Міжбюджетні трансферти та їх види

Міжбюджетні трансферти -кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Стаття 96, БКУ. Види міжбюджетних трансфертів

1. Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих

бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) додаткові дотації. Перший вид міжбюджетних трансфертів — дотації вирівнювання, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам. Визначаль­ною є назва, з якої випливає, що основною метою цього виду трансфертів є вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який її отримує.

Другий вид міжбюджетних трансфертів — це субвенції. Вони мо­жуть надаватися як державним, так і місцевими бюджетами. Характер­ною ознакою субвенцій є цільове використання одержаних коштів, ос­новними напрямами якого є: здійснення програм соціального захисту; компенсація втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування у зв'яз­ку з виконанням власних повноважень внаслідок надання пільг, вста­новлених державою; виконання інвестиційних проектів; утримання об'єк­тів спільного користування чи ліквідація негативних наслідків діяль­ності таких об'єктів; виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань; інші цілі.

З державного бюджету місцевим бюджетам останніми роками нада­ються субвенції:

— на соціально-економічний розвиток регіонів;

— виконання заходів щодо попередження аварій і запобігання техно­генним катастрофам у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об'єктах комунальної власності;

— виконання інвестиційних проектів;

— збереження історичної забудови міст і об'єктів історико-культурної спадщини України;

— виконання різноманітних соціальних програм.

За сучасних умов створення основ ринкової економіки важливого зна­чення набувають субвенції, пов'язані з реалізацією програм соціально­го захисту населення. Протягом останніх років з державного бюджету міс­цевим бюджетам надавалися субвенції:

— на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інва­лідам з дитинства і дітям-інвалідам;

— будівництво і придбання житла, надання передбачених чинним законодавством пільг окремим категоріям громадян;

— компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

— виплату житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квар­тирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот;

— виплату житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;

— на утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, у дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях та інші.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість і повноту перерахування трансфертів.

Третій вид трансфертів — передача коштів до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Так, у ви­падках, коли прогнозні показники доходів бюджету (Автономної Рес­публіки Крим), обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) бюджетів перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягає передачі до державного бюджету України.

Четвертий вид міжбюджетних трансфертів — це інші дотації, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам.

3. Порядок формування міжбюджетних трансфертів відповідно до положень Бюджетного кодексу

Відповідно до положень Бюджетного кодексу обсяг трансфертів місцевим бюджетам має обраховуватись виключно на основі формульного порядку. Запровадження формульного розподілу міжбюджетних трансфертів сприяє поліпшенню процесу підготовки місцевих бюджетів, підвищенню прозорості бюджетних рішень, забезпеченню автономності місцевих видатків, справедливому розподілу бюджетних ресурсів і стимулюванню економії місцевих видатків та мобілізації доходів.

У Бюджетному кодексі міжбюджетні трансферти поділені на три групи.

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків. Це дотація вирівнювання доходної спроможності бюджету та трансферти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

До другої групи належать трансферти, що надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Це субвенція на: здійснення програм соціального захисту; компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг; виконання інвестиційних проектів; утримання об¢єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об¢єктів спільного користування; виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об¢єднань; інші субвенції.

До третьої групи належать інші безумовні трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Міжбюджетні трансферти, що належать до першої групи, розраховуються на формульній основі як різниця між середньодушовими видатковими потребами (обчислюються на основі єдиних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості) та середньодушовою податкоспроможністю, помножена на кількість населення відповідної території.

Держава, визнавши, що видатки на соціальний захист є пріоритетом державної бюджетної політики, передбачає цільові субвенції на фінансування програм соціального захисту з державного бюджету бюджетам міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст обласного значення та районам.

Цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам міст Києва та Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету Автономної Республіки Крим.

Вирівнювання бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів.

Система нецільових міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам спрямовується на вирівнювання бюджетної забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування при одночасному створенні стимулів для проведення на місцевому рівні раціональної і відповідальної бюджетної політики і підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів. Під вирівнюванням бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів розуміється система перерозподілу фінансових ресурсів, що спрямовуються на зближення можливостей органів місцевого самоврядування надавати населенню бюджетні послуги.

Загальноприйнятим і справедливим є той погляд, що можливості здобуття освіти та доступ до програм охорони здоров’я та соціального захисту не повинні залежати від регіону проживання громадянина. Будь-яка країна, що ігнорує цей принцип, наражає себе на величезний ризик. Вона ризикує змарнувати свої людські ресурси та позбавити своїх громадян основних засобів, за допомогою яких вони можуть повністю реалізувати свій потенціал.

Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу податкоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності й забезпечити кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості.

Бюджетний кодекс застосовує принципово новий підхід до визначення прогнозних видатків місцевих бюджетів. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість населення чи споживачів гарантованих послуг тощо. Основна ідея застосування єдиних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що обсяг видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб. Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в тому, що органи місцевого самоврядування з більшими за середні потребами в соціальних послугах, повинні одержувати більший за середній обсяг ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які відповідають цим вимогам і можуть застосовуватися на практиці, повинні відповідати певним критеріям. По-перше, потреби, що визначаються за нормативами, мають бути спільними для всіх органів місцевого самоврядування. По-друге, ці потреби мають бути такими, щоб можна було їх об’єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв’язок між ними і відмінностями в рівні видатків. І, насамкінець, необхідно, щоб вони не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим, наскільки місцеві органи влади прагнуть задовольнити ці потреби.

Згідно із статтею 94 Бюджетного кодексу, фінансові нормативи встановлюються в межах наявних бюджетних ресурсів у розрахунку на мешканця або споживача соціальних послуг. Видаткові нормативи коригують з урахуванням відмінностей у вартості надання бюджетних послуг залежно від соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць.

Бюджетний кодекс визначає фінансовий норматив бюджетної забезпеченості як гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів (ст. 2 Кодексу).

Від величини фінансового нормативу залежить розрахунковий обсяг видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Ці нормативи розраховуються у вартісному вираженні в розрахунку на одного жителя або споживача послуги, виходячи з загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм.

Фінансові нормативи застосовуються при плануванні для таких видів видатків бюджету:

— державне управління (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці та на одну нормативну штатну одиницю);

— освіта (на одного користувача послуги), з диференціацією для різних типів закладів;

— охорона здоров'я (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці);

— соціальний захист і соціальне забезпечення (на одного користувача послуги);

— культура і мистецтво (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці);

— фізична культура і спорт (на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці).

Важливо зазначити, що загальний обсяг фінансових ресурсів за кожним видом видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, розраховується на підставі державних соціальних стандартів і нормативів, які встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. №2017-Ш державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку (див. рис. 4.9).

Рис. 4.9. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості.

У зв’язку з тим, що на сьогодні в Україні відсутня система розроблених і затверджених соціальних норм і нормативів, ч. 10 Прикінцевих положень Кодексу доручено Кабінету Міністрів України протягом року забезпечити формування, встановлення та затвердження державних соціальних стандартів і нормативів з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Індекс відносної податкоспроможності

Визначення об’єктивного рівня податкового потенціалу окремого бюджету відносно інших місцевих бюджетів здійснюється за допомогою індексу відносної податкоспроможності.

Індекс відносної податкоспроможності є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності відповідного бюджету у порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одну людину. Цей показник відображає рівень розвитку податкової бази та не створює в органів місцевого самоврядування негативних стимулів до нарощування податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Індекс податкоспроможності бюджетів місцевого самоврядування визначається як відношення середньодушового кошика доходів, які враховуються при визначенні обсягу трансфертів бюджету, до аналогічного кошика в середньому по місцевих бюджетах України. Після того, як індекси відносної податкоспроможності визначено, їх не можна переглядати частіше ніж раз на три роки: це має стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування доходів.

Таким чином, запровадження індексу відносної податкоспроможності в розрахунку міжбюджетних трансфертів надає органам місцевого самоврядування низку переваг у формуванні доходної частини місцевих бюджетів, а саме:

- підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в скороченні податкових недоїмок;

- підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в більш ефективному використанні наявної податкової бази, зокрема у відмовленні від надання необґрунтованих податкових пільг;

- підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в скороченні тіньової економіки, в тому числі шляхом виявлення незареєстрованих платників податків;

- підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування у виявленні й реєстрації таких платників податків, що зареєструвалися на податковий облік на іншій території, але здійснюють економічну діяльність на території даного місцевого бюджету.

Загальний порядок розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

У статті 98 Бюджетного кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Окрім цього, у статті встановлено ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:

- фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

- кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

- індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету;

- розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів;

- коефіцієнт вирівнювання;

- норматив кількості працівників органів місцевого самоврядування в розрахунку до кількості населення.

Дотація вирівнювання бюджетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення і районним бюджетам, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, визначається як перевищення розрахункового обсягу видатків (Vі), перелік яких визначено статтями 88-89 цього Кодексу (для бюджетів міст Києва та Севастополя - статтями 88-90 цього Кодексу), обрахованого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів (aі):

над розрахунковим обсягом кошика доходів місцевих бюджетів (Dі) - для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти;

над розрахунковим обсягом доходів (Dі), визначених частиною другою статті 66 цього Кодексу, - для районних бюджетів.

Ті = аі (Vі - Dі)

Прогнозні показники видатків (Vі), що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, визначаються як добуток від множення кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг на відповідний єдиний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості зі застосуванням коригуючих коефіцієнтів по кожному окремому бюджету.

Розрахунковий обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності такого бюджету, який розраховується з використанням економіко-математичних методів та коригуючих коефіцієнтів на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

Коефіцієнт вирівнювання (aі) застосовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до державного бюджету, і визначається в межах від 0,6 до 1 з метою стимулювання нарощування доходів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, та диференціюється залежно від рівня виконання таких доходів.

Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають різний податковий потенціал, неоднакову вартість послуг, які надаються місцевими органами влади, що обумовлено рівнем розвитку економіки, станом соціальної і побутової інфраструктури, відмінностями природно-кліматичних умов, різним екологічним і техногенним станом. Тому нормативи бюджетної забезпеченості застосовуються з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Розміри коригуючих коефіцієнтів встановлюються постановою Кабінету Міністрів України щодо затвердження формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами. Зокрема, на 2010 рік такі коефіцієнти були встановлені постановами Кабінету Міністрів України від 05.09.2001 р. №1195 (зі змінами та доповненнями) та від 30.12.2004 р. №1782.

Бюджетний кодекс передбачає два види таких коефіцієнтів залежно від: 1) кількості населення та споживачів гарантованих послуг; 2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць (див. рис. 4.10).

Рис. 4.10. Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості

При плануванні видатків на 2010 рік застосовувалися коефіцієнти:

При розрахунку видатків на управління для бюджетів міст обласного (республіканського) значення (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1.