Розподіл держав за об'єктами спеціалізації національної економіки
Країна / Регіон | Об'єкт спеціалізації національної економіки - тип ВЕЗ |
ФРН | Вільні торгові (безмитні) зони в морських портах (Гамбург, Кіль, Емден, Куксхафен, Бремерхафен і Бремен). |
Великобританія | Підприємницькі зони, науково- впроваджувальні та експортно- промислові зони. |
Швейцарія | Страхові, банківські науково- впроваджувальні та експортно- промислові зони. |
Країни Східної Європи | Зони вільної торгівлі. |
Країни, що розвиваються | Експортно-промислові ВЕЗ (найчастіше орієнтуються на морські порти й аеропорти) |
Японія | Зони вільного підприємництва і науково-впроваджувальні ВЕЗ. |
США | Зони вільного підприємництва і науково-впроваджувальні ВЕЗ |
Майже всі країни, що розвиваються, мають за зразок ірландський Шеннон з метою - форсований розвиток окремих галузей промисловості, стимулювання експорту, залучення іноземних капіталів, а також передовий розвиток техніки та технологій. Особливо світового інвестора приваблює наявність дешевої, але дисциплінованої і готової до напруженої праці робочої сили.
Перше місце за кількістю спеціальних економічних зон посідає Азія, у першу чергу «нові індустріальні» країни АСЕАН. До роботи у ВЕЗ Сингапуру залучено більш 220 тисяч осіб, Гонконгу -100 тисяч; деякі автори вважають навіть, що Сингапур як держава і Гонконг як територія у цілому являють собою вільні економічні зони. Велика чисельність зайнятих і у ВЕЗ Республіки Корея (150 тис. осіб) і Тайваню, а також Малайзії, де нараховуються десятки таких зон. Основними інвесторами місцевих підприємств є фірми Японії, а продукція направляється, насамперед, на ринок США.
Друге місце за кількістю і розвитком ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших країнах. Найбільша з них знаходиться на кордоні Мексики і США з розрахунком на використання дешевої місцевої робочої сили першої країни і збут продукції на
ринки другої (зайнято майже 250 тисяч осіб, а по експортному виторгу ця зона поступається тільки доходам від продажу нафти). У Колумбії зростає значення ВЕЗ «Таранкваль», у Бразилії - ВЕЗ у Манаусі, що сприяє розвитку басейну Амазонки.
Як спеціальні «податкові гавані» (податковий притулок, фіскальний оазис, невелика держава чи територія, яка проводить політику залучення іноземних кредитних капіталів шляхом надання податкових та інших пільг) розглядають Люксембург - пільговий податковий режим для банків; Швейцарію і Ліхтенштейн - для холдингових посередницьких і торгових компаній; Багамські острови - повне звільнення від прибуткового податку. Законодавства Ірландії, Ліберії передбачають для комерційних структур повне звільнення їх від податку, Ліхтенштейну, Антильських островів, Панами - обкладання невеликим паушальним податком. У Швейцарії встановлений низький розмір податку, що за певних умов може і не стягуватися.
Центр «оффшор» є різновидом податкової гавані. Невеликі держави або території, зазвичай розташовані на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму, що проводять політику долучення до світового господарства шляхом перерозподілу кредитних потоків, іноземних кредитних капіталів. Найбільш відомими центрами «оффшор» є Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гибралтар, Штат Делавер у США. Вести комерційну діяльність на території країни реєстрації офшорної компанії, як правило, заборонено. Центри «оффшор» іноді називають офшорними зонами. Вони мають визначену спеціалізацію, в основу якої закладені різні типи юрисдикцій (банківські, трастові (довірчі), страхові). Але ці центри можуть служити місцем відмивання "брудних грошей" і проведення різного роду фінансових афер.
Сучасний розвиток більшості держав світу передбачає модель ринкової економіки, коли держава здійснює індикативне стратегічне планування і не втручається у сферу ринкових процесів з метою управління, виступає як споживач товарів та послуг. Функціями держав зберігаються укріплення національної валюти, забезпечення стійкості грошового обігу, визначення шляхів забезпечення зайнятості населення, соціальний захист населення, розвиток освіти і науки, підготовка фахівців для виробництва і соціальної сфери, територіальна цілісність держави, удосконалення системи управління національною економікою.
Інтернаціоналізація і глобалізація світових процесів стає невід'ємною рисою розвитку світового господарства.
Міжнародний обмін інформацією, науково-технічними розробками (не тільки безпосередньо робота з патентами, але й опосередковано - через міграцію робочої сили та наукових кадрів) поступово набуває статусу основної форми інтеграції до світового господарства. Так Німеччина активно використовує міжнародний ринок праці (у цій країні більше 2,5 млн. робочих - гостей). Аналогічну політику міжнародної інтеграції втілює Італія.
Сьогодні важко сказати, що є первинним для розвитку держави - політичні, економічні чи моральні перетворення. Все залежить від конкретних умов і цілей, які ставить країна. Якщо перевага надається політичному курсу, то формуються політичні альянси, виховується політична еліта. Спільність
економічних цілей призводить до виділення територій економічного розвитку, створення бізнес-шкіл та інкубаторів. Бажання мати замкнений виробничий цикл на своїй території формує потреби зменшення собівартості продукції, чітке співвідношення між якістю і вартістю праці.
Основні шляхи, форми та методи інтеграції у світове господарство є історично обґрунтованими, змінюються залежно від цілей існування суспільства і напряму суспільного прогресу.
Дата добавления: 2015-04-05; просмотров: 693;