Комплекс методичних підходів щодо оцінювання економічної безпеки підприємства

Для визначення кількісного рівня економічної безпеки підприємства використовується декілька підходів: індикаторний (пороговий), ресурсно-функціональний, програмно-цільовий (комплексний), підхід на основі теорії економічних ризиків.

Індикаторний підхід полягає у встановленні рівня економічної безпеки в результаті порівняння фактичних показників діяльності підприємства з індикаторами, що виступають пороговими значеннями цих показників і відповідають певному рівню безпеки. Деякі автори такий підхід називають пороговим. Такий підхід дозволяє визначитись з категоріями: безпечно або небезпечно; кризовий, критичний, передкризовий нормальний стан економічної безпеки підприємства. Основним недоліком такого підходу є те, що при неточному визначенні значень індикаторів неправильно буде визначений рівень економічної безпеки.

Ресурсно-функціональний підхід передбачає визначення рівня економічної безпеки за допомогою оцінювання ефективності використання ресурсів підприємства. Підприємство розробляє комплекс заходів щодо захисту від загроз і за кожним напрямом оцінюється економічний ефект. При застосуванні цього підходу оцінювання рівня економічної безпеки підприємства ототожнюється із аналізом стану його фінансово-господарської діяльності. Частіше за все розраховуються значення за функціональними складовими. Зважаючи на це рівень економічної безпеки за таким підходом можна визначити лише порівнюючи з такими ж рівнями за декілька періодів, тобто в динаміці.

Програмно-цільовий підхід базується на інтегруванні показників, які визначають рівень економічної безпеки підприємства. Інколи такий підхід називають комплексним. Значну увагу при використанні цього підходу необхідно приділити відбору показників та визначенню методів їх інтегрування. Також складності виникають при встановленні коефіцієнтів значущості на основі методів експертних оцінок.

Сутність підходу на основі теорії економічних ризиків полягає у визначенні різних загроз підприємству та розраховується збиток. Збиток порівнюється з величиною прибутку, доходу та майна. Такий підхід є дещо вужчим, ніж інші підходи.

У площині того або іншого підходу необхідно розглянути методики оцінки рівня економічної безпеки підприємства.

У рамках індикаторного або порогового підходу свої методики побудували Шлемко В. Т. та Козаченко Г. В.

У наукових працях Шлемка В. Т. пропонується проводити узагальнюючу оцінку економічної безпеки підприємства на підставі зіставлення значень індикаторів – граничних (тобто критичних і нормальних) та фактичних. У якості індикаторів рівня ЕБП можуть виступати значення показників, які нормуються на основі фактичних і нормативних значень:

, (5.17)

де , – відповідно фактичні та нормативні значення досліджуваного показника;

– показник ступеня (для показників типу «мінімум» дорівнює 1, для показників ступеня «максимум» дорівнює 1).

При цьому показники, що відповідають максимальному значенню найкращих показників, називаються стимуляторами, а показники, що відповідають мінімальному значенню, – дестимуляторами. У якості нормативних показників можуть виступати показники підприємств, які розташовано в певному промисловому регіоні, показники кращих підприємств галузі, показники кращих підприємств країни та показники аналогічних успішних підприємств, потужності яких розташовано за кордоном.

Оцінка рівня економічної безпеки проводиться графічним методом, що дозволяє виділити зону нормального рівня безпеки, зону критичного рівня та передкризову зону. Критичні значення вихідних показників визначаються виходячи з умови мінімально припустимого рівня безпеки, подолання якого означало б перехід підприємства в економічно небезпечну зону. Відповідно до фактичних значень показників і величини їхнього відхилення від граничних значень стан підприємства відносно економічної безпеки Шлемко В. Т. характеризує як:

- нормальний, коли індикатори економічної безпеки підприємства знаходяться у межах граничних значень;

- передкризовий, коли перевищуються граничні значення хоча б одного з індикаторів;

- кризовий, коли граничні значення більшості основних індикаторів перевищуються;

- критичний, коли перевищуються граничні значення всіх показників – як основних, так і другорядних.

До найбільш аргументованих та науково-обґрунтованих можна віднести розробку Козаченко Г. В. та Пономарьова В. П. У працях цих вчених-економістів запропоновано використовувати співвідношення величини брутто-інвестицій підприємства та величини інвестиційних ресурсів, необхідних для підтримки умов, що забезпечують економічну безпеку:

, (5.18)

де – брутто-інвестиції підприємства в році t, грош. од.;

– інвестиції підприємства в році t, необхідні для забезпечення його економічної безпеки, грош. од.

Чим ближче величина співвідношення до одиниці, тим вище рівень економічної безпеки. Пропонується виділити такі рівні економічної безпеки підприємства: до 0,05 – підтримуючий; 0,06-0,1 – мінімальний; 0,11-0,19 – дуже низький; 0,2-0,29 – низький; 0,3-0,49 – середній; 0,5-07 – високий; вище за 0,7 – дуже високий. Така детальна градація рівнів підтверджує комплексність наукової праці вчених.

Основною проблемою при проведенні оцінки рівня економічної безпеки підприємства за допомогою цієї методики є визначення рівня інвестицій, необхідних для забезпечення економічної безпеки. Акцент зроблено на проведенні аналізу конкурентних переваг підприємства, але доцільно було б більш детально дослідити внутрішні фактори економічної безпеки.

У рамках ресурсно-функціонального підходу виділяються різні комбінації функціональних складових економічної безпеки підприємства (табл. 5.3).

Частіше за все вчені-економісти будують свої методики оцінки рівня економічної безпеки підприємства на основі синтезу ресурсно-функціонального та комплексного підходів.

Таблиця 5.3

Огляд складу основних підсистем та складових економічної безпеки підприємства, які виділено вченими

У роботі Покропивного С. Ф. пропонується методика оцінки рівня економічної безпеки підприємства за допомогою інтегрального показника, що визначається за формулою:

, (5.19)

де – коефіцієнт, що відображає значущість функціональної складової економічної безпеки;

– величина часткового критерію за i-тою функціональною складовою;

n – кількість функціональних складників економічної безпеки підприємства.

Значення окремих функціональних критеріїв визначаються на основі співвідношення можливої величини збитку підприємства і суми витрат на реалізацію заходів, пов'язаних з його попередженням:

(5.20)

де – сукупний збиток за і-тим функціональним складником економічної безпеки, грн;

– сумарні витрати на реалізацію заходів щодо попередження збитку за і-тим функціональним складником економічної безпеки, грн.

Запропонований методичний підхід до оцінки економічної безпеки підприємства є досить логічним та науково-обґрунтованим, але він не вільний від недоліків. До таких недоліків можна віднести: складність оцінювання, яка пов’язана з частою відсутністю кількісних оцінок збитку, пов'язаного із впливом загроз, а також величини витрат, необхідних для їхнього усунення; не враховано галузеві особливості; функціональні складові не розподілено за рівнями значущості.

Д. Ковальов та І. Плетнікова для оцінки рівня економічної безпеки підприємства використовується така функціональна залежність:

(5.21)

де – коефіцієнти значущість кожного показника;

– локальні функції залежності рівня економічної безпеки від відповідних показників діяльності підприємств;

– вихідні показники, які характеризують економічну безпеку підприємства.

Основним недоліками цього методичного підходу, на думку авторів, є: невизначеність відносно формування системи показників; нерозумілість, як саме визначати коефіцієнти значущості; необґрунтованість вибору форми локальних функцій.

С. Ілляшенко пропонує проводити оцінку економічної безпеки підприємства на основі синтезу таких функціональних складових, як: фінансова, ринкова, інтерфейсна, інтелектуальна.

Фінансову складову пропонується досліджувати на основі оцінки та аналізу його фінансової стійкості, тобто визначення ступеня достатності власних чи позичених оборотних засобів для виконання виробничо-збутової діяльності.

Для повного відображення різних видів джерел у формуванні запасів і витрат використовуються такі показники.

1. Наявність власних оборотних коштів визначається за формулою:

, (5.22)

де – власний капітал;

– необоротні активи.

2. Наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел для формування запасів і витрат розраховується за формулою:

(5.23)

де – довгострокові зобов’язання.

3. Загальна величина основних джерел коштів для формування запасів і витрат визначається таким чином:

(5.24)

де – короткострокові кредити банків .

На основі цих трьох показників, що характеризують наявність джерел, які формують запаси й витрати для виробничої діяльності, розраховуються величини, що дають оцінку розміру джерел для покриття запасів і витрат .

1. Надлишок чи недолік власних оборотних коштів:

(5.25)

де – величина запасів (сума рядків з 100 до 140 балансу).

2. Надлишок чи недолік власних оборотних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат:

. (5.26)

3. Надлишок чи недолік загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат визначається за формулою:

. (5.27)

При визначенні типу фінансової стабільності варто використовувати показник [7]:

(5.28)

де ;

;

.

Функція S(x) визначається таким чином:

На функцію накладаються деякі обмеження. Перше обмеження визначається за формулою:

. (5.29)

Друге обмеження визначається за такою формулою:

. (5.30)

Аналіз фінансової стійкості підприємства можна виконувати за формою табл. 5.4 і надати докладну характеристику отриманому типу фінансової стійкості.

Аналіз ринкової складової економічної безпеки в цій методиці пропонується визначати на основі оцінки ступеня відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім факторам, що складаються у ринковому середовищі. Аналогічно з методиками SWOT-аналізу фактори зовнішнього середовища поділяють на можливості та загрози, а внутрішнього – на сильні та слабкі сторони діяльності підприємства.

Вплив кожного з факторів на ринкову безпеку підприємства має бути оцінений експертами за допомогою коефіцієнтів впевненості за шкалою від - 1 до +1. Значення коефіцієнтів висловлюють ступінь впевненості експертів у тому, що вплив окремого фактора збільшує або зменшує ринкову безпеку підприємства. У якості експертів можуть виступати керівники та провідні фахівці підприємства зокрема, ті, які займаються маркетинговими дослідженнями.

Таблиця 5.4

Визначення типів фінансової стійкості підприємства

Тип фінансової стійкості	Тривимірний показник	Джерела, які використовуються для покриття витрат	Коротка характеристика
Абсолютна фінансова стійкість		Власні оборотні кошти	Висока платоспроможність
Нормальна фінансова стійкість		Власні оборотні кошти й довгострокові кредити	Нормальна платоспромож-ність; ефективне викорис-тання позикових коштів; висока прибутковість виробничої діяльності
Нестійкий фінансовий стан		Власні оборотні кошти, довгострокові та короткострокові кредити	Порушення платоспромож-ності; необхідність залу-чення додаткових джерел; можливість поліпшення ситуації
Кризовий фінансовий стан		–	Неплатоспроможність підприємства; грань банкрутства

Подано детальну градацію рівнів ринкової безпеки: значення інтегрального показника менше – 0,8 засвідчує кризовий стан; від -0,8 до -0,6 – критичний; від -0,6 до -0,3 передкризовий; від -0,3 до 0,3 – ситуація невизначеності; від 0,3 до 0,6 – нестійкий стан ринкової безпеки підприємства; від 0,6 до 0,8 – нормальний рівень ринкової безпеки; більше 0,8 – абсолютна ринкова безпека.

Рівень інтерфейсної складової тобто надійності контрагентів підприємства за методикою Ілляшенко С. Н. також оцінюють експертним методом. Оцінка надійності економічних контрагентів підприємства, таких як постачальники, торгові та збутові посередники, інвестори, споживачі, проводиться за допомогою комплексу критеріїв, таких як імідж, досвід роботи, фінансовий стан, обов’язковість виконання контрактів, тенденції розвитку, економічний потенціал тощо. Оцінки можна проставляти за допомогою цифрових відміток (наприклад «1»). Усі виставлені оцінки після проведення комплексного аналізу всіх контрагентів потрібно перерахувати у відносні кількісні величини. Ця операція проводиться за формулою:

, (5.31)

де – відносна оцінка j-oгo контрагента по і-ому критерію;

– бальна оцінка j-oгo контрагента по і-ому критерію;

– максимально можлива оцінка;

j – кількість контрагентів підприємства;

і – кількість оціночних критеріїв оцінки надійності контрагентів.

Сукупну оцінку надійності j-oгo контрагента виконують за формулою:

, (5.32)

де — значущість і-ого критерію для оцінки j-oro контрагента.

Комплексну оцінку надійності всіх контрагентів підприємства (Нзаг) можна розраховувати як середньоарифметичну або середньозважену між Hj. Залежно від її значення можна виділити такі рівні інтерфейсної безпеки підприємства:

а) абсолютна безпека (Нзаг = 1);

б) нормальна безпека (0,75 ≤ Нзаг < 1);

в) нестабільне положення (0,50 ≤ Нзаг < 0,75);

г) критичний стан (0,25 ≤ Нзаг < 0,50);

ґ) кризовий стан (0,00 ≤ Нзаг < 0,25)

Рівень інтелектуальної безпеки підприємства можна розрахувати за допомогою таких коефіцієнтів:

- плинність робітників високої кваліфікації розраховується як відношення кількості робітників, яких було звільнено або які звільнились за власним бажанням до загальної кількості робітників певної кваліфікації;

- питома вага інженерно-технічних та наукових робітників розраховується як відношення їх кількості до загальної кількості робітників;

- показник винахідницької (раціоналізаторської) активності визначається як відношення кількості винаходів (раціональних пропозицій, ноу-хау тощо) до кількості робітників або саме до кількості інженерно-технічних робітників;

- показник освітнього рівня можна розрахувати як відношення кількості осіб, що мають вищу освіту (або спеціальну освіту) відповідно до профілю діяльності підприємства до загальної кількості працівників.

Після розрахунку значення всіх показників зводяться до інтегрального показника за формулою:

, (5.32)

де n – кількість показників;

– питома вага і-ого показника;

– відносна оцінка і-ого показника, яка розраховується як відношення фактичного значення показника до його максимального значення, якщо показник є стимулятором та як обернена величина для показника-дестимулятора.

При розрахунку рівня інтелектуальної безпеки підприємства враховується середнє значення показників за декілька років (або для кількох розглянутих підприємств). Висновок про рівень економічної інтелектуальної безпеки можна зробити лише в динамічному аспекті, так як така складова не формується за один рік на підприємстві. Частіше всього порівняння показників здійснюють з середнім значенням, якщо вище середнього, то рівень високий, якщо нижче – низький рівень економічної інтелектуальної безпеки підприємства.

За такою ж формулою, яка дозволяє врахувати розмежування показників стимуляторів та дестимуляторів, розраховується:

- рівень кадрової складової, при цьому авторами використовуються такі показники, як: коефіцієнти загальної плинності кадрів по підприємству, визначення середнього віку працюючих на підприємстві, загального кваліфікаційного рівня, суміщення посад та виконуваних обов’язків;

- рівень технологічної безпеки – рівень прогресивності технологій, рівень прогресивності продукції, рівень технологічного потенціалу;

- визначення правової безпеки передбачає включення показників: співвідношення втрат підприємства внаслідок порушення правових норм та загального розміру втрат, яким юридична служба змогла запобігти;

- рівень екологічної безпеки – рівень викидів в атмосферу, ґрунти;

- інформаційної безпеки – коефіцієнт повноти інформації, коефіцієнт точності інформації, коефіцієнт протирічності інформації;

- силової безпеки – аналіз імовірності загроз підприємству, тобто фізичного та морального впливу на окремих осіб, особливо керівництво та провідних спеціалістів, несанкціонований доступ на територію підприємства.

Методичний підхід до оцінки рівня економічної безпеки підприємства, безумовно, є досить деталізованим та комплексним. Основними перевагами цього підходу є детальний розгляд автором показників, на основі яких доцільно розраховувати рівень економічної безпеки підприємства; врахування показників стимуляторів та дестимуляторів; комплексний розгляд функціональних складових економічної безпеки. Для удосконалення цього методичного підходу доцільно було б при проведенні оцінки фінансової складової включити показники ділової активності, ліквідності та рентабельності підприємства.

Багато авторів надають можливість вітчизняним підприємствам оцінювати рівень економічної безпеки підприємства за допомогою експрес-методик, що є доволі швидко та зручно, але на думку авторів недоцільно обмежуватись лише експрес-методиками, а перевірити отримані результати за допомогою деталізованих методик, тому що експрес-методики можуть надавати не зовсім точні оцінки. Однією з таких експрес-методик оцінки рівня економічної безпеки підприємства є методика авторів Ткаченко А. М. та Резнікова О. Л. Сутність методики полягає у тому, що визначення рівня економічної безпеки підприємства опирається на сектори: виробництво, збут, фінанси та відносин праці. Фактичні значення показників, які включено до цих секторів порівнюються з нормативними значеннями та на цій основі визначається рівень економічної безпеки підприємства. Якщо показники, в основному, нижче порогових значень, то рівень економічної безпеки низький, якщо вище – то високий. Основним недоліком наведеної методики є необґрунтованість вибору саме таких секторів, тому що більшість економічних явищ можна визначити за такими секторами, не зрозуміло, як автори виділили саме категорію економічної безпеки підприємства.

Для експрес-оцінки рівня економічної безпеки пропонуються використовувати бальні оцінки. В основі визначення рівня безпеки лежать граничні значення показників та їх рейтинг.

Якщо значення показника є вищим від нормативного, йому присвоюють перший клас; нижче від нормативного, але вище за критичне – другий; нижче від критичного – третій. Для одержання узагальненої оцінки рівня безпеки може бути використаний весь перелік показників чи відібрані ті з них, які становлять найбільший інтерес для дослідження. Рейтинг показника визначається залежно від мети дослідження і важливості показника для обраного напряму дослідження:

, (5.34)

де Б – сума балів;

– рейтинг і-го показника,

– клас і-го показника.

У рамках підходу на основі теорії економічних ризиків проводиться оцінка ймовірності банкрутства підприємства.

При виявленні передумов зниження інтегрального показника фінансової складової економічної безпеки підприємства першочерговим завданням є проведення аналізу ймовірності банкрутства досліджуваного підприємства за декількома альтернативними методиками. Методики проведення аналізу ймовірності банкрутства розглянуто нижче.

«Класичною» методикою є модель Альтмана (Z-рахунок Альтмана). Цей метод запропонований в 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis – MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і небанкрутів.

Коефіцієнт Альтмана становить п'ятифакторну модель, побудовану по даних успішно діючих і збанкрутілих промислових підприємств США. Підсумковий коефіцієнт ймовірності банкрутства Z розраховується за допомогою п'яти показників, кожний з яких був наділений певною питомою вагою, установленою на основі побудови регресійних моделей за допомогою статистичних методів:

(3.35)

де – частка власного обігового капіталу у загальній величині активів підприємства;

– відношення нерозподіленого прибутку до активів;

– відношення прибутку до сплати відсотків до загальної величини активів;

– відношення ринкової вартості акціонерного капіталу до величини позикового капіталу;

– відношення виручки від реалізації продукції до загальної величини активів.

Результати розрахунків на основі моделі Альтмана показали, в яких випадках збільшується ступінь ймовірності банкрутства підприємств (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Ступінь ймовірності банкрутства на основі моделі Альтмана

Метод Альтмана застосовується, насамперед, для великих акціонерних компаній, яких в Україні небагато. Тому для вітчизняних підприємств існує інший підхід до прогнозування можливого банкрутства.

Показниками для оцінки задовільності структури балансу є:

- коефіцієнт поточної ліквідності (покриття);

- коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами;

- коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

Вказані показники розраховуються за даними балансу за такими формулами:

Показник поточної ліквідності розраховується за формулою:

. (5.36)

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами визначається за формулою:

, (5.37)

де – це відповідно підсумки першого та другого розділів пасиву балансу;

– це відповідно підсумки першого, другого та третього розділів активу балансу.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається таким чином:

(5.38)

На відміну від показників i коефіцієнт становить достатньо штучну конструкцію, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розрахованого на перспективу, а в знаменнику – його нормативне значення.

Дані показники мають такий економічний зміст:

- коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для проведення господарської діяльності i своєчасного погашення термінових зобов’язань підприємства;

- коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами характеризує частку власних оборотних коштів у їх загальній сумі;

- коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності показує наявність реальної можливості підприємства відновити або втратити свою платоспроможність протягом певного періоду.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним є виконання однієї з таких умов: < 2 або < 0,1.

У 1977 р. британські дослідники Р. Таффлер та Г. Тішоу застосували підхід Альтмана і на вибірці з 80 британських компаній побудували чотирьохфакторну прогнозну модель фінансової неспроможності, що описується таким рівнянням:

(5.39)

де – відношення величини чистого доходу від реалізації продукції до суми поточних зобов’язань;

– відношення оборотних активів до суми зобов’язань підприємства;

– відношення величини поточних зобов’язань до загальної величини активів;

– відношення виручки від реалізації продукції до активів.

При Z > 0,3 ймовірність банкрутства висока, а при Z < 0,2 – є низькою. Зазначимо, що в рівнянні Р. Таффлера та Г. Тішоу змінна відіграє домінуючу роль порівняно з трьома іншими, а розрізняльна прогностична здатність моделі нижче порівняно з Z-рахунком Альтмана, у результаті чого незначні коливання економічної обстановки і можливі помилки у вихідних даних, в обчисленні фінансових коефіцієнтів і всього індексу можуть призводити до помилкових висновків. Незважаючи на те, що прогнозна модель Р. Таффлера та Г. Тішоу побудована на більш сучасних даних і не включає в себе ринкову оцінку бізнесу (котирування акцій), її застосування до українських умов бізнесу також викликає сумніви через відмінності в фінансово-економічних умовах у Великобританії та Україні, зокрема, в умовах кредитування промисловості.

Перша французька модель оцінки платоспроможності фірм на основі багатомірного дискримінантного аналізу (MDA) була побудована в 1979 р. Ж. Конаном та М. Голдером по вибірці з 95 малих та середніх підприємств Франції, вивчених за період з 1970 по 1975 рр.:

(5.40)

де – відношення грошових коштів та дебіторської заборгованості до підсумку балансу;

– відношення власного капіталу і довгострокових зобов’язань до підсумку балансу;

– відношення довгострокових та поточних зобов’язань до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції;

– відношення витрат на оплату праці персоналу до величини фінансового результату від операційної діяльності (після оподаткування);

– відношення виручки від реалізації продукції до величини позикового капіталу.

Ймовірність затримки платежів підприємствами, що мають різні значення показника Z, можна представити у вигляді шкали (табл. 5.6).

У вирішення рівнянь Ж. Конана і М. Голдера звертає на себе увагу домінуюча роль фактора – відношення зобов’язань підприємства до чистого доходу (виручки) від реалізації в порівнянні з іншими чотирма коефіцієнтами. Фактично вплив цього фактора перевищує сукупний вплив всіх інших. Робота Ж. Конана і М. Голдера була продовжена аудиторською компанією під керівництвом М. Голдера, яка побудувала Z-рівняння для трьох галузей: будівництва, оптової торгівлі та транспорту.

Таблиця 5.6

Нормативні значення ймовірності несвоєчасного повернення заборгованості

Фінансова ситуація на підприємстві може бути охарактеризована також за допомогою п’яти показників, які є в сукупності методом credit-men, розробленим Ж. Депаляном (Франція):

1) коефіцієнт швидкої ліквідності:

; (5.41)

2) коефіцієнт кредитоспроможності визначається таким чином:

; (5.42)

3) Коефіцієнт іммобілізації власного капіталу визначається за формулою:

; (5.43)

4) коефіцієнт оборотності запасів розраховується таким чином:

; (5.44)

5) коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості:

. (5.45)

Для кожного коефіцієнта визначають його нормативне значення з урахуванням специфіки галузі, порівнюють з показником на підприємстві та обчислюють значення функції N:

. (5.46)

У формулі (5.46) визначаються таким чином:

. (5.47)

Якщо N = 100, то фінансова ситуація підприємства нормальна, якщо N > 100, то ситуація позитивна, якщо N < 100, то ситуація на підприємстві викликає занепокоєння.

Чинники, взяті до уваги у розглянутих моделях z-рахунку, впливають на визначення вірогідності банкрутства і російських та українських підприємств. Використання цих моделей у вітчизняній практиці є досить правомірним, проте вплив зовнішніх чинників в українських умовах господарювання набагато вищий, тому кількісні значення z-рахунки, що визначають вірогідність банкрутства відрізняються від західних. Економісти внесли деякі зміни до першої моделі z-рахунку Е. Альтмана, яка після перевтілення має такий вигляд:

(5.48)

де – відношення величини оборотних активів до підсумку балансу;

– відношення резервного капіталу і нерозподіленого прибутку до підсумку балансу;

– відношення прибутку до оподаткування до підсумку балансу;

– відношення статутного і додаткового капіталу до суми довгострокових та поточних зобов’язань;

– відношення виручки від реалізації продукції до загальної величини активів.

Хоча практика застосування цієї моделі для прогнозування діяльності українських підприємств підтвердила правильність набутих значень, проте використання цієї моделі у вітчизняних умовах вимагає великої обережності.

Сайфуллін Р. С. і Кадиков Г. Г. запропонували використовувати для оцінки фінансового стану підприємств рейтингове число:

(3.59)

де – коефіцієнт забезпеченості підприємства власними засобами;

– коефіцієнт поточної ліквідності;

– коефіцієнт оборотності оборотних активів;

– комерційна маржа (рентабельність подажу);

– рентабельність власного капіталу.

При повній відповідності фінансових коефіцієнтів їх мінімальним нормативним рівням рейтингове число буде рівне одиниці і організація має задовільний стан економіки. Фінансовий стан підприємств з рейтинговим числом менше одиниці характеризується як незадовільний.

Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована чотирифакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R-Рахунку), яка зовні схожа на модель Е. Альтмана для підприємств, акції яких не котируються на біржі:

(5.50)

де – відношення оборотних активів до загальної величини активів;

– відношення чистого прибутку до власного капіталу;

– відношення виручки від реалізації продукції до загальної величини активів;

– відношення чистого прибутку до витрати на виробництво й реалізацію продукції.

Ймовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається у такий спосіб (табл. 5.7).

Таблиця 5.7

Визначення ймовірності банкрутства на основі моделі R-Рахунку

У оцінці кредитоспроможності підприємства і ризику його банкрутства, багато вітчизняних і зарубіжних економістів рекомендують використовувати також інтегральну оцінку фінансової стійкості на основі скорингового аналізу.

Методика кредитного скорингу вперше була запропонована американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х рр. Суть цієї методики полягає у класифікації підприємств за мірою ризику виходячи з фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника вираженого в балах на основі експертних оцінок. Розглянемо просту скорингову модель з трьома балансовими показниками (табл. 5.8).

I клас – підприємства з хорошим запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути впевненим у поверненні позикових коштів;

II клас – підприємства, що демонструють деяку міру ризику по заборгованості, але такі, що ще не розглядаються як ризиковані;

III клас – проблемні підприємства;

IV клас – підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після вживання заходів по фінансовому оздоровленню. Кредитори ризикують втратити свої кошти і відсотки;

V клас – підприємства високого ризику, практично платонеспроможні.

Таблиця 5.8

Групування підприємств на класи за рівнем їх платоспроможності

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що жодну з вищерозглянутих моделей прогнозування банкрутства не можна вважати досконалою, тому їх слід розглядати як допоміжні засоби діагностики та аналізу діяльності підприємств. Оцінювати рівень економічної безпеки необхідно на основі декількох методичних підходів для того, щоб упевнитись у правильності та обґрунтованості проведеної оцінки.

Розглянуті моделі оцінки ймовірності банкрутства підприємства адаптовані, в основному, під діяльність закордонних підприємств. При оцінюванні ймовірності банкрутства необхідно враховувати галузеві особливості. Тому пропонується перейти від інтегральних показників, розрахованих за певною моделлю, до спеціального коефіцієнта можливості банкрутства, який можливо розраховувати за такою формулою:

, (5.51)

де – коефіцієнт можливості банкрутства;

– інтегральний показник за моделлю длякожного підприємства;

– інтегральний показник за цією ж моделлю на основі середньогалузевих показників.

Якщо > 1,5, то фінансовий стан підприємства відносно стабільний і йому банкрутство не загрожує. Коли знаходиться в межах від 0,8 до 1,5, то фінансовий стан підприємства задовільний, хоча в нього можуть бути певні фінансові проблеми. Якщо < 0,8 то підприємство переживає фінансову кризу, а імовірність банкрутства для нього дуже висока.