Охоронно-каральні органи УНР

У час жовтневих подій у Києві постало завдання “захисту революції”. Спершу цим займався Революційний комітет охорони революції на Україні, створений за рішенням Малої Ради 25 жовтня 1917 р. Він прийняв, зокрема, “Обов’язкову постанову” про заборону зібрань і віча під відкритим небом та інші виступи на вулиці. Тоді ж Мала Рада видала постанову “Про загальне керівництво чинностями властей по охороні революції”, що поклала ці функції на Генеральний Секретаріат, а той мав спиратись на органи революційної демократії. Окрім того, при Головному начальнику Київського округу утворювалась комісія для затвердження усіх розпоряджень з питань державної охорони, до складу якої входили по одному представнику від Генерального Секретаріату, Українського Генерального військового комітету, Ради ІІІ Українського військового з’їзду, Київського міського самоврядування. На виконання цієї постанови Генеральний Секретаріат утворив при Генеральному Секретарстві внутрішніх справ особливу комісію з представників відомств, до якої перейшли справи по охороні порядку і спокою на Україні. Генеральний Секретаріат затвердив “Правила приїзду до Києва під час теперішньої війни у зв’язку із загальним планом розгрузки Києва”.

Як орган самодіяльності і самооборони населення було створено “вільне козацтво”. 16-19 жовтня 1917 р. у Чигирині відбувся з’їзд вільного козацтва, який ухвалив обрати Генеральну Козацьку Раду на чолі з наказним отаманом (Павло Скоропадський) та скликати губернські з’їзди для обрання кошових отаманів і старшини. Структура вільного козацтва: село об’єднувалось із селом, волость – у курінь, повіт – у полк, губернія – у кіш, із сотенними, курінними, полковими і кошовими отаманами і старшиною на чолі. 26 листопада Генеральний Секретаріат затвердив розроблений з’їздом статут вільного козацтва, що визначав його мету – забезпечення спокою в Україні.

Для підтримання громадського порядку формувались також міліційні структури. Вільним козацтвом і міліцією відало одне й те ж Секретарство внутрішніх справ, а з початку січня 1918 р. вільним козацтвом відало Секретарство військових справ.

Каральна політика УЦР не була жорстокою; так, напередодні збройного конфлікту з радянською Росією в УНР активно і майже вільно діяли більшовицькі організації, публікувались опозиційні видання (зокрема, найзапекліший опонент УЦР – газета “Пролетарская мысль”).

Навесні 1918 р. після повернення до Києва УЦР розширила повноваження губернських комісарів – надала їм право видавати обов’язкові постанови у справах щодо порушення громадського порядку, спокою і державної безпеки. За порушення цих постанов комісари застосовували штраф до 3 тис. крб. або ув’язнення до 3 місяців.

6 квітня 1918 р. УЦР ухвалила утворити “Анкетно-слідчу комісію для досліду випадків анархії й неправомірного поводження властей цивільних і військових, з’ясування політичних і соціальних умов на місцях” у складі 25 членів УЦР. Тобто, УЦР прагнула боротьбу з анархієї поєднати з боротьбою проти зловживань представників місцевої влади, а головно, мати об’єктивну картину подій на периферії.