Сталінська індустріалізація України.

У грудні 1925 р. відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію СРСР. Наступний, XV з'їзд, у 1927 р. визнав пріоритет державного плану над ринком, що означало згортання нової економічної політики і знищення товарно-грошових відносин. За формулою Сталіна, плани мали носити не прогнозний, а директивний характер, тобто бути обов'язковими до виконання. Передбачалось досягти 19 % щорічного приросту промислової продукції, а в 1929р. XVI конференція ВКП(б) затвердила ще вищі темпи розвитку. Противники надзвичайних заходів і штурмівщини — М. Бухарін, О. Риков, М. Томський та інші — були оголошені "правим ухилом" і під час "чистки" партії розгромлені. На основі показників першого п'ятирічного плану на 1928/29 - 1932/33 роки відповідно були розроблені плани економічного розвитку України, затверджені XI Всеукраїнським з’їздом Рад.

Перша п'ятирічка становила суму річних планів, які постійно підправлялись у бік збільшення. Для України встановлювалися напружені темпи зростання важкого машинобудування, хімічної промисловості, видобутку електроенергії. Фактично закріплювалась дореволюційна структура господарства, розрахована не на впровадження нових технологій, а на використання енергетичних і сировинних ресурсів.

На тлі світової економічної кризи 1929—1933 pp. створювалося враження швидкого економічного прогресу в СРСР. Це породжувало в більшовицьких лідерів бажання ще більше напружити сили народу і здійснити великий стрибок в соціалізм. Сталін встановив темпи приросту промислової продукції на другий рік п'ятирічки 32 %, а далі - 45 %. Така "надіндустріалізація" не підкріплювалася реальними можливостями. Окремі галузі економіки розвивались з випередженням, інші відставали. Внаслідок цього на новобудовах не вистачало коштів, кваліфікованих кадрів, устаткування. З'явилось таке поняття, як "штурмівщина", коли плани капітального будівництва неодноразово переглядались, але кожен з них мав виконуватись.

У роки першої п'ятирічки в Україні будувалося близько 400 нових підприємств, у тому числі Дніпровська гідроелектростанція, завод інструментальних сталей у Запоріжжі "Дніпроспецсталь", Харківський тракторний завод, шахти в Донбасі та ін. Велика промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Таким чином, Україна, як і інші республіки, була позбавлена економічної самостійності. Адміністративно-директивні методи управління стали головними у розвитку радянської економіки.

Щоб довести тріумф першої п'ятирічки, Сталін спритно маніпулював статистичними показниками. Спеціальним рішенням політбюро було заборонено друкувати окремим відомствам підсумки своєї роботи. Зростання промислової продукції подавалось не в конкретному обчисленні, а в карбованцях. Отже, досить було встановити великі ціни на нову продукцію, як валові показники різко зростали. Це дало змогу оголосити про виконання першої п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці. Щорічний приріст промислової продукції в середньому становив близько 16 %, тобто менше, ніж було заплановано.

У роки другої п'ятирічки 1933-1937 pp. темпи зростання були визначені на рівні 16,5 %. В Україні стали до ладу гіганти металургійної промисловості — Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, а також Новокраматорський завод важкого машинобудування — один з найбільших у Європі.

Виконання перших п'ятирічок потребувало надзвичайних зусиль усіх народів СРСР. Причому п'ятирічки не були розраховані на піднесення матеріального добробуту. Більше того, голод 1932-1933 років викосив мільйони людей, село запустіло, міста й новобудови поновлювалися дешевою робочою силою. "Шахтинська справа" в Донбасі - суд над старими спеціалістами вугільної промисловості започаткувала організоване цькування фахівців з дореволюційними дипломами.

Більшовики не надавали великого значення матеріальним стимулам праці. Карткова система давала можливість робітникам і службовцям придбати мінімум товарів. Ігноруючи економічні важелі піднесення продуктивності праці, керівники більшовицької партії і уряду намагалися скористатися ентузіазмом мас, а також неоплачуваною працею мільйонів безневинно ув'язнених. Соціалістичне змагання (стаханівський рух та ін.) надовго стало головною формою боротьби за вищі показники у праці.

Передбачене в більшовицьких планах витіснення капіталістичних елементів вилилося у фізичну ліквідацію значної частини економічно активного населення — так званого куркульства на селі і власників приватних підприємств у місті. Посилився товарний голод, бо ривок важкої промисловості відбувався при хронічному занепаді соціальної сфери і легкої промисловості. Щоб зберегти темпи розвитку промисловості, робітників та інженерно-технічних працівників фактично прикріпили до підприємств і установ, а порушення дисципліни прирівнювалось до кримінального злочину.

Таким чином, позитивним підсумком індустріалізації України стало зростання підприємств важкої промисловості (майже в 11 разів), будівництво нових шахт, електростанцій і в підсумку перетворення України в індустріально-аграрну країну, яка за рівнем окремих галузей промисловості випередила деякі європейські держави. Негативні наслідки: підрив розвитку сільського господарства, легкої і харчової промисловості; нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; посилена централізація управління промисловістю; ігнорування економічних механізмів розвитку економіки; зниження життєвого рівня населення (поширення державних позик, торгівля алкогольними напоями, черги, продовольчі картки, хронічний дефіцит товарів і послуг, житлові проблеми тощо).