені товщею мергелів і невелики верствами вапняків, аргілітів, алевролітів, скупчених у Львівському палеозойському пригині. На схід від лінії міст Костопіль – Хмельницький – Могилів-Подільський – Одеса в силурі був суходіл.

У ранньому девоні морський басейн поступово мілів, берегова лінія відступала на захід, і моські осади в Придністров’ї змінились червоноколірними пісковиками, аргілітами, алевролітами – відкладами, сформованими в умовах низовинної акумулятивної рівнини з добре розвинутою річково-озерною мережею.

На рубежі раннього і середнього девону завершилась перебудова структурного плану південного заходу Східно-Європейської платформи, що призвело до відмирання Дністровського перикратону та поділу його на окремі прогини: Львівський та Придобруджинський. На сході України почала формуватися Дніпровсько-Донецька западина. Це свідчить, очевидно, про завершення каледонського та початок герцинського циклу геологічної території України.

ГЕРЦИНСЬКИЙ ЕТАП. В середньому девоні на території Львівського прогину утворився залишковий Львівсько-Люблінський прогин, який проіснував до середини карбону, заповнюючись уламковими та вугленосними осадами. З кінця середнього карбону Волино-Подільська плита пережила обширні підняття. Континентальні умови зберігалися тут аж до середини мезозойської ери.

З пізньої юри й до наших днів на плиті синхронно відбивалися рухи в сусідній Карпатській геосинкліналі, тобто чергувалися підняття та опускання і, відповідно, розподілялись на її території мезокайнозойські відклади. Зокрема, можна виділити значні крейдову та неогенову трансгресії, осади яких тут дуже поширені.

Пізньопалеозойський етап розвитку структури території України найяскравіше проявився в центральній частині платформи, де у цей час формувалися Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) та Донецька складчаста область.

За метеріалами глибинного сейсмічного зондування можна припустити, що в розвитку Дніпровсько-Донецької западии основну роль відігравали пульсаційні розширення і стискання мантійного діапіру. Розширення останнього почалося ще до середини девону. Починаючи з середнього девону, область набуває рифтогенної стадії свого розвитку. На дні рифта відкладаються потужні товщі глинисто-карбонатних та ефузивних порід (місцями до 1700 м і більше), а також поклади кам’яної солі. При цьому максмальний об’єм вулканогенних продуктів формувався в період максимальних занурень брил земної кори в межах рифта.

У ранньому карбоні ДДЗ вступає в синклінальну стадію розвитку. У гумідному кліматі при чергуванні морських і континентальнх умов відкладаються вугленосні утворення, теригенні та карбонатні породи. В аридному кліматі пермського періоду вдруге склалися умови, сприятливі для нагромадження солей (зокрема, в Бахмутській улоговині).

Донецький басейн, який у ранньому палеозої був гірською складчастою країною, в середньому девоні разом із ДДЗ був втягнутий у занурення та покрився морем. Вважають, що з цього часу він вступив у режим геосинкліналі. Стійкий морський басейн з переважно карбонатним накопиченням утримувався до середини раннього карбону, коли на тлі загального занурення в ньому розпочалися ритмічні коливальні або пульсаційні рухи незначної амплітуди, що спричинило нагромадження дуже потужної вугленосної товщі. У ній морські осади чергуються із континентальними, що безперечно вказує на часту зміну фізико-географічних обстановок у цей час – морське мілководдя змінювалося низовинним заболоченим суходолом з річками, приморськими озерами тощо. Клімат того часу був вологим, тропічним. Такі умови зберігались у Донбасі до кінця кам’яновугільного періоду.

Зміна клімату розпочалась у пізньому карбоні і тривала у напрямі аридизації і в пермі. Змінився характер басейнів – поряд з морськими із нормальною солоністю виникли й почали переважати водойми, в яких відклались хемогенні осади: гіпси, ангідрити, доломіти, кам’яна сіль. Протягом пермі відбувалося поступове осушення Донбасу.

Горотвірні процеси герцинського тектонічного циклу розпочалися ще в пізньому карбоні та особливо посилились у середині та наприкінці пермського періоду, приблизно 260-225 млн. років тому. Як наслідок, потужна товща нагромаджених геосинклінальних відкладів карбону-пермі була інтенсивно пофалдована, піднята й перетворена на гірську країну. Магматизм проявився тільки на початкових фазах горотворення.

МЕЗОКАЙНОЗОЙСЬКИЙ ЕТАП. У мезокайнозої територія Донбасу була переважно суходолом (за винятком околиць). Остання трансгресія проникла на цю територію в міоцені.

На межі палеозойської та мезозойської ер на території України протягом тривалого часу (пермський та тріасовий періоди) переважають континентальні умови, процеси денудації. В аридному кліматі формувалися потужні товщі строкатоколірних відкладів, які, очевидно, мали повсюдне поширення, а зараз збереглися в Донбасі, ДДЗ та інших місцях.

В юрському періоді проявилися значні опускання та пов’язані з ними морські трансгресії. Зокрема, значні занурення спостерігались у межах Причорноморської западини, південна частина якої в цей час розвивалась як геосинкліналь, у якій нагромаджувався фліш таврійської серії (кінець тріасу – рання юра). В пізній юрі тут починається гороутворення, яке супроводжувалося потужним вулканізмом. Кіммерійський орогенний етап завершив формування різновікового фундаменту молодої Скіфської платформи і, починаючи з крейдового періоду, на ній нагромаджуються горизонтально-верствуваті відклади чохла. З того часу й до нині платформа переживала лише епейрогенічні коливання земної кори, що зумовлювали на ній періодичні трансгресії та регресії морів з області Тетісу.

Крейдовий період в історії розвитку геологічної структури України був новим етапом розширення морських умов. Моря покривали майже всю її територію, причому відкладались переважно карбонатні осади – вапняки, мергелі, писальна крейда, що може вказувати на тропічний характер тодішніх морів. Потужні товщі цих осадів покривають такі території, як Волино-Поділля, Причорномор’я, Північний Крим, ДДЗ.

У палеогеновому періоді площі, зайняті морями, скорочуються. В середині еоцену Український щит підіймається над рівнем моря, в його межах створюються обстановки, сприятливі для вивітрювання, а також для формування буровугільних родовищ Дніпровського басейну. Морські умови в палеогені утримувалися в Карпатській та Кримській геосинкліналях.

Гірський Крим інтенсивно занурювався в пізньому тріасі і ранній юрі. Вже з середини юрського періоду тут починаються підняття, підводні вулканічні виверження та утворення потужних ефузивних товщ (мис Фіолент). Водночас утворюються великі інтузивні тіла: гори Аюдаг, Карадаг, Кастель, Урагу та ін. У палеогені, як уже згадувалось, значна частина сформованого Кримського мегаантиклінорію вкривалася морськими водами. Орогенна (завершальна) стадія розвитку цієї території припала на олігоцен – початом міоцену. Отже, починаючи з пізнього тріасу і до нашого часу область Гірького Криму перебувала на геосинклінальній стадії розвитку. До початку олігоцену тут переважали низхідні рухи, нагромадження осадів значної потужності, вторгнення магматичних інтрузій. Це була перша фаза (етап) геосинклінального розвитку. Починаючи з олігоцену і до нашого часу продовжується орогенна, завершальна фаза розвитку, з висхідними тектонічними рухами, складкоутвореннями тощо.

Чорноморська западина, розташована поряд з Гірським Кримом, продовжує поглиблюватися й заповнюватися теригенними осадами, потужність яких уже перевищує 7000 м. Вважають, що вона переживає початкову фазу геосинклінального розвитку.

У Карпатах до виникнення геосинклінального флішового басейну існувало пізньоюрське море, у значній частині якого відкладались карбонатні породи, здебільшого вапняки. Зародження геосинкліналі та осадження флішових товщ почалося в ранньокрейдову епоху та тривало далі протягом крейдового та палеогенового періодів. В історії розвитку флішової Карпатської геосинкліналі умовно виділяють чотири основні стадії: ранньокрейдову, пізньокрейдову, палеоцен-еоценову та олігоценову. В цей час відбувалося формування флішових трогів, розділених підняттями (кордільєрами). В трогах відкладались потужні товщі одноманітних, переважно теригенних, осадів. Басейн поступово поглиблювався і заповнювався осадами. Занурення мало осциляційний характер, тобто на тлі загального прогинання відбувалися дрідні коливальні рухи, що, очевидно, зумовило ритмічність флішових товщ.

Перша карпатська фаза складчастості проявилася наприкінці олігоцену. Це був переломний момент в історії Карпат – розпочалася орогенна стадія їх розвитку. Одночасно із підняттям складчастих Карпат відбувалося занурення сусідньої з ними області – Передкарпатського передового прогину. Він почав заповнюватись потужною товщею молас. У прогині вирізняється Внутрішня зона, що прилягає до Карпат, та Зовнішня, яка межує з Волино-Подільською плитою. Як наслідок другої міоценової фази складчастості виникає сучасна структура Карпат: Карпати були насунуті на Передкарпатський прогин. Відклади внутрішньої зони інтенсивно дислокувались і, в свою чергу, насунулись на Зовнішню зону, причому амплітуда насувів перевищила 20 км.

На останній неотектонічній стадії відбувалося загальне підняття власне складчастих Карпат, перерізаних численними долинами, а також області Передкарпатського прогину.

Формування Закарпатського прогину, на відміну від Передкарпаття, супроводжувалось інтенсивними вулканічними процесами. Верхні моласи відкладались там ще в міоцені та пліоцені, а наприкінці орогенної стадії відбувалися потужні виливи базальтів, андезито-базальтів, сформувалися туфи і туфобрекчії, якими складений Вигорлат-Гутинський (Вулканічний) хребет. У цей час відбувалося і вторгнення інтрузій, з якими пов’язані металічні корисні копалини Закарпаття. На неотектонічнму етапі пройшло загальне підняття території.

У неогеоновому періоді морем вкривалися лише південно-західна та південна частини території України, де відкладались переважно теригенні (піски, пісковики, глини), карбонатні (вапняки) породи та гіпси. Інколи із узбережною зоною неогенових морів повязувалося утворення рифів, як це можна спостерігати на Поділлі на прикладі Товтр (Медоборів). Товтровий кряж сформувався в неглибокому тропічному морі з решток літотамнієвих водоростей, черепашок двостулкових та черевоногих молюсків, червів роду Serpula та коралів і після відступу останнього сарматського моря (орієнтовно 14 млн. років тому) залишився у рельєфі у вигляді невисокого горбкуватого пасма, яке з північного заходу на південний схід перетинає дві області України – Тернопільську та Хмельницьку.

Розвиток геологічної структури території країни завершився у неогені встановленням континентального режиму на всьому її просторі.

АНТРОПОГЕННИЙ ЕТАП – ознаменувався різкою зміною фізико-географічних умов, пов’язаною зі зволоженням та похолоданням клімату. Із центрів наземного зледеніння, які розміщувались на півночі Євразії, на Україну насунулися маси материкової криги. Епохи потеплінь чергувалися з епохами похолодань. У міжльодовикові епохи встановлювався теплий клімат, у ранньому антропогені – близький до субтропічного. Епохи похолодань супроводжувались наступом льодовикових мас, які на рівнинну територію України поширювались, очевидно, двічі.

У середньому антропогені льодом покривалися значні площі Придніпров’я, де розвивався так званий дніпровський льодовиковий язик. Під час покривних зледенінь існувала кліматична зональність, яка зумовила формування специфічної морфоскульптури: льодовикової, водно-льодовикової і лесової. В такий спосіб формувалися моренно-зандрові, зандрові та лесові рівнини. Утворення їх відбувалося в умовах льодовикових та перигляціальних зон, які простягалися вздовж переднього краю льодовика далеко на південь. У перигляціальних зонах основними процесами були морозне вивітрювання, еолова діяльність (нагромадження потужних лесових товщ), соліфлюкція та формування річкових долин, які поглиблювали русла в льодовикові епохи та розширювались в епохи потеплінь. Чергування таких умов призводило до утворення терасових рівнів таких річок, як Дніпро, Дністер та ін.

Ритм кліматичних змін спричинив евстатичні коливання рівнів Чорного та Азовського морів. Порівняно із сучасним ці рівні знижувалися на 70-80 м. Чорне море то перетворювалось на озеро (Чаудинське та Давньоевксинське раннє) в льодовикові епохи, то знову ставало морем і з’єднувалось із Середземним за рахунок опускання суходолу на місці Егейського моря з утворенням Босфору та Дарданелл. Приблизно 30 тис. років тому рівень водойми різко знизився, й утворилося Новоевксинське море. Саме тоді зникло Праазовське море, і лише близько 5 тис. років тому утворилися сучасні Чорне та Азовське моря.

У післяльодовиковий час фізико-географічні умови території України поступово наближаються до сучасних.

3.

«Корисні копалини України»

Особливості геологічної будови території України, зокрема розташування в її межах таких різнорідних структур як древня платформа, епіпалеозойські плити та молоді альпійські утворення, складених породами магматичного, метаморфічного та осадового походження, визначили дуже велику різноманітність приурочених до цих структур корисних копалин. За обсягом запасів та якістю багатьох видів мінеральної сировини Україна посідає провідне місце не тільки серед країн Європи, але й світу.

Надра України багаті на: металічні корисні копалини (руди заліза, марганцю, титану, нікелю, ртуті, алюмінію); неметалічні - сировину для чорної металургії (вогнетривкі глини, вапняки, доломіти), сировину для хімічної промисловості (сірка, полімінеральні солі, барит, апатит, фосфорит, солі йоду і брому, мінеральні фарби), будівельні матеріали; паливно-енергетичні (горючі) (кам'яне вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

3.1.

«Металічні корисні копалини»

ЗАЛІЗО. Промислові поклади заліза в Україні сформувалися на протязі декількох металогенічних епох - в докембрії та кайнозої.

Докембрійська залізорудна провінція в Україні охоплює Криворізький залізорудний басейн, Кременчуцький, Білозерський залізорудні райони та Приазовську залізорудну область. Провінція приурочена до метаморфічних утворень Українського щита і формувалася в археї та ранньому протерозої. Залізні руди представлені тут в основному двома генетичними групами: метаморфічною і гіпергенною (поверхневою). До першої групи відносяться залізисті кварцити (тонке перешарування кварциту з гематитом чи магнетитом), магнетитові руди, до другої - залізні руди мартитового та гематитового складу, утворені переважно в глибинних зонах окислення, чи, частково, в процесі формування кори вивітрювання.

Криворізький залізорудний басейн розташований у Дніпропетровській області, на правобережжі Дніпра і займає площу біля 300 км². Залізорудні формації пов'язані із так званою криворізькою серією нижнього протерозою. В басейні відомо біля 300 рудних покладів, при цьому не менше 90% запасів багатих залізних руд розвинуті на Саксаганському (Головному) рудному полі. Розвідано цілий ряд родовищ (Інгулецьке, Скелеватсько-Магнетитове, Валявкинське, Новокриворізьке, Аннівське, Первомайське та ін.). Розвідані запаси басейну - близько 18 млрд. тонн.

Кременчуцький залізорудний район знаходиться у Полтавській області на лівобережжі Дніпра і займає площу 150 км². Продуктивною, як і в Кривбасі, є криворізька серія нижнього протерозою. Відомі великі родовища залізистих кварцитів та багатих залізних руд - Горішньоплавненське, Лавриковське, Мануйлівське, Броварківське, Галещинське і ін. Розвідані запаси оцінюються у 4,5 млрд. тонн.

Білозерський залізорудний район розміщений у Запорізькій області, на південному схилі Українського щита і займає площу 1300 км². Залізні руди пов'язані із породами білозерської серії верхнього архею. В районі відомі три родовища багатих залізних руд: Північно-Білозерське, Південно-Білозерське і Переверзівське, з яких розробляється лише друге. Загальні запаси до глибини 1500 м складають 1,4-1,5 млрд. тонн, в тім числі промислові - близько 0,7 млрд. тонн.

У Приазовській металогенічній області, розташованій в межах Запорізької і Донецької областей, виділені три залізорудні райони (Гуляйпільський, Західно- і Східно-Приазовський), в яких розвинуті промислові родовища залізних руд. Поклади заліза приурочені до архей-нижньопротерозойських метаморфічних утворень Приазовського тектонічного блоку. На даний час не експлуатуються. Найбільш перспективними є Гуляйпільське, Куксунгурське та Маріупольське родовища, загальні прогнозні запаси на яких оцінюються більше як у 7 млрд.тонн.

Кайнозойська Азовсько-Чорноморська залізорудна провінція сформувалася у неогені і охоплює рудоносні площі Керченського півострова, Присивашшя, Херсонської області, Приазов'я, а також, можливо, рудні поклади в Азовському і Чорному морях. Основні запаси залізних руд концентруються в Керченському басейні і приурочені до великих брахісинклінальних складок (мульд) Керченського півострова. Промислові запаси залізних руд концентруються у таких родовищах як Яниш-Такильське, Катерлезьке, Комиш-Бурунське, Ельтиген-Ортельське, Чегене-Салинське, Чегерчинське та ін. Руди представлені в основному бурими залізняками (оолітовими) осадового походження. Запаси їх у перерахованих родовищах складають біля 18 млрд. тонн. Перспективи приросту запасів залізних руд на Керченському півострові пов'язують із подальшим вивченням так званих вдавлених синкліналей, яких відомо біля 40. Розвідані в них запаси оцінюють у 200 млн.тонн (родовища Новоселівське, Узунларське, Реп'євське та ін.). Перспективним у плані рудоносності вважається також Азовське море, яке є географічним центром Азовсько-Чорноморської залізорудної провінції.

МАРГАНЕЦЬ. Процеси концентрації марганцю в окремих районах України відбувались на протязі майже всієї геологічної історії, однак промислові запаси відомі лише у Нікопольському марганцево-рудному басейні. Басейн розміщений на території Дніпропетровської і Запорізької областей і займає площу понад 5 тис. км². Рудна площа поділяється на окремі поклади, об'єднані у родовища: Зеленодольське, Орджонікідзевське, Марганецьке і Великотокмацьке. Формування родовищ відбувалось у палеогені в умовах морського мілководдя (шельф). Руди представлені великою різноманітністю мінеральних видів: піролюзит, манганіт, псиломелан, манганокальцит тощо. Генетичний тип марганцеворудних покладів - осадово-діагенетичний. Сумарні запаси обчислюються у 2,2 млрд.тонн.

Серед інших осадово-діагенетичних родовищ марганцю можна відмітити Бурштинське родовище неогенового віку, розташоване у Івано-Франківській області. Руди представлені тут монганокальцитом, родохрозитом, вернадитом. Родовище потребує подальших досліджень.

В Азовсько-Чорноморській залізорудній провінції, яку часто називають також марганцево-залізорудною провінцією відбувалось спільне нагромадження заліза, марганцю і інших хімічних елементів (миш'яку, фосфору, ванадію, нікелю, кобальту тощо). В Керченській групі родовищ середні кларки концентрації марганцю складають 20-30, а в окремих рудах - 60-70.

Осадово-метаморфізоване Чивчинське родовище палеозойського віку розташоване у верхів'ях рік Білий і Чорний Черемош (Карпати). Руди представлені в основному родонітом та родохрозитом. Промислове значення родовища - невстановлене.

Хощеватське родовище розташоване на лівому березі р.Південний Буг у Вінницькій області і приурочене до кори вивітрювання архейських порід. За деякими оцінками запаси його можуть складати біля 3 млн. тонн. Родовище потребує детального вивчення.

З корою вивітрювання архейських кристалічних порід пов'язані також численні рудопрояви марганцю у Побужжі, Приазов'ї, Середньому Придніпров'ї.

ТИТАН. Титанові руди в Україні мають значне поширення на Українському щиті і його схилах. Відомі магматичні, залишкові і розсипні родовища та рудопрояви титану. Магматичні родовища титанових руд сформувалися у протерозої. Розташовані у Житомирськійобласті (Стремигородське, Торчинське і ін.). Руди комплексні - апатит - ільменітові. Залишкові родовища титану знаходяться на Волині та в Приазов'ї і пов'язані з корою вивітрювання основних та ультраосновних порід щита. Розсипні родовища (іршанське) також відомі у Житомирській області і сформувалися за рахунок розмиву магматичних порід Коростенського плутону. Рудоносний титано-цирконієвий район відомий у Дніпропетровській області (Середньопридніпровське родовище).

НІКЕЛЬ. Рудні концентрації нікелю в Україні генетично пов'язані із магматичними, гідротермальними та гіпергенними процесами. Нікелева мінералізація розвинута в ультраосновних породах Українського щита, а також в аналогічних породах Лужансько-Тереблянського рудного району Закарпаття. Десять відносно невеликих за запасами родовищ зосереджені на Середньому Побужжі та Середньому Придніпров'ї. Із шести побузьких родовищ, більшість яких розташовані у Кіровоградській області, розробляється лише єдине Деренюське родовище. Родовища Середнього Придніпров'я (Дніпропетровська область) знаходяться у стані вивчення. Найбільші з них Девладівське, Терновське, виявлені також Ново- і Південно-Нікопольське, Сухохутірське родовища. Попередні дослідження вказують на можливість їх промислового освоєння.

РТУТЬ і СТИБІЙ (сурма). Ці метали утворюють, як правило, парагенетичні асоціації, формуючи спільні родовища. В Україні найбільшим є сурм'яно-ртутне Микитівське родовище, яке разом із іншими дрібнішими покладами складає Микитівське рудне поле, розміщене в межах Головної антикліналі Донбасу. Ртутні зруднення відомі і в інших районах Донецького басейну - вони разом із Микитівським рудним полем утворюють Донецьку ртутно-рудну провінцію. Походження ртутних і сурм'яних руд гідротермальне. Представлені вони такими мінералами, як кіновар, антимоніт, арсенопірит. Формування їх відбувалось у герцинську епоху рудоутворення.

Певні рудопрояви ртуті відомі у межах Вишківського рудного поля, яке входить у Закарпатську металогенічну провінцію. Тут промислове значення має родовище Боркут. У північно-західній частині Закарпаття відомі Перегинський і Свалявський, а в центральній - Углянський рудні райони. Рудопрояви і родовища ртуті у Закарпатті генетично пов'язані із молодим кайнозойським вулканізмом.

АЛЮМІНІЙ. Поклади бокситів, пов'язаних із корою вивітрювання метаморфізованих вулканічних порід, виявлені в інгулецько-Дніпровському бокситоносному районі. Промислові запаси тут встановлено у Високопільському родовищі Дніпропетровської області.

Перспективними для майбутньої експлуатації можна розглядати запаси алунітів в Беганьському та Берегівському родовищах Закарпаття, а також нефелінові сієніти Приазов'я, які, як і алуніти, вважаються високоякісною сировиною для виробництва алюмінію.

Слід сказати, що Беганьське та Берегівське родовища, окрім алунітів, містять такі компоненти як руди свинцю, міді, а також барит, каолін, тобто експлуатація їх може бути комплексною.

ЗОЛОТО. Золоторудна мінералізація в Україні формувалася у різний час - від архею до кайнозою (неогену).

Особливо перспективним на золото є Український щит де золотоносними є зелено-кам'яні структури архейського віку у Середньому Придніпров'ї (Дніпропетровська, Кіровоградська області) та в Приазов'ї. Рудопрояви золота виявлено на деяких залізорудних родовищах (Північно-Білозерське та Переверзівське). Значне за запасами Савранське родовище відкрите на північному сході Одеської області. Родовище приурочене до південно-західної околиці Українського щита і синхронне за часом формування із Завалівським родовищем графіту, розташованим неподалік. Перспективи Савранського родовища оцінюють дуже високо.

Друга головна золотоносна провінція (герцинська) приурочена до Нагольного кряжу Донецького басейну. Золото тут асоціює із поліметалами і перспективи його промислового освоєння поки що не з'ясовані.

До Закарпатської металогенічної провінції неогену належить розвідане нещодавно Мужієвське родовище золота. Запаси його складають десятки тонн і затверджені Державним комітетом по запасах. Родовище повністю підготовлене до експлуатації.

Рудопрояви золота відомі також у Чивчинських горах (на пограниччі із Румунією) та в межах Рахівського масиву. Останні потребують подальшого вивчення.

3.2.

«Неметалічні корисні копалини»

СІРКА. Всесвітньовідомим є Передкарпатський сірконосний басейн неогенового віку, який входить у Середземноморську провінцію. Тут виявлено понад 20 родовищ самородної сірки. Пов'язані вони із зоною зчленування Східно-Європейської платформи та Передкарпатського крайового прогину. Родовища з балансовими запасами сірки розміщені в основному у Львівській області (Роздольське, Немирівське, Язівське, Любеньське, Сорокське, Гуменецьке, Ждачівське, Подорожненське), в івано-Франківській області розташоване Тлумацьке родовище. Сірконосна смуга простягається вздовж Карпат у напрямку північний захід-південний схід і виходить у межі Польщі та Румунії. Видобуток сірки проводиться як кар'єрним способом, так і методом підземної виплавки.

Прояви самородної сірки відомі у Криму, де вони пов'язані із неогеновими карбонатно-гіпсоносними породами Керченського півострова та у Дніпровсько-Донецькій западині, де приурочені до солянокупольних структур.

МІНЕРАЛЬНІ СОЛІ. За умовами та часом утворення всі родовища мінеральних солей розділяють на 4 типи: 1) викопні осадові; 2) сучасні соляні; 3) соляні джерела і розсоли; 4) морські і океанічні осадки.

Викопні осадові родовища представлені тілами пластовими, лінзоподібними, куполоподібними. Пластові поклади солей поширюються на десятки і сотні квадратних кілометрів і мають велике промислове значення. Соляні куполи утворюються при повільному і поступовому підйомі соляних мас із соляних пластів в області зниженого тиску, ближче до поверхні. Соляні джерела і розсоли утворюються при вилуговуванні підземними водами покладів солей на глибинах. Сучасні соляні родовища - це відклади сучасних солеродних басейнів - лагун, озер тощо.

В Україні соленосні формації приурочені до структур Дніпровсько-Донецької западини, Передкарпатського та Закарпатського прогинів. Відомо 18 родовищ кам'яної солі.

У Дніпровсько-Донецькій западині встановлено дві соленосні формації: верхньодевонську і нижньопермську. Кам'яна сіль знаходиться у солянокупольних структурах. Відомі родовища: Роменське (Сумська обл.), Єфремівське (Харківська обл.), Каплинцівське (Чернігівська обл.), Луговиківське і Солоницьке (Полтавська обл.). У соленосних формаціях Дніпровсько-Донецької западини виявлено також прояви калійних солей.

З потужною нижньопермською соленосною формацією північно-західного Донбасу пов'язані промислові поклади пластових кам'яних солей Артемівського, Слов'янського та Новокарфагенського родовищ (Донецька та Луганська області), які інтенсивно експлуатуються. існують сприятливі передумови для подальшого приросту запасів солей в описуваному регіоні.

До неогенових відкладів Передкарпатського крайового прогину приурочені родовища калійних солей Передкарпатського соленосного басейну у Львівській та івано-Франківській областях. Численні пластові поклади калійних та кам'яної солей формувалися у лагунних умовах. Експлуатуються найбільші Калусько-Голинське та Стебницьке родовища. Відомі також Доброгостівське, Бориславське, Нинівське, Уличнянське родовища у Львівській та Тростянецьке, Туро-Велицьке і інші у Івано-Франківській області. Дрогобицьке, Долинське і Болехівське родовища є природними розсолами кам'яної солі, які також експлуатуються.

У Закарпатському внутрішньому прогині міоценова соленосна формація зв'язана із піщано-глинистими моласовими відкладами так званої тереблянської світи. Розробляється єдине Солотвинське родовище кам'яної солі, яке представляє собою штокоподібний поклад солі значної потужності. Розвідане також Тереблянське (Олександрівське) родовище з великими запасами.

Значні ресурси кам'яних солей містяться в соляних водоймах Азовсько-Чорноморського узбережжя і Криму. Із родов ищ ропи можна назвати такі як Генічеське, Сасик-Сиваш, Сиваші Східні та інші.

ГРАФІТ. З докембрійськими осадово-метаморфічними комплексами Українського щита пов'язані родовища графіту, яких разом із рудопроявами в Україні нараховується декілька сотень. Концентруються вони у 4 районах: Прибузькому, Криворізькому, Приазовському і Волинському. Експлуатується унікальне за якістю і запасами графіту Завалівське родовище Прибузького району (Кіровоградська область).

ФОСФАТНА СИРОВИНА. Ресурси фосфатної сировини в Україні представлені фосфоритом і апатитом.

Велике поширення мають фосфорити платформеного типу у відкладах верхньої крейди і палеогену, так звані платформені глауконіто-фосфоритові субформації. Всього в Україні відомо біля 20 родовищ фосфоритів, однак вміст Р2О5 у них порівняно низький. Промислові запаси має досить велике Незвиське родовище в Івано-Франківській області, сеноманського віку. Цілий ряд родовищ Івано-Франківської та Чернівецької областей (Нижнівське, Ломачинсько-Ожевське та ін.) на даний час вивчені недостатньо. Ряд родовищ сеноманського віку із балансовими запасами встановлені у Харківській області (Малокомишуватське, Синичено-Яремівське, ізюмське), на Донбасі (Слов'яно-Бахмутське, Нижньо-Біленське), у Вінницькій області (Жванське). Кролевецьке родовище палеогенового віку відоме на Сумщині.

Апатит генетично пов'язаний із основними і ультраосновними магматичними і метаморфічними породами Українського щита. У Коростенському плутоні (Житомирська область) скупчення апатиту і ільменіту перебувають у парагенетичному зв'язку. В комплексному Стремигородському родовищі зосереджена більшість із розвіданих в Україні запасів апатиту. Перспективними вважаються також такі комплексні родовища як Словечанське, Паромівське, Рижанівське, Торчинське та ін., які на даний час розвідані попередньо.

КАОЛІН. За генезисом розрізняють первинні і вторинні каоліни. Первинні каоліни утворюються при вивітрюванні чи гідротермальному перетворенні гранітів і залягають у верхній зоні кори вивітрювання. Вторинні - виникають при руйнуванні і перевідкладенні первинних каолінів. В Україні каоліни виявлені на значних площах Українського щита. Відомо більше 1000 родовищ та проявів каолінів. Основний видобуток зосереджено на Глуховецькому (Вінницька область) та Просянському (Дніпропетровська область) родовищах. Значними за запасами є Велико-Гадоминецьке (Вінницька область), Біляєвське (Запорізька область), Богородицьке (Донецька область) родовища первинних каолінів та Мурзинське (Черкаська область), Володимирське (Донецька область), Кіровоградське (Кіровоградська область), Полозьке (Запорізька область) родовища вторинних каолінів та багато інших. Запаси каолінів в Україні практично необмежені.

БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ. Сиров