Державно-територіальний устрій.

За державно-територіальним устроєм всі держави поділяються на прості (унітарні) і складні.

Унітарна – єдина держава, територіально-адміністративні частини якої не мають власного суверенітету і політичної самостійності, є найпоширенішою формою державно-територіального устрою. Поділ території на адміністративні одиниці, статус керуючих ними органів визначається загальнодержавними правовими нормами.

Унітарні держави мають декілька підвидів:

- держави в яких керівництво на місцях здійснюється призначеними центром урядовцями при відсутності виборних місцевих органів;

- держави в яких є виборні місцеві органи, але їх діяльність контролюється представниками центральної влади (Франція, Японія);

- держави в яких центральні владні структури здійснюють опосередкований контроль над виборними органами місцевого управління (Великобританія, Нова Зеландія);

- держави, де органам місцевого самоврядування надані найширші повноваження у розв’язанні питань економічного, соціального та культурно-духовного розвитку;

- держави з адміністративно-територіальними автономіями (Данія, Іспанія, Італія, Україна).

Федерація – союзна держава, яка складається з державних утворень, що наділені певною політичною і юридичною самостійністю. Члени федерації мають право в межах своєї конституції створювати парламенти та уряди, видавати закони, встановлювати податки, запроваджувати своє громадянство. Розподіл повноважень між федерацією та її суб’єктами регламентується федеральними законами та конституцією, які зберігають своє верховенство в межах федерації.

Федеральні органи влади вирішують питання оборони, зовнішньої політики, фінансового регулювання, грошової системи, соціального захисту та ін. Здебільшого суб’єкти федеративних держав не мають права виходу з федерації (Австрія, Австралія, ФРН, США, Росія), а якщо таке право і існує (Канада) то механізм виходу дуже складний.

Конфедерації – це союзи суверенних держав, що укладаються з метою реалізації спільної мети, як правило зовнішньополітичної чи оборонної. Суб’єкти конфедерації зберігають основну частину свого суверенітету, державну самостійність, делегуючи конфедерації лише обмежений перелік повноважень. Рішення керівних органів конфедерації реалізуються лише за згоди і через власні інституції кожної держави-учасника союзу. Конфедерація формує свої фінанси за рахунок внесків держав-членів.

Сьогодні конфедеративні держави є рідкісним явищем, швидше, вони існували як перехідна форма до федерації (Швейцарія до 1848р, США у 1776-1787рр., Німецький союз у 1815-1867 рр.). Деякі політологи вважають, що така міжнародна організація як Європейський союз є наближено до конфедерації (слабкою конфедерацією).

Імперії – насильно створені складні держави, що досить часто мають деспотичні форми правління. В залежності від рівня розвитку комунікацій, могутності метрополії, політичного режиму, здатності підлеглих до спротиву обсяг повноважень складових частин імперії та ступінь їх інтегрованості може бути різним. Імперії були притаманні для минулих епох і вважаються багатьма дослідниками формами, що передували федераціям.