ТЕОРИЯ ОРГАНИЗАЦИИ

Вихідні моделі плану колійного розвитку станцій

Вихідна модель колійного розвитку станцій повинна містити сукупність параметрів, необхідних для вирішення поставленої задачі. Система геометричних моделей може бути використана для вирішення достатньо широкого круга задач – побудови масштабних планів і схем станцій, підготовки технічної документації, організації інтерактивного синтезу планів колійного розвитку станцій складної конструкції, створення функціональних моделей для імітаційного моделювання і ін.

8.1. Розрахункові параметри плану колійного розвитку

Універсальною формою вихідної моделі є сукупність розрахункових параметрів плану колійного розвитку станцій, яка включає дані про криві, що сполучають, відстані між характерними точками плану і їх координати.

Інформація про параметри кривих, що сполучають, представляється структурами:

де – номер вершини ;

– кут повороту кривої в градусах, хвилинах, секундах;

– радіус кривої;

– тангенс кривої;

– довжина кривої;

– число кривих на плані.

Дані про відстані між характерними точками плану (центрами стрілочних переводів, вершинами кутів повороту, кінцями колій) представляються структурами:

де – номери, відповідно, лівої і правої точок відрізка;

– загальна відстань між точками;

– довжина прямої вставки;

– число відрізків плану.

Координати характерних точок плану представляються структурами:

де – номер вершини;

– координати точки в локальній системі;

– число точок на плані.

Для розрахунку показників проекту за даними вихідної моделі визначаються будівельна і повна довжини колій

де – повна довжина стрілочного переводу.

Вихідна модель гіркової горловини містить списки параметрів кривих, що сполучають, на спускній частині гірки і на сортувальних коліях, дані про відстані між точками і координати центрів стрілочних переводів. Крім того, для гіркових горловин вихідна модель додатково включає координати точок, що визначають місця можливої установки уповільнювачів на сортувальних коліях, а також суми кутів повороту на маршрутах скочування відчепів.

Дані про можливе розташування паркових уповільнювачів представляються структурами:

де – номер сортувальної колії;

– координати точки, що знаходиться між коліями ( ) і видаленої від них на відстань , при якій допускається установка паркових уповільнювачів;

– число сортувальних колій в парку.

Інформація про суми кутів повороту по маршрутах скочування відчепів з гірки, необхідна для вибору розрахункової важкої колії при визначенні висоти гірки, представляється списком структур:

де – суми кутів повороту на маршруті скочування відчепів на колію , відповідно, на спускній частині гірки, на сортувальній колії і загальна.

8.2. Модель для інтерактивного проектування крупних станцій

Система геометричних моделей забезпечує розрахунок плану колійного розвитку окремої горловини або щодо нескладних станцій з прямолінійними горизонтальними коліями. Крупні станції, що складаються з декількох парків, а також станції, які цілком або частково розташовуються на кривих, необхідно розбити на базові елементи (блоки), в межах яких колії залишаються прямолінійними і горизонтальними. Для кожного блоку виконуються попередні розрахунки, результати яких представляються у вигляді вихідної моделі певної структури. Надалі вихідні моделі блоків використовуються для їх об'єднання в загальному плані станції, яке здійснюється в інтерактивному режимі. Вказаний режим забезпечує можливість вибору і оперативної зміни положення кожного блоку на плані станції. При цьому всяке об'єднання блоків можна знову розглядати як окремий блок, використовуючи його для продовження процесу автоматизованого проектування крупних станцій.

Таким чином, план колійного розвитку крупної станції може бути представлений сукупністю блоків B₁, B₂, ..., B_n, де n – число блоків. Кожний блок представляється вихідною моделлю B_i, що містить дані про його елементи:

де – орієнтований граф схеми колійного розвитку блоку;

– базова вершина (опорна точка).

Орієнтований граф представляється множиною вершин , кожна з яких характеризується вектором

де – номер вершини;

, – номер вершини відповідно по прямій і боковій коліях;

– координати вершини в локальній системі координат блоку;

– список конструктивних параметрів.

Значення параметрів списку залежать від типу вершини: для ЦП даний список містить тип стрілочного переводу, для ВКП – значення радіусу кривої, для КК – тип закінчення (0 – кінець колії, 1 – упор).

Для розміщення блоку на загальному плані йому необхідно привласнити номер (ім'я) N_б і вказати його положення в глобальній системі координат; ці дані для кожного блоку представляються структурою

де – номер (ім'я) блоку;

– кут повороту блоку щодо початку координат глобальної системи;

– координати точки розміщення початку координат блоку в глобальній системі координат.

Параметри ( ) є змінними величинами і можуть інтерактивно змінюватися в процесі проектування.

У процесі побудови плану станції певні колії пари об'єднуваних блоків B_i, B_j сполучаються круговими кривими. Для реалізації вказаної процедури для колій, що сполучаються, повинен бути заданий список структур:

де – номери об'єднуваних блоків;

– номери вершин КК ( ), що обмежують колії, які сполучаються, в блоках;

– радіус кривої, що сполучає;

– число пар колій, що сполучаються.

ТЕОРИЯ ОРГАНИЗАЦИИ

Любая организация находится и функционирует в среде. Каждое действие всех без исключения организаций возможно только в том случае, если среда допускает его осуществление.

Проблема взаимоотношения организации и среды в науке стала рассматриваться впервые в работах А. Богданова и Л. фон Берталанфи в первой половине ХХ века. Однако в менеджменте значение внешней среды для организаций было осознано только в 60-е годы в условиях усиления динамизма ее факторов и нарастания кризисных явлений в экономике. Это послужило отправной точкой для интенсивного использования системного подхода в теории и практике управления, с позиций которого любая организация стала рассматриваться как открытая система, взаимодействующая с внешней средой. Дальнейшее развитие данной концепции привело к возникновению ситуационного подхода, согласно ему выбор метода управления зависит от конкретной ситуации, характеризуемой в значительной мере определенными внешними переменными.

Внешняя среда является источником, питающим организацию ресурсами, необходимыми для поддержания ее внутреннего потен­циала на должном уровне. Организация находится в состоянии по­стоянного обмена с внешней средой, обеспечивая тем самым себе возможность выживания. Но ресурсы внешней среды не безгранич­ны. И на них претендуют многие другие организации, находящиеся в этой же среде. Поэтому всегда существует возможность того, что организация не сможет получить нужные ресурсы из внешней среды. Это может ослабить ее потенциал и привести ко многим негативным для организации последствиям. Задача стратегическо­го управления состоит в обеспечении такого взаимодействия организации со средой, которое позволяло бы ей поддерживать ее по­тенциал на уровне, необходимом для достижения ее целей, и тем самым давало бы ей возможность выживать в долгосрочной пер­спективе.

Для того, чтобы определить стратегию поведения организации и провести эту стратегию в жизнь, руководство должно иметь углублен­ное представление не только о внутренней среде организации, ее потенциа­ле и тенденциях развития, но и о внешней среде, тенденциях ее раз­вития и месте, занимаемом в ней организацией. При этом внешнее окружение изучается стратеги­ческим управлением в первую очередь для того, чтобы вскрыть те угрозы и возможности, которые организация должна учи­тывать при определении своих целей и при их достижении.

Первоначальная внешняя среда организации рассматривалась как заданные условия деятельности, неподконтрольные руководству. В настоящее время приоритетной является точка зрения о том, что для того, чтобы выжить и развиваться в современных условиях любая организация должна не только приспосабливаться к внешней среде путем адаптации своей внутренней структуры и поведения на рынке, но и активно формировать внешние условия своей деятельности, постоянно выявляя во внешней среде угрозы и потенциальные возможности. Это положение легло в основу стратегического управления, используемого передовыми фирмами в условиях высокой неопределенности внешней среды.