Анатомія соціальної взаємодії

Соціологи використовують безліч понять для того, щоб проаналізувати доволі буденне явище у житті людини - соціальну взаємодію.

Її передумовою є залежність індивідів у задоволенні своїх потреб, в реалізації життєвих цілей та настанов. Цей первинний елемент взаємодії можна сформулювати так: один суб'єкт (індивід, група, спільнота, організація) залежить від іншого в тих випадках, коли конкретні предмети, цінності, умови, яких він потребує, знаходяться у розпорядженні іншого суб'єкта. Йдеться як про матеріальні цінності, так і про цінності нематеріального характеру (бажання бути визнаним, отримати схвалення, підтримку і п. т.).

Залежність може бути елементарною, прямою: від своїх батьків, колег, друзів; вона може бути і складною, опосередкованою - залежність нашого індивідуального життя від рівня розвитку суспільства, ефективності політичної організації.

Соціальне життя виникає, відтворюється та розвивається саме через існування залежності між суб'єктами, що і створює передумови їх соціальної взаємодії. Наприклад: в різних кінцях країни працюють два заводи. Один з них випускає продукцію, яка не може знайти свого споживача і, природно, це завдає йому певних збитків. Іншому заводу дуже потрібна ця продукція для випуску своїх виробів, але він не може знайти постачальника. Залежність цих двох заводів є очевидною. Але поки між ними не налагоджено зв'язок, ця залежність виступає тільки як передумова взаємодії.

Залежність переростає у соціальний зв’язок, якщо вона реалізується через соціальну дію як дію, яка свідомо здійснюється з орієнтацією на інших, з очікуванням відповідної дії партнера. Соціальний зв’язок має вже доволі складну структуру, основними елементами якої соціологи називають суб’єкти зв’язку (ними можуть бути індивіди, групи людей, організації, інституцій), предмет зв’язку ( з приводу чого здійснюється зв’язок), саму соціальну дію.

Поняття "соціальна дія" є центральним у соціології, це найпростіша одиниця, елемент будь-якого типу соціальної взаємодії, чи соціальної діяльності.

Вперше поняття було введено М. Вебером. Він взагалі визначав соціологію як науку, яка намагається інтерпретувати зміст дії. Соціальною дією М. Вебер називав дію людини (незалежно від того, який характер вона має - зовнішній чи внутрішній), яка за змістом співвідноситься з дією інших людей або орієнтується на неї.

За М. Вебером соціальна дія характеризується як така, що:

1. має бути раціональною, усвідомленою;

2. орієнтується на діїінших людей.

Ці інші люди можуть бути знайомими, чи не знайомими, колегами по роботі, це можуть бути окремі індивіди, або соціальні групи. Виходячи з такого розуміння соціальної дії, не можна називати соціальними дії або вчинки людей, що пов'язані з орієнтацією на несоціальні, матеріальні об'єкти. Виготовлення знарядь праці, рибальство, полювання - самі по собі ці дії не є соціальними, якщо вони не співвідносяться з поведінкою інших людей. Самогубство не можна вважати соціальною дією, якщо його наслідки не впливають на поведінку знайомих або родичів самогубця. М.Вебер наводить приклад: випадкове зіткнення двох велосипедистів може бути не більше ніж дорожньою пригодою, подібною до природного явища, але спроба упередити зіткнення, сварка або бійка, що виникають внаслідок такого зіткнення, спроби мирного врегулювання конфлікту - це вже соціальна дія.

Сама соціальна дія може бути, на думку соціолога Ю. Хабермаса, чотирьох ідеальних типів в залежності від рівня орієнтації суб’єкта на іншу людину (відповідно до кожного типу соціальної дії змінюється розуміння її раціональності).

1) Стратегічна дія, яка керується егоїстичними цілями при досягненні яких береться до уваги вплив поведінки хоч би одного індивіда. Вона є раціональною в тій мірі, в якій суб’єкт дії обирає найбільш ефективний засіб для того, щоб отримати бажане. Іншого суб’єкт стратегічної дії розглядає як засіб досягнення мети або як перешкоду на шляху її досягнення.

2) Нормативна дія - соціальна дія, метою учасників якої є досягнення взаємовигідних очікувань, що здійснюється за рахунок підкорення своєї поведінки загальновизнаним цінностям і нормам. Егоїстичні цілі переборюються соціальними обов'язками або канонами. Учасники нормативної дії повинні розраховувати об’єктивні наслідки особистісних дій в плані їх відповідності нормативним установкам. Нормативна дія раціональна настільки, наскільки вона відповідає стандартам поведінки.

3) Драматургічна дія, мета якої "презентувати самого себе" або створити свій публічний імідж. Виокремлення даного типу служить демонстрації того, що навіть найпростіша соціальна дія завжди забарвлена індивідуальністю суб’єкта. Від стратегічної дії драматургічна дія відрізняється лише цільовою спрямованістю. Раціональність цих дій однакова за формою, але різна за критерієм оцінювання, Ефективність стратегічної дії оцінюється кількістю витрат, а ефективність драматургічної - її "щирістю", ступенем довіри до неї.

4) Комунікативна дія. Мета даної дії - вільна угода учасників для досягнення спільних результатів у визначенні ситуації. Відносини учасників попередніх типів можуть включати в себе координацію їх зусиль, однак сама координація не є їх чітко вираженою метою. Особа, що діє стратегічно, може примусити інших сприяти досягненню їх мети, використовуючи силу, владу, гроші, інші ресурси. Нормативна і драматургічна дії відрізняються від стратегічної тим, що передбачають наявність певної мовчазної угоди відносно взаємних очікувань. Комунікативна ж дія включає в себе зусилля, спрямоване на досягнення взаєморозуміння відносно всіх критеріїв раціональності.

Всі елементи соціального зв’язку є тісно пов’язаними одне з жодним. Зміна параметрів будь-якого з елементів веде до зміни форми соціального зв’язку.

Волею обставин щодень ми вступаємо у безліч короткочасних зв'язків, які носять назву соціальних контактів: у випадкового перехожого питаємо, як вийти на вул. Декарта, купуємо в кіоску газету, вступаємо в контакт з контролером з приводу того, що не заплатили за проїзд у трамваї. Ці контакти можуть бути разовими або регулярними. Кожен з нас може виступати в такому контакті як просто індивід, як представник певної групи або установи. Основною функцією соціальних контактів є відбір тих партнерів, з якими індивід вступає пізніше у складну соціальну взаємодію.

Соціологи розрізняють контакти просторові, зацікавленості та обміну.

Просторові - контакти присутності (реальної або уявної), функція яких полягає встановленні, фіксації присутності інших людей, виявленні того, де вони знаходяться, скільки їх. У транспорті, на роботі, на стадіоні індивід постійно відчуває існування інших, що знаходить свій вираз у зміні поведінки. У психологічних дослідженнях використовують термін “публічний ефект”, сутність якого полягає в тому, що характеристики індивідуальної діяльності та поведінки змінюються під впливом пасивної присутності інших людей.

Контакти зацікавленості - це контакти, сутність яких полягає у виборі соціального об'єкту, якому властиві певні цінності або риси, що відповідають потребам даного індивіда. Вступаючи у просторовий контакт, кожен звертає увагу на того (або тих) індивіда, який викликає певні позитивні або негативні емоції через відповідність нашим інтересам. Ця людина може зацікавити нас своєю зовнішністю, тим, що має цікаву для нас інформацію, є надзвичайно сильною або розумною. У контактах зацікавленості знаходять свій вираз унікальні індивідуальні риси особистості, а також особливості тих соціальних груп, організацій та інститутцій, до яких ця особистість належить. Гарна дівчина привертає до себе увагу молодого хлопця, але може виявитися зовсім нецікавою з точки зору підприємця, заклопотаного, в основному, грошовими проблемами, або з точки зору тренера, який шукає спортивні таланти.

Контакт обміну - специфічний вид соціальних взаємозв'язків, де індивіди обмінюються цінностями, не маючи наміру змінити поведінку інших людей. Це означає, що увага індивідів зосереджена на самому предметі, а не на індивіді, який вступає в обмін. Польський соціолог Я. Щепанський наводить приклад контакту обміну, пов'язаного з купівлею газети. Спочатку у індивіда виникає на підставі певної потреби просторове бачення кіоску, після - конкретний інтерес, пов'язаний з газетою та продавцем, потім - він здійснює обмін газети на гроші. Контакт розвивається на ґрунті потреби у придбанні газети. Саме цей предмет є центральним при появі інтересу та наступного контакту обміну. Контакти обміну, що повторюються, можуть привести до виникнення більш складних типів соціальних взаємозв'язків, які зосереджуються не на самому обміні, а на людині, що включена в цей обмін (виникають, наприклад, дружні стосунки з кіоскером, продавцем газет).

Отже, соціальні контакти - це перший крок у встановленні соціальної взаємодії. Дослідження кількості та спрямованості соціальних контактів дозволяє виявити структуру соціальної взаємодії та характер соціальних відносин.

В той момент, коли дії одного суб'єкта починають впливати на дії або ідеї іншого в будь-який спосіб, можна говорити про процес соціальної взаємодії. Соціальна дія як спроба одного індивіда змінити поведінку індивіда або групи майже ніколи не зустрічаються у відокремленому вигляді. Коли один суб'єкт хоче переконати іншого у своїй правоті, він, як правило, не розраховує, що цей інший буде вести себе пасивно. Цей інший може висувати свої аргументи в суперечці, погоджуватись або не погоджуватися, тобто теж соціально діяти. В результаті цих дій у відповідь змінюється сам спосіб переконання, його зміст. В кінцевому рахунку бесіда може привести до того, що людина змушена буде припинити свій вплив на поведінку іншого індивіда. Очевидно, що соціально діючи, кожен індивід підпадає під дії інших. Відбувається обмін діями, або соціальна взаємодія.

Соціальна взаємодія - це система взаємних соціальних дій, пов'язаних циклічною причинною залежністю, в умовах якої дії одного суб'єкта є одночасно причиною та наслідком у відповідь на дії інших суб'єктів. Це означає, що соціальні дії є ланками у нерозривному ланцюгу, який має назву взаємодії.

Велику роль у здійсненні взаємодій відіграє система взаємних очікувань індивідів та груп стосовно один одного. Зустрічаючись з незнайомою людиною ми завжди уявляємо собі, що вона буде себе вести відповідно до норм, прийнятих в групі або суспільстві загалом: партнер по взаємодії повинен прийти вчасно, дотримуватись ритуалу знайомства, бути ввічливим і т.п.

Яскравим прикладом взаємодії є навчальний процес. Кожен викладач, що готується до занять відбирає матеріал, методичний апарат з врахуванням інтересів студентів. Він прогнозує їх реакцію: чи викликають в них інтерес певні питання, приклади. В ході заняття студенти сприймають матеріал в залежності від того, наскільки вони вважають цей предмет важливим для себе, наскільки логічно він подається, чи переконливо доводяться певні положення теми. Одним студентам це цікаво, вони із захопленням працюють, іншим не цікаво, і вони не вважають за потрібне це приховувати. Готуючись до нової зустрічі із студентами, викладач коректує свою програму дій із врахуванням результатів попереднього заняття, поглиблює одні розділи, інші спрощує. Основним елементом, характерною рисою такої соціальної взаємодії є глибока та тісна координація системи дій партнерів у питаннях, заради яких встановлено зв'язок - заради навчання, в даному випадку.

З приводу всіх об'єктів, які є значимими для задоволення її потреб, людина входить в глибоку координовану взаємодію з іншими, із суспільством в цілому.

Соціологи розглядають різні типи соціальної взаємодії. Якщо за основу типологізації соціальної взаємодії брати те, що ми у взаємодії задовільняємо власні потреби і так само потребує їх задоволення інша людина, то умовно можна виділити адаптацію, співробітництво, суперництво та протиборство.

Адаптація – це соціальна взаємодія, в якій відбувається одностороння переорієнтація діяльності, як правило, однієї сторони до моделей іншої. Так може бути, коли людина попадає у взаємодію з партнером, з яким не можна домовитися, можна тільки адаптуватися до його вимог. Це ситуація нерівних соціальних потенціалів: емігранти в чужій країні, випускник на виробництві, селяни в місті. По іншу сторону такої асиметричної взаємодії стоїть партнер, що примушує нас зробити щосьчерез використання соціального тиску або сили. На перший погляд примус - це односторонній вплив, але кожен акт примусу в кінцевому рахунку визначається очікуваною реакцією. А тому примус - це взаємодія між тим, хто примушує, і тим, хто відчуває на собі цей примус. Відносини між рабом і рабовласником, наглядачем у в’язниці та в’язнем - це взаємодія, хоча і дуже асиметрична. Примус здійснюється за допомогою фізичної сили (озброєний злочинець або поліцейський), за допомогою авторитету (батько, що змушує сина лягти спати вчасно), соціальних санкцій таких як висміювання, звинувачення, позбавлення любові, поваги, невизнання і т.п.

Співробітництво (кооперація) – соціальна взаємодія, в якій відбувається узгодження діяльності. Кооперація виникає найчастіше тоді, коли діючи разом з іншими можна досягти поставленої мети більш ефективно, ніж діючи самому. У спортивних командах, наприклад, кінцевий результат гри (перемога) залежить, як правило, не від зусиль одного футболіста, волейболіста, баскетболіста, тут потрібні зусилля всієї команди. Загроза стихійного лиха (землетрус, пожежа) теж потребує координації зусиль багатьох людей. Отже, кооперація як форма взаємодії найчастіше виникає, коли індивіди оцінюючи ситуацію та свої власні шанси на перемогу або виживання роблять висновок, що спільні зусилля будуть ефективнішими. Обмін представляє більш формалізований тип кооперації, де індивіди обмінюються цінними предметами або почуттями. Обмін більше характерний для економічної діяльності, але в якійсь мірі характеризує і дружні стосунки. Соціальний обмін, як правило, включає такі невідчутні на дотик речі як повага, довіра, допомога. Члени однієї родини допомагають одне одному, знаючи заздалегідь, що в будь-який момент при потребі їм теж можуть допомогти. Обмін створює та посилює соціальні зв’язки між індивідами та групами. Торгівля, наприклад, посилює соціальні контакти та зв’язки між сусідніми державами. Наше щоденне спілкування відображає той факт, що люди обов’язково оцінюють таку форму взаємодії з іншими хоча би з допомогою наступних фраз: "Вони нічого не можуть мені запропонувати", "Вони багато зробили для мене", "Я відчуваю себе боржником".

Суперництво(конкуренція, змагання) – соціальна взаємодія, в якій індивіди чи групи намагаються випередити інших індивідів та інші групи у досягненні мети. Класичний приклад змагань - це спорт, де правила гри добре відомі, чітко сформульовані, за їх виконанням слідкують неупереджені .судді, які приймають остаточне рішення, кожен знає, що означає перемога або програш.

Протиборство– соціальна взаємодія, в якій індивіди чи групи намагаються реалізувати власні цілі (задовільнити потреби, реалізувати інтереси) шляхом усунення, знищення інших індивідів. Це ще один тип соціальної взаємодії, що включає пряму боротьбу між індивідами або групами за ресурси або цілі, що цінуються і однією, і другою сторонами. Тут не існує угоди про засоби, що можна застосовувати для досягнення кінцевої мети.

Взаємодія може тривати досить довго і стати стійкою, багаторазовою та постійною. В ході багаторазових взаємодій взаємні очікування індивідів набувають вигляду стійкого соціального характеру, які надають взаємодії достатньо впорядкованої та передбачуваної форми. Такі впорядковані та стійкі соціальні взаємодії носять назву соціальних відносин.

Отже, суб'єкти соціального життя (індивіди або соціальні групи) можуть діяти стосовно один одного: вступати в соціальну взаємодію, або встановлювати соціальні відносини.