З8.Дипломатична діяльність «Союзу визволення України».

Союз Визволення України (СВУ) — політ, орг-ція укр. революціонерів-емігрантів з Росій­ської імп., що була створена 22.07(4.08). 1914 у Львові на основі започаткованого ними спільно з галицькими діячами в 1912 Укр. інформ. комі­тету. Спершу у СВУ було бл. 10 членів, а до його керівного виконавчого органу входили Д. Дон-цов (голова), В. Дорошенко (УСДРП), А. Жук (УСДРП) і М. Залізняк; на поч. вересня 1914, з наближенням наступаючих рос. військ, СВУ був переведений до Відня, де до нього приєдна­лися також укр. емігранти з Праги, Риму і Же­неви, а головою було обрано М. Залізняка, спів­робітниками СВУ (офіційно не вступаючи до нього) стало чимало українців-галичан, які та­кож змушені були евакуюватися вглиб Австро-Угорщини, — П. Карманський, Р. Перфецький, С. Смаль-Стоцький, В. Старосольський, С. Тома-шівський та ін.; на пленумі СВУ в листопаді 1914 була обрана його постійна президія в складі В. Дорошенка, А. Жука, М. Меленевського і О. Ско-рописа-Йолтуховського, що діяла до формаль­ного саморозпуску орг-ції 1.05.1918. У програм­ному док-ті СВУ, оприлюдненому в його що­тижневому «Віснику» 5.10.1914, наголошувалося, що орг-ція бере на себе представництво нац.-політ. і соц.-екон. інтересів укр. народу в Росії, реалізація яких пов'язувалася з поразкою Петербурга у війні і побудовою самостійної укр. д-ви з конституційно-монархічним ладом (з огляду на політ, устрій Німеччини й Австро-Угорщини, як кандидат на укр. престол розгля­дався Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний) — онук імп. Франца Йосифа І), демокр. режимом, однопалатним парламентом, рівноправ'ям націо­нальностей, свободою віросповідання і автоке­фальною церквою. Найважливішими практ. зав­даннями СВУ вважав орг-цію укр. суспільства для втілення в життя своїх принципів: запро­вадження нац. громад.-політ, орг-ції відвойо­ваних у Росії укр. земель; підготовку до скли­кання нац. конгресу, що мав визначити форму держ.-прав. орг-ції укр. земель, відібраних Цент­ральними д-вами в Росії під час війни чи за рішенням міжнар. мирної конференції, та їхній сусп.-екон. устрій; захист інтересів укр. народу і його нац.-держ. розвитку перед урядами вою­ючих д-ав та на міжнар. конференціях; популя­ризацію укр. справи в Європі шляхом публіка­ції спец, видань, у пресі тощо. Спершу у своїй діяльності СВУ тісно співпрацював з МЗС Австро-Угорщини, від якого отримував фінанс. субсидії (в грудні 1914 — 500 тис. крон, лютому 1915 — 300 тис, квітні 1915 — 250 тис), але з часом ставлення офіц. Відня стало прохолод-нішим, керівництву орг-ції було рекомендовано перейти на приватне становище, австр. і нім. уря­ди припинили офщ. контакти із СВУ, а у справі роботи серед рос. військовополонених він мав звертатися до оборонних відомств Центральних держав. У1917 О. Скоропис-Йолтуховський зму­шений був визнати, що «мрії про провідну істо­ричну роль Австрії у відродженні самостійної Ук­раїнської Держави довелося нам здати в архів».

Найбільших здобутків СВУ вдалося досягти в розгортанні широкомасштабної інформ.-про­пагандистської діяльності на міжнар. арені на користь створення незалежної укр. д-ви. Вже 25.08.1914 у Відні була надрукована у вигляді прокламацій і передана для публікації в пресі Центральних д-ав низка звернень СВУ, в т. ч. «До публічної опінії Європи», «До румунів», «До

болгарського народу», «До турецького народу», «До шведського народу», в яких наголошува­лося на агресивній та загарбницькій «пансла­вістській» зовнішій політиці імперії Романових і стверджувалася потреба усамостійнення Ук­раїни як єдиного ефективного «заборола» проти рос. експансії, в перспективі висувалося завдан­ня орг-ції регіонального блоку проти імпер. зазі­хань Росії. До ряду європ. д-ав були направлені «уповноважені по пропаганді», які відкрили представницькі бюро СВУ: два в Швейцарії — В. Степанківського в Лозанні та Є. Бачинського в Женеві, два у Стокгольмі — М. Залізняка і О. Назарука, в Берліні — Д. Донцова (1914-16) і О. Ско-рописа-Йолтуховського (1916-18), Софії —Л. Ган-кевича, Стамбулі — М. Меленевського, Римі — О. Семенова; для ознайомлення укр. діаспори у США з перебігом Першої світової війни і стано­вищем українства було відряджено С. Демид-чука. Стамбульському представництву вдалося добитися визнання тур. урядом СВУ воюючою проти Росії стороною й оприлюднення 24.11.1914 у столичній пресі декларації міністра внутр. справ і члена правлячого тріумвірату Талаат-Бея про необхідність визволення України з-під рос. пану­вання та надання укр. народові допомоги в будів­ництві незалежної д-ви після завершення війни. Берлінське прес-бюро СВУ протягом 1914-17 видрукувало 100 випусків тижневика «Українські Вісті» (нім. мовою), що мав наклад 4 тис. при­мірників і розповсюджувався зеред зарубіжних З МІ, політ, та наук, діячів; під його впливом у 1915 в Німеччині виникло «Товариство посіб­ників укр. визв. змаганням «Україна», що почало видавати власний друкований орган. У Лозанні в 1915-17 вийшло 9 номерів ілюстрованого що­місячника «Український Огляд» (франц. мовою, наклад 7 тис. примірників) англ. і франц. мовами, що призначався для пропаганди державницьких прав України серед населення країн Антанти, а також серія агітаційно-пропагандистських брошур М. Грушевського, Л. Мартова, А. Парвуса, Л. Цегельського та ін. Важливою формою інформ.-пропагандистської роботи СВУ стала й підготовка інформ. бюлетенів для закорд. преси нім., англ. і франц. мовами: «Вісті українського прес-бюро» (Берлін, 1915-16) і «Кореспонденції національностей Росії» (Берн, 1916-17). Орга­нізовані СВУ власні видавництва («Видавниче товариство ім. Франка» у Фрайштадті, «Видав­ниче товариство ім. Б. Грінченка» у Вецлярі, «Український рух» у Раштадті, «Видавництво ім. П. Куліша» в Зальцведелі) випускали книжки і брошури з історії й етнографії України, рос. по­літики в укр. питанні, над. відродження «неісто-ричних» народів, біографічні нариси про визнач­них діячів вітчизняної історії й культури. Загалом за період існування СВУ видав бл. 50 книжок і 30 брошур з українознавчої тематики нім., англ., франц., італ., тур., угорською, румунською, швед­ською, болг., чеською і хорватською мовами. Інформ. осередки і видання СВУ багато в чому прислужилися як орг. фундамент і кадровий резерв для налагодження дипломатичної служби УНР і Української Держави.