У Західній Україні (20–30-х рр.).

В боротьбі проти панування в західноукраїнських землях діяли три основні течії: легальні партії, націоналістичне підпілля та комуністичний рух.

Легальні українські партії в своїй стратегії ставили за мету встановлення незалежної Української держави. В своїй діяльності вони широко використовували парламент, легальну пресу, віча, демонстрації. З часу окупації Польщею Галичини тут працювали такі основні українські партії:

Українська народно-трудова партія (УНТП), Українська радикальна партія (УРП), Українська соціал-демократична партія (УСДП) і Українська християнсько-суспільна партія (УХСП). На Волині – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) та ін.

Влітку 1925 р. в результаті об’єднання УНТП з іншими організаціями Галичини та Волині створена найчисельніша, найважливіша політична партія Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО).

Найстаріша на Галичині УРП після об’єднання з УПСР (1926 р.) утворила Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП), яка проповідувала немарксистський соціалізм; своєю метою проголошувала об’єднану суверенну Українську Соціалістичну Республіку.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) була малочисельною і не мала великого впливу на населення.

З 1930 р. діяла Українська католицька народна партія (з 1931 р. – Українська народна обнова (УНО), що була схильна до порозуміння з Польщею.

З 1919 р. діяла Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ); з 1923 р. Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Ця партія працювала в підпіллі і була складовою частиною Комуністичної партії Польщі (КПП), маючи широку автономію. Виконком Комінтерну розпустив КПП, а разом з нею і КПЗУ, обвинувачуючи їх керівництво у фашистській агентурі.

Влітку 1920 р. в Празі була утворена Українська військова організація (УВО). Очолив УВО полковник Є.Коновалець. УВО працювала нелегально як військова організація і ставила своїм завданням військову підготовку юнаків, вела виховну, ідейно-політичну роботу, особливо серед школярів. З 1923 р. починається так звана “еволюція” УВО до націоналізму.

У 1926– 1929 рр. відбулося об’єднання націоналістичних груп в Західній Україні та за її межами. В січні 1929 р. відкрився І Конгрес українських націоналістів у Відні, де було проголошено утворення Організації українських націоналістів (ОУН). Вся влада зосереджувалась в руках вождя – Є.Коновальця. Серед найважливіших програмнихвимог ОУН були:

1. Боротьба проти польської окупації.

2. Боротьба з більшовизмом.

3. Утворення самостійної соборної Української держави з авторитарним, тоталітарним устроєм.

4. Складова ідеології ОУН – крайні форми націоналізму, що сконцентровані в гаслі: “Україна для українців”.

На початку 30-х років відбувся розкол між ОУН в еміграції і ОУН в західноукраїнських землях (ЗУЗ) в питаннях тактики (легальних і нелегальних засобів боротьби). Найактивнішою, радикальною частиною ОУН в ЗУЗ був так званий Академічний Дім, в який входила молодь, особливо студенти Львова. Їх ватажком був С.Бандера. Вони проголосили про перехід ОУН на підпільні бойові позиції і визнавали основним засобом боротьби терор (вбивство проф. Бабія у Львові; в Трускавці – польського журналіста Т.Голувка; у Варшаві – міністра внутрішніх справ Б.Пєрацького та ін.).

Розкол у двох частинах ОУН посилився після смерті Є.Коновальця (1938 р.) з приходом до влади в ПУН (Провід українських націоналістів) А.Мельника.

Отже, 30-ті роки для історії України – дуже складний період. Обидві частини її знаходились в умовах авторитарних держав, і це накладало сильний відбиток на її подальшу долю.