Дозиметричний та хімічний контроль

Дозиметричний та хімічний контроль включають комплекс організаційних та технічних заходів для того, щоб не допустити ураження людей вище за допустимі норми. Такий контроль організовують штаб та служби ЦЗ об’єкта та проводять командири формувань і сили розвідувальних підрозділів: групи (ланки) радіаційної та хімічної розвідки; розвідники-дозиметристи та розвідники-хіміки.

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення людей та контроль радіоактивного зараження (забруднення). Контроль опромінення людей поділяють на груповий та індивідуальний.

Груповий контроль проводять з метою отримання даних про середню дозу опромінення особового складу формування ЦЗ, робочої бригади, населення, щоб не допустити перевищення встановлених (допустимих) норм.

Для контролю дози опромінення застосовують дозиметричні прилади (вимірювачі доз ИД-1 або дозиметри із комплектів ДП-24, ДП-22В).

Для групового контролю дозиметри видають перед виходом на заражену місцевість за таким розрахунком: один дозиметр на ланку; один–два – на виробничу бригаду (групу з 14–20 осіб); особам, що діють окремо від своїх підрозділів – кожному по дозиметру. Видають дозиметри за відомістю під розписку. Після виходу із зони зараження або в установлений час (не менше одного разу на добу) ведеться облік показників дозиметрів командиром (начальником) або призначеною особою. Дані заносять у журнал (відомість) контролю доз опромінення особового складу формування ЦЗ, бригади, а сумарні дози – в індивідуальну картку обліку доз опромінення. Дозу опромінення населення (D) визначають розрахунком за формулою

D = Р_серt/К_осл,

де t – час перебування людей на зараженій місцевості, год; К_осл – коефіцієнт ослаблення радіації будинками (спорудами), в яких перебували люди (на відкритої місцевості К_осл = 1); Р_сер – середній рівень радіації в зоні перебування людей, Р/год;

Р_сер = Р₁ + Р₂ +...+ Р_п/п,

де Р₁ + Р₂ +...+ Р_п – рівні радіації, виміряні через однакові проміжки часу впродовж перебування людей у зоні зараження; п – кількість вимірів.

Рівні радіації вимірюють приладом ДП-5В з інтервалами: у першу добу після зараження – через 0,5–1 год; у другу добу – через 1–2 год; у третю та наступні – через 3–4 год.

Індивідуальний контроль опромінення проводять для первинної діагнос­тики ступеня тяжкості променевої хвороби. Для контролю індивідуальних доз опромінення особовому складу формувань, працівникам та службовцям видають індивідуальні вимірювачі дози ИД-ІІ, які забезпечують вимірювання поглиненої дози в діапазоні від 10 до 1500 рад.

Контроль радіоактивного зараження проводять з метою визначення ступеня зараження людей, їхнього одягу та взуття, засобів індивідуального захисту, тварин, води, фуражу, обладнання, техніки та інших об’єктів радіоактивними речовинами для визначення можливості їх використання й захисту від радіаційного ураження (табл. 5.2).

Ступінь та небезпека радіоактивного зараження об’єктів у польових умовах визначають замірюванням потужності дози випромінювання від поверхні цих об’єктів приладами (ДП-5В, ІМД-ІР та ін.) у мР/год і порівнянням їх із допустимими нормами, зазначеними в «Нормах радіаційної безпеки НРБУ-97» та «Основних санітарних правилах ОСП-72/87».

Ступінь радіоактивного зараження продуктів харчування та води можна визначати також у радіометричних лабораторіях, більш точно в одиницях активності – Кюрі на кілограм (Кі/кг), Кюрі на літр (Кі/л). Проби хліба, м’яса, риби, твердих жирів беруть, зрізаючи ножем поверхневий шар завтовшки 10 мм. Зрізані шари складають зараженою поверхнею один до одного, поміщають у скляний посуд або поліетиленовий мішок та маркують. На пробі зазначають її вид, де взято, дату й час зараження та взяття проби.

Таблиця 5.2. Гранично допустиме зараження поверхонь

(в одиницях активності на одиниці площі – (розп/хв) см²)

Відбираючи проби рідких продуктів, їх спочатку перемішують. Пробу води з водойми беруть водозабірним пристроєм із поверхневого та донного шарів разом зі збаламученим донним ґрунтом та поміщають у скляну банку (0,5 л).

Контроль радіоактивного зараження об’єктів проводять поза зоною зараження, але за потреби і на зараженій місцевості.

Контроль може бути загальним (100 % людей та техніки) та вибірковим (перевіряється тільки те, що найбільше забруднено, або від третини до половини особового складу і техніки).

Хімічний контроль здійснюють для визначення ступеня зараження СДОР засобів індивідуального захисту, техніки та обладнання, продуктів харчування, води та інших. Крім того, визначають режими роботи та захисту людей в осередку хімічного ураження.

Хімічний контроль на об’єктах господарювання здійснюють розвідники-хіміки за допомогою приладів хімічної розвідки невідкладно після кожного факту застосування хімічної зброї або аварії на хімічно небезпечному об’єкті, а також після виходу особового складу формувань та техніки із зони хімічного зараження. У разі неможливості визначення ОР або СДОР береться проба на аналіз у санепідемстанції.