Розрахункове обґрунтування розміщення галузей і виробництв у регіоні

Економічне обґрунтування виробляється на основі різних розрахунків.

1. Виробничо-збутове зонування. Одним з інструментів розміщення продуктивних сил є виділення виробничо-збутових зон - різновид галузевого економічного районування.

Основний метод промислового і сільськогосподарського виробничо-збутового зонування – визначення економічних кордонів рівних виробничо-транспортних витрат по однойменній або взаємозамінній продукції з подальшим коректуванням балансами виробництва і вжитку. Зонування перевезень встановлює найвигідніші зони поширення продукції окремих джерел. Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють їх грузорозділи, а лінії, що сполучають ці пункти, - кордони оптимальних зон поширення продукції. При цьому в конкретних розрахунках окрім витрат виробництва береться до уваги різна вартість перевезення продукції по видах транспорту, ділянках доріг і напрямах (вантажним і порожнім).

Раціональний радіус перевезення продукції Р розраховується за даними приведених витрат на виробництво її одиниці в даних пунктах (районах) П1 і П2 з врахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат 1 ткм при перевезенні продукції в напрямі від першого пункту (району) до другого Т1 і від другого до першого Т2:

(1)

Найбільш просто подібні розрахунки проводяться по продукції добувної промисловості, сільського господарства і один-продуктовим видам продукції оброблювальної промисловості (наприклад, цемент). Результати такого зонування наочно зображаються на картосхемах.

2. Розрахунок ефективності витрат. Ефективність виробництва заздрості від оптимального розміщення підприємств. Окрім виробничих процесів і чинників (продуктивність праці, якість устаткування і ін.). на неї впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, щільність населення, географічне розміщення. Ефективність виробництва визначається двома складовими: ефектом виробництва і витратами на його досягнення. Ефект тяжіє до максимально можливому, а витрати до мінімально можливих. Загальна формула ефективності має вигляд:

(2)

де Е - ефективність, Е_ф - ефект, З - витрати.

Розрізняють ефективність загальну (абсолютну) і порівняльну. Загальна ефективність народногосподарських заходів визначається шляхом відношення отриманого приросту національного доходу до витрачених капіталовкладень. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найбільш вигідного варіанту розміщення об'єкту з всіх тих, що є. Витрати складаються з капіталовкладень Д і поточних витрат З (собівартість продукції). Проте при річному розрахунку складати витрати і капіталовкладення не можна, оскільки капіталовкладення окупаються не за один рік. Для того, щоб привести витрати до річної розмірності, використовується коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е. Він є зворотною величиною терміну окупності Т, тобто Е=1/Т.

Таким чином, Е означає ту частину капітальних вкладень, яка окупається протягом року. Крім того, існує нормативні терміни окупності Т_Н. У плановій економіці їх розраховувала держава на підставі рівня суспільної продуктивності праці. У ринковій економіці Т_Н не регламентується, але існує такий середній рівень окупності капіталовкладень, перевищення якого робить витрати неефективними. Відповідно існує і нормативний показник ефективності Е_Н. Для різних галузей економіки він неоднаковий. Таким чином, можна вивести загальну формулу витрат:

З_п = С+k·Е_н , (3)

7. Регіонально-економічна діагностика

Регіонально-економічна діагностика - процес вивчення територіальної економічної системи, її структури дина­міки, внутрігосподарських і міжгосподарських зв'язків ви­значення стану функціонування її окремих аспектів і системи загалом.

Об'єктами територіального економічного аналізу є промисло­ве (виробниче) підприємство, район міста, населений пункт адмі­ністративний район, адміністративна область, країна загалом. Територіальний економічний діагноз – це:

- процес дослідження об'єкта;

- стан досліджуваного об'єкта;

- висновки про стан об’єкта

- рекомендації щодо заходів, спрямованих на поліпшення стану об’єкта.

Економічна діагностика потребує відповідних фахівців засо­бів, логічної послідовності тощо. її загальний алгоритм форму­ють:

- постановка цілі та вибір об'єкта;

- побудова системи інди­каторів (критеріїв, показників);

- розроблення якісних і кількісних шкал;збір і оброблення інформації;

- виявлення і класифікація регіональних економічних, соціальних патологій та симптомів;

- обґрунтування причин і систематизація чинників економічних/ соціальних патології;

- узагальнення соціально-економічного стану і рекомендації щодо його оздоровлення.

Якість територіально-економічного діагнозу значною мірою залежить від добору і використання системи індикаторів, які зорієн­товані на певні цілі.

Цілі системи індикаторів:

- пошук і систематизацію патології розвитку територі­ально-економічної системи;

- виявлення "вузьких місць";

- з'ясування механізму формування виробничих зв'язків;

- встановлення належності об'єкта до певного класу тощо.

Важливе значення у розробленні високоякісного територіально-економічного діагнозу має вибір системи проведення діагно­стичного дослідження. Залежно від особливостей аналітико-дослідницькнх процедур вирізняють такі види діагнозу в регіональній економічній діагностиці: тестовий; функціональний; моде­лювання об'єкта; експертна оцінка; ретроспективний.

Регіональний економічний аналіз та оцінку стану системи про­водять безконтактним (функціональний і ретроспективний аналіз) і контактним методами (експертна оцінка, тестове опитування, моделювання об'єкта).

Результати територіально-економічної діагностики залежно від цілей, отриманих результатів зводять у єдину схему та викори­стовують за призначенням. Напрямами практичного використан­ня результатів регіональної економічної діагностики можуть бути:

- виявлення закономірностей територіальної концентрації та використання продуктивних сил для комплексного розвитку те­риторії, формування агломерацій, промислових вузлів, технополісів, технопарків, урбанізованих зон, вільних економічних зон;

- обґрунтування комплексного економічного й соціального роз­витку;

- поєднання інтересів країни та регіону;

- наближення матеріало-, енерго-, водомістких галузей до джерел палива, енергії, води та забезпечення дотримання прин­ципів комплексного, раціонального розміщення виробництва; збалансованості та пропорційності;

- збереження рівноваги між ви­робничою діяльністю людини та природою.

Територіально-економічна діагностика – дуже складний про­цес, який вимагає від виконавців глибокого пізнання дії економіч­них законів, закономірностей розвитку економічних і соціаль­них процесів, уміння підбирати відповідні методи аналізу, систе­му критеріїв та показників, узагальнювати економічні та соці­альні явища.