Право – особливий вид соціальних норм.

Суспільне життя людей тісно взаємопов’язане. Вчинки однієї людини спричиняють наслідки для іншої. Взаємодія людей неможлива без дотримання певних правил. З метою створення взаємовигідних умов спілкування, чіткого порядку взаємовідносин, люди виробили систему правил, які регламентують їх поведінку. Ці правила називають соціальними нормами - правила поведінки, що поширюються на певні групи людей, регулюють суспільні відносини і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Соціальні норми поділяються на:

Норми права – які встановлюються і охороняються державою.

Мораль – норми, що склалися у людському суспільстві у зв’язку з уявленням про

добро, зло, правду, справедливість.

Звичаї – норми, що склалися історично і в результаті багаторазового повторення

увійшли у звичку.

Корпоративні

норми – норми громадських організацій, які визнає держава.

Релігійні норми – норми, відображені в Корані або інших релігійних книгах.

Становлячи різновид соціальних норм, норми права мають всі ознаки соціальних норм (регулятивність, нормативність, забезпеченість) і в той же час відрізняються від них специфічними властивостями:

1) формування і дія права тісно пов’язані з державною діяльністю. Держава надає праву загальнообов’язковий характер і примусову силу. Державний примусовий вплив забезпечує втілення правових норм у життя в тих випадках, коли люди добровільно не виконують або не дотримуються їх;

2) порушення норми права тягне негативну реакцію держави у вигляді юридичної відповідальності. Вона постає як найбільш серйозний за своїми наслідками для людини вид соціальної відповідальності. Наприклад, заходом юридичної відповідальності може бути позбавлення волі, майнове стягнення, позбавлення права займатися певним видом діяльності. Порушення ж норм моралі тягне лише суспільний осуд, а порушення релігійної норми – санкції з боку церкви;

3) дія норм права поширюється на всіх людей. Межі дії права не залежать від волі й бажання людини; навіть незнання правової норми не звільняє від необхідності її дотримуватися та від відповідальності у разі її порушення. Навпаки, дія релігійних чи корпоративних норм поширюється на людину тільки при її добровільній згоді. Наприклад, норми православної церкви діють тільки щодо її парафіян; статут політичної партії обов’язковий до виконання для її членів.