Генезис бурих напівпустельних грунтів включає такі ЕГП: дерновий, розсолення, осолонцювання, осолодіння, кіркоутворення.

Дерновий процес дуже ослаблений, сухість клімату викликає незначний розклад та гуміфікацію рослинних залишків, причому остання йде по шляху формування фульвокислот і гумінових кислот спрощеної будови. Розсолення йде на незначну глибину, така ж тенденція характерна для міграції карбонатів і гіпсу. Осолонцювання – осолодіння при утворенні бурих напівпустельних грунтів відбувається за схемою К.К.Гедройца, проте головним джерелом Na вважається напівпустельна рослинність. Майже всі грунти, крім східносибірських, солонцюваті. Утворення кірки – процес до кінця не вивчений, головними причинами цього явища є значна розпиленість грунту, безструктурність, карбонатність, контрастний гідротермічний режим, діяльність водоростей.

Будова профілю типового бурого напівпустельного грунту така:

К – крупнопориста кірочка потужністю 2-4 см;

Не – гумусово-елювіальний, пухкий, шаруватий, світло-сірий, потужністю 10-15 см;

НРі/к –перехідний ілювійований, ущільнений, більш темний, тріщинуватий, брилистий, у нижній частині спостерігається нагромадження карбонатів;

Pks –материнська порода.

Найбільш характерною відмінністю бурих напівпустельних грунтів від каштанових є малопотужний гумусовий горизонт. Широко розповсюджені грунти легкого гранскладу, що характеризуються розтягнутістю, слабкою диференціацією профілю, на відміну від типового грунту, описаного вище.

Бурі напівпустельні грунти характеризуються низьким вмістом гумусу (1-2,5% в горизонті Не), який поступово знижується вниз по профілю. Гумусові кислоти мають спрощену будову, переважають фульвокислоти, пов'язані з R₂О₃, незважаючи на карбонатність грунту. ЄП залежить від гранскладу, на противагу каштановим грунтам вона максимальна в НРі/к-горизонті (3-25 мг-екв), в складі обмінних основ переважають Са та Mg, вміст Na коливається від 1 до 14% від ЄП. Реакція по всьому профілю слабо лужна (рН=7,3-8,0). Грунти завжди в тій чи іншій мірі карбонатні, багато з них містять гіпс і водорозчинні солі. Мулувата фракція звичайно розподілена по профілю нерівномірно, накопичується в НРі-горизонті, де також дещо акумулюються R₂О₃. Грунти бідні на азот і фосфор. Водно-фізичні властивості та водний режим грунтів несприятливий для росту рослин.

Головний фактор, що лімітує ріст сільськогосподарських культур, – нестача вологи. Землеробство можливе лише при зрошенні. Велика кількість тепла дозволяє при зрошенні вирощувати цінні сільськогосподарські культури, перш за все зернові, баштанні, овочеві, плодові. Зрошення передбачає проведення комплексу заходів з попередження вторинного засолення й осолонцювання грунтів. Являє загрозу розвиток дефляції на значних площах грунтів легкого гранскладу.

Зона бурих напівпустельних грунтів традиційно є базою пасовищного тваринництва, в першу чергу вівчарства. Продуктивність пасовищ підвищується шляхом лиманного зрошення, використання фосфорних та азотних добрив.

Лугово-бурі напівпустельні грунти – напівгідроморфні грунти, що формуються в межах зони бурих напівпустельних грунтів, але на знижених елементах рельєфу, в яких збирається сніг і делювіальний стік. Інколи грунтові води в западинах залягають на глибині 2-5м. Рослинний покрив зімкнутий, представлений полинно-злаковими асоціаціями. Будова профілю лугово-бурих грунтів, загалом, повторює морфологічну будову бурих напівпустельних грунтів. Відмінністю є те, що в нижній частині профілю наявні сліди оглеєння. Інколи вони знаходяться на більшій глибині – 3-4 м.