В бюджетах 2012 – 2013 рр., млн. грн

Повернення основного боргу і виплата відсотків здійснюється за рахунок коштів передбачених на ці цілі у бюджеті. Так, в 2012 році на погашення і обслуговування державного боргу у державному бюджеті передбачалось виділити 94690,7 млн. грн: на обслуговування державного боргу – 29582,9 млн. грн; на погашення зовнішнього боргу – 30456,8 млн. грн; погашення внутрішнього боргу – 34650,9 Загальні платежі зв’язані з виплатою і обслуговуванням зовнішнього боргу України в 2013 році склали – 116070,7 млн. грн..

Витрати на обслуговування державного боргу включають виплату відсотків, виграшів, кошти з погашення позик, які складають основні витрати; інші витрати – витрати на виготовлення, пересилання і продаж цінних паперів, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення.

Практика засвідчує, що обсяг витрат з обслуговування державного боргу залежить від структури цих витрат. В таких випадках необхідно обережно підходити до залучення нових запозичень, але мобілізувати зусилля для збільшення термінів обігу державних цінних паперів. За світовим досвідом причинами росту вартості обслуговування боргу можуть бути:

Ø високий рівень боргу по відношенню до збережень, що веде до підвищення відсоткових ставок для залучення коштів у державні цінні папери;

Ø втрата довіри до уряду через відсутність стабільної політики, незадовільна оцінка бюджетних витрат, невиконання зобов’язань з обслуговування боргу;

Ø вивіз капіталу з країни під високі відсоткові ставки;

Ø інвестиційний бум задля зростання національної економіки.

Говорити про недостатній обсяг вільних грошових ресурсів не приходиться, оскільки в Україні відсутній високо розвинутий ринок корпоративних цінних паперів, відсутність інвестиційних проектів доступних для жителів країни, як інструмента залучення фінансових ресурсів. Підтвердження цього є збереження на рахунках у банках, дані про обсяги придбання громадянами валюти.

Друга причина зростання обслуговування державного боргу значною мірою впливає на рівень відсотків у сучасних умовах української економіки; третя – значною мірою впиває на подорожання державного боргу шляхом вивозу капіталу в офшорні зони. Четверта причина немає суттєвого впливу так як в Україні не проводяться економічні реформи.

Проте, в Україні найбільший вплив на вартість обслуговування має структура запозичень оскільки різноманітні види запозичень мають суттєві відмінності у вартості обслуговування: одні безоплатні, інші під – 6-8 відсотків треті під 40-100 відсотків. Так, Міністерство фінансів України на фінансування дефіциту бюджету в 1997-1998 роках здійснило комерційних (фідуціарних) запозичень на суму 2,5 млрд. дол. США терміном 1-3 роки, під відсотки 17, що призвело до зростання державного боргу та погіршило його структуру через короткотерміновий характер цих позик.

З метою зменшення ризику виконання боргових зобов’язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання державної заборгованості.

Під реструктуризацією боргу слід розуміти зміну порядку та умов для позичальника погашення заборгованості з метою скорочення зобов’язань з обслуговування боргу, який припадає на період передбачений угодою кредитора з позичальником.

Реструктуризація переважно здійснюється шляхом зміни режиму погашення заборгованості, або перетворення боргових вимог в інвестиції, в акції відповідного підприємства (своп) чи методом викупу боржником власних боргових зобов’язань (бай-бека), а також списання.

Реструктуризація є наслідком невдалого управління держаним боргом, за яке необхідно сплатити додаткову ціну. Порядок здійснення реструктуризації державних зовнішніх запозичень має бути прописаний як в Законі "Про державний борг" так і в нормативних документах Уряду.

Верховна Рада, відповідно до пункту 14 статті 85 Конституції України має затверджувати рішення про отримання Україною від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових установ позики, не передбачених Державним бюджетом України.

Реструктуризація боргу може проводитись методом пролонгації боргу – відстрочення погашення позики проводиться тоді коли випуск нових акцій використовують на обслуговування раніше випущених позик. Відмова уряду від погашення боргових зобов’язань проводиться шляхом списання, або акумулювання частини боргу в умовах фінансової неспроможності держави викликаної банкрутством, чи політичними умовами. За певних умов таке списання вигідне і кредиторам.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням проводиться тоді коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової облігації (в окремих випадках). Поширеним методом проведення реструктуризації боргу є надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, в результаті можна придбати акції національних компаній, переважно тих компаній, що перебувають у державній власності. Коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики називається уніфікацією.

До методів управління державним боргом належать конверсія, консолідація. Конверсія боргу здійснюється шляхом зміни дохідності позики. Держава переважно зменшує розмір відсотків, які мають виплачуватися за позиками.

Консолідація боргу зобов’язує провести зміни щодо збільшення строків дії випущеної позики з можливою зміною відсотка за кредит, перетворення короткотермінових державних позик у довгострокові зобов’язання.

Консолідація і конверсія можуть проводиться одночасно. Вище зазначені методи управління державним боргом застосовуються до внутрішнього боргу.

При реструктуризації зовнішнього боргу – міжнародних позик і гарантованих позик згідно укладених угод боргові зобов’язання суб’єктів господарювання перекладаються на державний борг. В рамках Паризького клубу офіційних кредиторів та приватних кредиторів Лондонського клубу проводиться реструктуризація зовнішнього державного боргу.

Граничні обсяги боргу та гарантії визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України, які не повинні перевищувати 60 відсотків річного валового внутрішнього продукту України. Управління державним боргом має бути спрямована на здійснення:

Ø системної боргової політики, що є складовою частиною бюджетної політики, фінансово-економічних обґрунтувань наслідків комерційних запозичень;

Ø вдосконалення внутрішнього фінансового ринку і його нормативне врегулювання задля виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній;

Ø заборони списання заборгованості за позиками, залученими державою або під державні гарантії;

Ø зниження вартості обслуговування боргу та поліпшення його структури. Це може бути забезпечено високим рівнем дохідної частини бюджету та жорсткою політикою обмеження відсотків.

Процес управління державним боргом повинен супроводжуватися спеціальним законодавством. Від врегулювання проблеми заборгованості залежить стабільність національної валюти, стан валютних резервів, рівень відсоткових ставок інвестиційний клімат країни.