Мета і загальні принципи аудиту

На сучасному етапі розвитку національної економіки відбу­ваються значні зміни у методах та механізмах господарювання, що зумовлено розширенням і зміцненням недержавних форм власності, розвитком міжнародних зв'язків, побудованих на ринкових засадах. Розвиток в Україні ринкових відносин тісно пов’язаний з розвитком і вдосконаленням фінансово-еконо­мічного контролю та аудиту як одного з основоположних еле­ментів ринкової інфраструктури. У світовій практиці міжна­родна теорія і практика аудиту формувалися в умовах конку­рентної боротьби, що супроводжувалася широкими теоретич­ними і практичними дослідженнями, результатом яких було вироблення методологічних і методичних концепцій, як прове­дення аудиту, так і його нормативно-правового регулювання.

У світовій практиці є різні концепції регулювання аудитор­ської діяльності (рис. 2.1). Перша концепція є характерною для країн континентальної Європи (Німеччина, Франція, Іспа­нія, Австрія). Друга – для Великої Британії і США. В основу формування цих концепцій покладений принцип градації ко­ристувачів аудиторського висновку, що істотно впливає як на організацію аудиту, так і на його методологію.

Рисунок 2.1 – Світові концепції регулювання аудиторської діяльності

Ступінь впливу держави на аудиторську діяльність характеризується певними чинниками:

– розроблення та впровадження національних нормативів аудиту;

– розроблення професійних і етичних норм діяльності аудиторів;

– сертифікація та атестація аудиторів;

– ліцензування аудиторської діяльності;

– здійснення контролю якості аудиторської діяльності і розроблення системи дисциплінарних стягнень за наслідками виявлених порушень;

– формування вимог до створення і регулювання діяльності аудиторських фірм.

У країнах континентальної Європи цілі проведення аудиту орієнтовані переважно на державні органи, які є основними користувачами аудиторської інформації. Отже, визначальною особливістю організації аудиту в цих країнах є його достатньо жорстка централізована регламентація і наявність державного контролю за аудиторською діяльністю.

У США та Великій Британії аудит орієнтований здебільшого на недержавних користувачів – акціонерів, інвесторів, комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди. Це пе­редбачає мінімізацію державного регулювання аудиторської діяльності, яке здійснюється, в основному, професійними гро­мадськими аудиторськими організаціями, що мають достатню самостійність у вирішенні питань методології організації і про­ведення аудиту, підготовки аудиторських кадрів, їх атестації і надання відповідної кваліфікації, а також в організації конт­ролю якості аудиту. Зазначені особливості виявляються у фор­муванні вищого керівного органу аудиторської діяльності. У країнах, в яких наявний достатньо великий вплив держави на аудиторську діяльність, керівні працівники аудиторської ді­яльності призначаються державними органами, а в інших – керівні посади є виборними.

В Україні стосовно організації аудиторської діяльності є певна перевага, яка ґрунтується на можливості вивчення і ви­користання міжнародного досвіду організації аудиторської ді­яльності і її регулювання та адаптації такого досвіду до особли­востей розвитку і функціонування національної економіки. Відповідно до цього можна говорити про необхідність наявнос­ті в системі регулювання аудиторської діяльності в країні наступних еле­ментів:

– закон про аудиторську діяльність;

– наявність етичних професійних вимог до аудиторів;

– наявність органу управління системою організації аудиторської діяльності;

– методологічне забезпечення аудиторської діяльності (стандарти аудиту);

– організація контролю якості роботи аудиторів;

– система підготовки, атестації та перепідготовки кадрів аудиторської діяльності.

Україна сьогодні належить до країн з превалюванням про­фесійного регулювання аудиторської діяльності. На державно­му рівні аудиторська діяльність в Україні регулюється закона­ми України “Про аудиторську діяльність” та “Про внесення змін до Закону України “Про аудиторську діяльність”.

Законом визначаються правові основи здійснення аудитор­ської діяльності на території України, а також принципи орга­нізації аудиторської діяльності, обов’язки і відповідальність сторін при наданні аудиторських послуг.

Права аудитора:

– самостійно визначати обсяг там методи перевірки з урахуванням чинного законодавства, стандартів аудиту та умов договору;

– отримувати від замовника всі необхідні документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності;

– отримувати від керівництва та працівників підприємства потрібні роз’яснення як в усній, так і письмовій формах;

– перевіряти фактичну наявність на підприємстві матеріальних активів;

– запрошувати до участі в аудиті спеціалістів.

Обов’язки аудитора:

– належним чином проводити перевірку повноти та вірогідності звітності підприємства;

– повідомляти керівництво підприємства про виявлені помилки та недоліки у веденні бухгалтерського обліку;

– зберігати у таємниці інформацію, отриману під час аудиторської перевірки та не використовувати її в інтересах особистих і третіх осіб;

– не дозволяється проводити аудит на підприємстві, де в керівництві працюють близькі родичі аудитора.

Відповідальність аудитора:

1) за неналежне виконання обов’язків аудитор несе матеріальну відповідальність перед замовником;

2) за неналежне виконання обов’язків АПУ має право застосовувати до аудитора адміністративні санкції.

Відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність”, “аудит – це незалежна перевірка бухгалтерської звітності під­приємства, яка проводиться на договірній платній основі”. Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат аудитора України, що підтверджує професійну компетентність аудитора і його право на заняття аудиторською діяльністю.

Проведення аудиту згідно з законом є обов’язковим:

– для підтвердження достовірності річної фінансової звітності комерційних банків, недержавних фондів, бірж, компаній незалежно від форми власності і виду діяльності, звітність яких офіційно обнародуватиметься;

– перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довір­чих товариств та інших фінансових посередників;

– порушення питання про визнання суб’єкта господарської діяльності неплатоспроможним або банкрутом;

– проведення приватизації, корпоратизації та інших змін форм власності суб’єктів господарювання.

Суб’єкти господарювання, для яких Законом встановлено обов’язкове проведення аудиту, зобов’язані до 1 грудня поточ­ного року повідомити відповідні податкові органи про укла­дення договору на проведення аудиторської перевірки.

Відповідальність аудитора згідно з Законом передбачена за недотримання вимог законодавчих і нормативних актів з бух­галтерського обліку й аудиту та якість проведеної перевірки. Аудитор зобов’язаний відшкодувати замовнику матеріальний збиток, заподіяний його діями.

Законом введено також обмеження на проведення аудитор­ської перевірки на підприємстві, в керівництві якого працю­ють близькі родичі аудитора. Крім того, аудиторам забороня­ється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю (торговою, посередницькою і виробничою). Але, на відміну від міжнародних вимог, дозволено право на отримання дивідендів від акцій і доходів від інших корпоративних прав.

Методичне і нормативне керівництво аудиторською діяль­ністю здійснює Аудиторська палата України (АПУ), повнова­ження якої визначаються цим Законом і Статутом АПУ. Ауди­торська палата створюється і функціонує як незалежна само­стійна організація на основі самоврядування і самофінан­сування, є юридичною особою, веде бухгалтерський облік і складає фінансову звітність.

Функції Аудиторської палати України:

– забезпечує методичне та нормативне керівництво аудиторською діяльністю в Україні;

– проводить сертифікацію суб’єктів на право займатися аудиторською діяльністю;

– розробляє та затверджує програми підготовки аудиторів;

– веде реєстр аудиторських фірм;

– розглядає скарги щодо діяльності аудиторів та аудиторських фірм і застосовує адміністративні санкції.

Аудиторська палата України здій­снює сертифікацію суб’єктів. Кваліфікаційний сертифікат є офіційним документом, який засвідчує професійну компетент­ність аудитора і його право на заняття аудиторською діяльніс­тю на території України. Кваліфікаційні сертифікати є трьох видів: сертифікат серії А (право перевірки діяльності підприємств і господарських організацій) і сертифікат серії Б (право перевірки комерційних банків).

Законом визначено, що аудитором може бути тільки грома­дянин України, який має вищу економічну або юридичну осві­ту, не менше трьох років стажу практичної роботи бухгалтером, економістом, ревізором, юристом, фінансистом, асистен­том (помічником) аудитора. Підтвердженням компетентності аудитора є сертифікат аудитора України, який видається Аудиторською палатою України після складання кваліфікацій­них іспитів з дисциплін: бухгалтерський облік, аудит, право, оподаткування. Строк дії сертифіката – не більше п’яти ро­ків. Для подовження його дії слід пройти курси перекваліфіка­ції і скласти іспити.