ХУТРЯНІ ТОВАРИ
Хутрові шкурки- шкурки тварин, добутих на полюванні та морським промислом, а також тих, що розводять у звіринницьких господарствах.
Кролів-ницттво
13%
Інші свійські тварини
Козівництво
Хутряні шкурки- шкурки, які одержують із шкур домашніх тварин.
Вівчарство
Рис1.1. Види надходження хутрово-хутряної сировини
До сировинної бази хутряної промисловості України входить продукція звіробійного промислу, звірівництва, кролівництва і окремих галузей тваринництва (вівчарство, козівництво).
Продукція звіробійного промислу з причин територіально-кліматичних та інших умов займає невелику питому вагу як за кількісним обсягом, так і за структурою. В Росії нараховується близько 100 видів хутрових звірів, у Європі майже 22, США та Канаді - 35, Південній Америці - 16, Австралії -10, Африці - 12 видів.
В Україні в останні роки робляться певні заходи щодо охорони, науково-обгрунтованого і раціонального використання землі, надр, рослинного і тваринного світу. Для охорони рідкісних видів тварин необхідно суворо дотримуватися правил і термінів полювання, сприяти покращанню умов існування і відтворення тварин, збагачувати корисну фауну, не допускаючи при цьому знищення корисних звірів, проводити заходи щодо боротьби зі шкідливими звірами.
Охорона природи - це "проблема сторіччя," яка на сьогодні має велике державне і світове значення. В Червону книгу занесене ті види тварин, чисельність яких катастрофічно мала, і їм загрожує вимирання. Охорона фауни ссавців має велике наукове і практичне значення, оскільки більшість цих тварин пов'язана із господарською діяльністю і життям людей.
Загальний перелік рідкісних видів, які охороняються, не може бути постійним, він змінюється залежно від чисельності тварин. Це стосується, насамперед, найважливіших видів, промисел яких повинен дозволятися, виходячи з їхнього систематичного обліку і прогнозів чисельності залежно від екологічних умов. У зв'язку з цим охорона і використання фауни повинні мати регіональний характер відповідно до природних умов. У ряді випадків слід вводити охоронний режим стосовно цілих фауністичних комплексів окремих регіонів. Охорона природи у заповідниках охоплює не тільки усі види звірів, а й увесь природний комплекс в цілому. В Україні найціннішими регіонами є Карпати, гори Криму, Таврійські степи.
Завдяки заповідниками вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.).
Для збільшення кількості промислових звірів здійснюється акліматизація і реакліматизація корисних для людини тварин.
Акліматизація - пристосування популяції ввезених тварин до умов нового середовища. Звичайно, цей етап характеризується зростанням чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені та акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна та ін.
Реакліматизація - розселення тварин у ті райони, де вони колись розводилися. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.
Нині найбільшого розвитку набуло звірівництво. Вартість продукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок становить близько 99%.
Найбільше маточне поголів'я має норка, значна частина припадає на сріблясто-чорну лисицю, голубого песця, нутрію.
В Україні 90% виробництва цінного хутра припадає на норку, 5% - на сріблясто-чорну лисицю, 4% - на песця, 1% - інші види.
Основні імпортери українського хутра - Італія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, СІЛА, Японія.
Прогрес галузі став можливим завдяки великій і успішній науково-дослідній роботі вчених і величезного досвіду, набутого звіроводами-практиками.
Постійне удосконалення способів розведення, утримання, відгодівлі тварин дозволило перетворити сучасні звірогосподарства на великі високоорганізовані й рентабельні підприємства із виробництва природного хутра.
Завдяки розробленим науковим методам розведення хутряних звірів у неволі вирішуються питання кормової бази звірівництва, створюються нові оригінальні види звірів, застосовуються ефективні методи діагностики і лікування хвороб.
Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних хутряних звірів у великій кількості, однорідних за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.
На сьогодні у звірівництві намітилася економічно обґрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) - з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормоприготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов'язане із селекційною роботою, дотриманням вимог годування й утримання, кваліфікацією звіроводів.
Кролівництво - важлива галузь тваринництва, що, крім м'яса, дає велику кількість дешевої сировини для хутряної промисловості.
Нині майже 95% кроликів розводиться в підсобних господарствах. Спрямований відбір і їх підбір сприяли тому, що кролики набули таких цінних господарсько-корисних ознак, як великі розміри, густий волосяний покрив гарних кольорів, довгий і густий пух. Цінним є також те, що кролики розмножуються протягом усього року.
Промислове значення мають 14 порід і порідних груп кроликів: шиншила, сірий і білий велетень, сріблястий, чорно-бурий, мардер, метелик і багато інших.
Вівчарство в Україні набуло широкого розвитку, яке ведеться за різними напрямами. Так, у невеликій кількості розводять, головним чином, метисів каракульницької породи, а на півдні - смушкової, у інших районах крім них - тонкорунної, напівтонкорунної, напівгрубововняної і грубововняної породи овець.
Різні зональні природно-кліматичні умови значною мірою вплинули на концентрацію певних порід овець в окремих районах: асканійська та цигейська - в степовій зоні; каракульницька - в Дніпропетровській, Кримській, Чернівецькій та Одеській областях; сокольська - в Полтавській. Основою вівчарської зони є степові області, де знаходиться понад 60%' усього поголів'я.
З метою збільшення обсягу виробництва продукції вівчарства і поліпшення якості проведено роботу зі спеціалізації та концентрації галузей, будівництва комплексів.
У хутряному виробництві використовуються шкурки ягнят і дорослих овець.
До інших галузей тваринництва, від яких можна отримати сировину для хутряного виробництва, відносяться козівництво, розведення коней та великої рогатої худоби.
На сучасному етапі розвитку економіки розробляється концепція переходу до ринкових відносин. Велику увагу потрібно приділяти інтенсифікації усіх видів виробництва, поліпшенню якості продукції, економії усіх видів ресурсів, впровадженню екологічно чистих технологій.
Рішення цих завдань у хутряному виробництві повинно досягатися шляхом удосконалення процесів переробки хутрової сировини, виробництва напівфабрикатів, кушнірських і пошивних робіт.
Основними напрямами модернізації переробки хутрової сировини є:
-- створення сучасного обладнання для первинної обробки шкурок;
-- розробка екологічних способів консервування хутрової сировини із замкненим циклом використання відпрацьованих розчинів консервантів;
-- інтенсивна хімічна і ферментна обробка хутрової сировини для видалення розчинних супутніх речовин;
-- оптимізація механічної обробки шкірної тканини;
-- раціоналізація операцій жирування і знежирювання.
З метою забезпечення попиту населення в хутряних виробах удосконалюються методи обробки і підбирання напівфабрикатів, пошивне виробництво. Велика увага приділяється розробці перспективних моделей головних уборів і одягу.
Таблиця 1.1
Кількість шкурок, необхідна для пошиття хутряних виробів, шт.
Види напівфабрикату | Жіноче пальто | Жіноче півпальто |
Хребти шкурок білки | 180-200 | 100-160 |
Каракуль, смушок | 20-30 | 15-20 |
Шкурки: лисиці, песця | 14-16 | 10-12 |
норки | 50-60 | 40-50 |
нутрії | 30-40 | 20-30 |
ондатри | 60-80 | 40-50 |
Дата добавления: 2015-05-05; просмотров: 821;