Как строить себя и свою семью

Подальший розвиток цивілізації може відбуватися лише в поєднанні з законами природи, при усвідомленні людиною своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції. Перед людством постало дуже нелегке завдання — здійснити карди­нальні зміни у своїй свідомості, сформулювати і добровільно прийняти обмеження та заборони, що продиктовані законами розвитку біосфери. Це вимагає, в свою чергу, зміни багатьох стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку. Необхідні фундаментальні зміни в нашій системі цінностей, інститутах і способах життя з врахуванням того, що екологічні, економічні, політичні, соціальні і духовні потреби тісно взаємопов'язані. Тому розвиток сучасної освіти поклика­ний виконувати інтегровані функції.У зв'язку з цим у багатьох країнах відбувається реформа системи освіти. Ця реформа неминуча, вимушена й природна. Пов'язано це передусім із тими завданнями, що відображені в матеріалах «Порядок ден­ний на XXI століття» конференції Ріо-92: забезпечення розу­міння питань екології дітьми і молоддю. Майже у всіх країнах ще наприкінці 80-х — початку 90-х років на рівні законів було прийнято Національні стратегії екологічної освіти, які розглядаються як беззупинний процес, що включає в себе всі професійні і вікові групи населення. Для України важливим документом у цьому напрямі є Постанова Верховної Ради від 5 березня 1998 року про створення системи екологічної освіти і виховання, що є важливим пріоритетом державної політики в галузі охорони природи, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Необ­хідність формування екологічної культури як складовий ком­поненту гармонійно розвиненої особистості висвітлено в Дер­жавній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття», у Концепції національного виховання, проекті Концепції еколо­гічної освіти України і Державному стандарті освіти в Україні.

Екологічна освіта. У наші дні не лише проявляється велика зацікавленість до питань стійкої екологічної освіти, а й спостері­гається можливість і необхідність доповнення ідей стійкого роз­витку до практики екологічної освіти. Причому екологічна освіта все частіше визнається основним питанням стійкого розвитку. Екологічна освіта повинна «виробляти» у людей такі моделі поведінки, норми і принципи дій в соціо-природному середовищі, які породжують і відтворюють екологічний розвиток. Усі най­важливіші принципи, категорії і поняття концепції навколиш­нього природного середовища мають бути відображені і розкриті в змісті, формах і методах екологічної освіти. Ця ідея є вирі­шальною для створення нової парадигми екологічної освіти. Екологічна освіта покликана врятувати людство від загрози, що насувається, на основі формування екологічного світогляду замість споживацького, що панує нині. Він базується на знан­нях законів природи та її реакції на антропогенний вплив. Подальший розвиток цивілізації може здійснюватися тільки у співіснуванні з законами природи та усвідомленні людиною своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції. Перед людством постало складне завдання — здійснити карди­нальні зміни у своїй свідомості, сформувати і добровільно при­йняти обмеження і заборони, що диктуються законами роз­витку біосфери. Однією із соціальних технологій, що здатна змінити багато стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку є екологічна освіта.

Основи екологічної освіти було закладено у 1968 році на Міжнародній конференції ЮНЕСКО у Парижі, пізніше у 1970 році вони були підтверджені на Міжнародній нараді у Неваді (СПІА). А у 1972 році конференція ООН у Стокгольмі задекларувала зв'язок між освітою і станом природи.

В резуль­таті цього у 1975 році з'явилась Міжнародна програма еколо­гічної освіти.

В ній задекларовано такі основні положення еко­логічної освіти:

- будь-яке життя самоцінне, унікальне і неповторне; людина відповідальна за все живе;

- природа була і завжди буде сильнішою за людину. Вона вічна і безконечна. Основою взаємовідносин з природою має стати взаємодопомога, а не протистояння;

- чим різноманітніша біосфера, тим вона стійкіша;

- якщо все залишити так, як є, то «вже скоро — через 20-50 років, Земля відповість очманілому людству невідво­ротним ударом на знищення»;

- сформований у масовій свідомості протягом багатьох ро­ків антропоцентричний тип свідомості повинен бути витіснений новим баченням світу — екоцентричним;

Екологічна освіта — цілеспрямовано організований, пла­ново і систематично здійснюваний процес засвоєння еколо­гічних знань, умінь і навичок. Зміст екологічної освіти та вихо­вання у країнах Східної та Центральної Європи становить складну структуру, у якій виділяються чотири основні компо­ненти: пізнавальний, ціннісний, нормативний та діяльнісний. Найбільш типовими завданнями, що поєднують погляди біль­шості педагогік цих країн стосовно екологічної освіти і вихо­вання, є формування знань про закономірності взаємозв'язків природних явищ, єдності живої та неживої природи, про взає­модію людини, суспільства і природи; виховання мотивів, потреб і навичок екологічно доцільної поведінки та діяльності, здорового способу життя, потягу до активної діяльності з охо­рони навколишнього середовища; розвиток інтелектуальної та емоційної сфер психіки учнів на основі причинного аналізу екологічних ситуацій, емоційного переживання стосовно при­роди.

Сучасна система екологічної освіти України має неперерв­ний, комплексний, міждисциплінарний та інтегрований харак­тер, з диференціацією залежно від професійної орієнтації.

Вона складається з двох підсистем неформальної і формальної еко­логічної освіти.

Підсистему неформальної освіти утворюють (незалежно від її підпорядкованості й форми власності) засоби масової інфор­мації (радіо, телебачення, газети, журнали, реклама тощо), заклади культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, туризму, заповідні об'єкти, зоопарки, ботанічні сади, національні парки, рекреаційні зони, житловий будинок, сім'я, родина.

Основне покликання підсистеми неформальної екологічної освіти полягає в оперативному, ефективному і максимальному поширенні інформації екологічного змісту, якнайшвидшому формуванні громадської думки, пропагуванні здорового спо­собу життя, природовідновлювальних технологій освоєння довкілля. Особливою ланкою підсистеми неформальної екологічної освіти є сімейне і родинне виховання, яке закладає основи еко­логічного світогляду і світовідчуття дитини. Тому загально-екологічним навчанням мають бути охоплені передусім батьки.Підсистему формальної екологічної освіти утворюють уста­нови та заклади освіти, основані як на державній, так і на при­ватній формах власності (дошкільні установи, загальноосвітня школа, заклади позашкільної освіти, професійно-технічні учи­лища, вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти тощо), де здійснюється науково і методично обґрунтований, цілеспрямований процес формування екологічної культури відповідно до завдань цих установ і закладів освіти щодо соці­алізації особистості.Провідне місце в управлінні системою неперервної еколо­гічної освіти (як формальної, так і неформальної) займає функ­ція планування (плани, програми, проекти) з урахуванням психолого-фізіологічних та вікових особливостей населення. При цьому підсистема неформальної екологічної освіти врахо­вує здебільшого вікові особливості людини (малят, дошкіль­ник, молодший школяр, молодший підліток, підліток, старший підліток, юнак, молода особа тощо). Підсистема формальної екологічної освіти більше спирається на освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні й орієнтується на основні ланки системи освіти (дошкільна, початкова шкільна, базова шкільна, повна середня, професійна освіта: професійно-технічна, вища, післядипломна).

Екологічна освіта вирішує три основні функції:

1. Формує адекватні екологічні уявлення, тобто уявлення про взаємозв'язки в системі «Людина — Природа — Суспіль­ство» і в самій природі. Це дає змогу особистості знати, що і як відбувається у світі природи, між людиною і природою, між природою і суспільством і як варто діяти з погляду еко­логічної доцільності.

2. Формує ставлення до природи. Екологічні знання не гаран­тують екологічно доцільної поведінки особистості, для цього необхідно ще й відповідне ставлення до природи.

3. Формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодій із при­родою.

Крім зазначених раніше соціальних функцій, екологічна освіта виконує ще й такі функції:

1. Розвиває комунікативні можливості людини через з'ясу­вання понять, які є необхідним компонентом сучасного комунікативного мінімуму кожної людини незалежно від її освітнього і соціального стану. Не обізнаний із цими понят­тями громадянин не може адекватно сприймати значну частину сучасної інформації, що поширюється в суспіль­стві і стосується природи, здоров'я, умов, які створюють небезпеку для життя окремої людини і нації в цілому. Без цих відомостей сучасна людина не може бути вільною щодо прийняття всього спектра доцільних рішень: від простого «Я» до державного «Ми».

2. Виконує важливу інформативну функцію, оскільки еколо­гія надає громадянам всебічну інформацію про природне середовище, природні ресурси, які становлять матеріальну основу існування людини, з'ясовує місце людини в природі, її зв'язки з нею і Всесвітом. Усе це забезпечує набуття нави­чок контакту і спілкування людини з живою і неживою природою, формування цілісного погляду на дійсність, вза­ємодію людини з людиною і людини з природою. Молода людина вчиться розуміти системний принцип організації життя та природи, і що дуже важливо, у її свідомості на пси­хоемоційному рівні своєчасно створюється система ієрархії таких цінностей, які становлять необхідну передумову раці­онального існування нації, держави й особистості в ній.

3. Екологічна освіта і виховання формують особистість учня, молодої людини й громадянина, розвиваючи здебільшого їхню психоемоційну та інтелектуальну сфери, здатність логічно мислити, уміння передбачати наслідки своєї пове­дінки в природі та суспільстві, формувати ставлення до природи як світу свого буття, усвідомлювати свою долю як долю землі, а долю землі як свою особисту.

Функції екологічної освіти:

- формує адекватні екологічні уявлення;

- формує ставлення до природи;

- формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодій із при­родою;

- розвиває комунікативні можливості людини;

- виконує важливу інформативну функцію;

- формує особистість молодої людини і громадянина.

Концепцією екологічної освіти в світлі Державної націо­нальної програми відродження освіти передбачено такі прин­ципи і загальнометодичні підходи для досягнення мети:

- науковість і методичне спрямування змісту природничо-екологічної освіти, його відповідність нинішньому стану наук і сучасному стилю наукового пізнання;

- систематичність і доступність викладу навчального мате­ріалу відповідно до логіки природничих наук і методів дослідження;

- диференціація навчання основам природничих наук;

- генералізація навчально-виховного процесу з дисциплін природничого циклу;

- інтеграція знань про природу як на рівні міжпредметних зв'язків навчальних дисциплін природничого циклу, так і на рівні загальних методологічних принципів та фунда­ментальних ідей природничих наук.

Отже, набуття екологічних знань особистістю, ще не є показником екологічно вихованої людини.

Екологічне виховання покликане формувати активну при­родоохоронну позицію. Екологічне виховання досягається за допомогою комплексу природоохоронної та екологічної освіти, який включає шкільну і вузівську екологічну просвіту, пропа­ганду екологічної поведінки.

Головна функція екологічного виховання полягає в набутті і накопиченні особистістю досвіду взаємодії з навколишнім середовищем природним та соціальним на когнітивному, чут­тєво-емоційному і нормативному рівнях. Саме сукупність знань, емоційних переживань і практичних умінь в екологічній діяль­ності дає змогу перевести свідомість школярів та студентів в іншу пло­щину — з природоспоживацької у природозберігаючу, а отже, перебороти в їхній свідомості бачення, пов'язане з перевагою людини над природою, під впливом якого природа сприйма­ється ними лише як утилітарна цінність.

Хоча екологічне виховання багатогранне, проте його роз­глядають з трьох позицій:

1. Екологічне виховання є частиною загального всебічного виховання особистості.

2. Воно є самостійним видом виховання, тому що відрізняється від інших видів за цілями, завданнями, а головне, за мето­дами реалізації в конкретних варіантах виховної роботи.

3. Екологічне виховання — це «системоутворюючий фак­тор» усієї системи виховання.

Така багатогранність свідчить про цілісність, самостійність, системність і особистісно-орієнтований характер екологічно-виховного процесу, що визначає можливість вибору змісту, засо­бів і форм впливу на формування стійких ціннісних орієнтацій. Екологічне виховання повинно базуватися на основному постулаті про те, що вихід з екологічної кризи в сучасних умо­вах можливий. Майже усі згідні з тим, що ми зобов'язані збе­регти нашу планету населеною, набагато важче змусити людей поводитися відповідним чином. Ключі до вирішення глобаль­ної екологічної проблеми — в переоцінці світоглядних ціннос­тей; у зміні пріоритетів, а також в нормалізації чисельності населення через планування сім'ї, у невтомній практичній праці над реалізацією основних напрямів в охороні навколиш­нього природного середовища.

Науковці виділили три аспекти ставлення особистості до природи:

- до природного середовища життєдіяльності людини;

- до особистих природних даних;

- до діяльності, пов'язаної з вивченням і охороною природ­ного середовища.

На їхню думку, ставлення зумовлюється потребами і вияв­ляється в емоціях — симпатії, прихильності, ворожості тощо. Передумову відповідального ставлення учнів до природи вчені вбачають у формуванні екологічної свідомості, що сприяє ста­новленню екологічних переконань особистості — стрижневого компонента екологічної відповідальності. В екологічному вихованні найголовнішу роль вони надають:

- потребі у спілкуванні з живою природою;

- настановам та мотивам діяльності особистості з усвідом­лення універсальної цінності природи;

- переконанням у необхідності збереження природи, а також здоров'я власного та суспільного;

- потребі у діяльності, спрямованій на вивчення й охорону природи та екологічне просвітництво.

Екологічна освіта і виховання орієнтуються на активну взаємодію людини з природою, побудовану на науковій основі, на сприйманні людини як частини природи. Екологічні знання, доповненні ціннісними орієнтаціями, є основою екологічної культури та екологічного мислення. Вони сприяють усвідом­ленню цінностей, допомагають вирішенню комплексних еко­логічних проблем, що стоять перед людством, забезпечують комфортність його проживання у майбутньому, сприяють збе­реженню та примноженню унікальної різноманітності всієї біоти. Отже, цілеспрямований розвиток системи екологічної освіти і виховання сприяє формуванню та розвитку екологіч­ної культури.

Екологічна культура. Культура — це певні способи органі­зації та розвитку людської життєдіяльності, представленої в продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціаль­них норм і настанов, у духовних цінностях, у сукупності став­лення людини до природи, до інших людей, до себе самої.

Культура має багато різновидів: певні історичні форми, культура конкретних сфер суспільного життя, етнічних, про­фесійних та інших спільнот, матеріальна та духовна культура тощо. Проте у кожному випадку культура є способом мислення навколишнього світу і внутрішнього світу людини, регулю­вальною основою у відносинах її з навколишнім середови­щем — природним та соціальним. У контексті універсальних зв'язків та закономірностей культура постає як суто людська форма самоорганізації та розвитку системи, засіб її адаптації до довкілля. Під екологічною культурою розуміють здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного довкілля.Іншими словами,екологічнакультура — цедіяльність людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямована на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів і процесів) відповідно до власних потреб та намірів. Екологічна культура звернена до двох світів — природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі і на виховання високих гуманістичних життєвих цінностей та орієнтирів у людському житті.

Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти (біологічного виду) щодо пристосування в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших форм живої речовини. Вона є сукупністю адаптивних ознак виду принципово нового типу. Про значення таких ознак можна мати уявлення від протилежного: людина, позбавлена звичних засобів впливу на довкілля (житла, одягу, знарядь праці, зброї, медичних препаратів та ін.), має сумнівні шанси вижити й утвердитися в природних екосистемах. І навпаки, маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції, оскільки володіє адаптивними набутками, несумісними з виро­бленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим чи вторинним для існування людини: вона становить саму його функціональну основу, уможливлюючи доцільне й ефективне природокорис­тування.

Долаючи за допомогою здобутих засобів обмеженість своїх тілесних потенцій в осягненні природи, людина стає мірилом та умовою існування всієї біоти як системоорганізуючий стри­жень біосфери. Саме тому екологічна культура стає набутком і всієї біосфери, шляхи та напрямки розвитку якої в таких умо­вах вже не можуть залишитися попередніми. Основою екологічної культури є екологічна життєдіяль­ність, що виявляється в різних формах та втіленнях. Об'єк­тами, на які спрямована життєдіяльність, можуть бути еле­менти як живої (включаючи людину), так і неживої природи, що входять у сферу людських інтересів і операціонально під­даються впливу, а технологічно — цільовій дії. Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

Впорядковуючи власний світ, світ людського буття, людина виступає організуючим чинником природного світу. Довкілля трансформується «за образом і подобою» людською.Ціннісна орієнтація є й утворенням живої природи. Так ластівка, скажімо, сприймається як охоронниця дому, а не як птах таксономічної групи горобиних, так само, як калина є символом рідного краю, а не лише одним з видів родини Жимоластеві.

Сама екологічна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя, в ході людського поступу. Але вона мусить бути, оскільки втрата її чи істотна деградація лімітує цивілізаційний рух людських спільнот.Механізм реалізації екологічної культури коріниться у спо­собах та формах природокористування. У цьому процесі поєд­нуються всі прояви діяльності людини стосовно освоєння при­роди і створення своєї власної реальності. Користуючись довкіллям, людина може бути як шанобливо-ощадливою, бережливою, так і безжально-руйнівною, згубною.

Власне екологічна культура — окрема галузь людської духовності, пізнання та практики, яка визначає характер та способи відносин людини з біосферою. Набуття екологіч­ної культури є неодмінною потребою забезпечення вижи­вання та поступу людства. Отже, екологічна грамотність населення повинна стати основним критерієм оцінки результату діяльності держави в цьому напрямі з боку Світового співтовариства, його компе­тентних організацій.

Как строить себя и свою семью

Мне было пять лет, когда я решила, что обязательно стану дет­ским детективом. Тогда я смутно представляла себе, какой будет эта работа, но отчетливо ощущала, что в семье есть нечто такое, что трудно сразу разглядеть, не вникнув глубоко в мир человечес­ких отношений, мир, полный таинственных загадок, нередко скрытых от глаз.

Теперь, спустя столько лет, поработав с тысячами семей, я убе­дилась в том, что большинство этих загадок так и не разгадано. Работа многому меня научила, открыла новые возможности и перспективы для дальнейших открытий. Сейчас мне совершенно ясно, что семья — это микрокосмос всего мира. Чтобы понять его, достаточно познать семью. Проявления власти, интимности, неза­висимости, доверия, навыков общения, существующих в ней, — ключ к разгадке многих явлений жизни. Если мы хотим изменить мир, нужно изменить семью.

Семейная жизнь напоминает айсберг. Большинство людей видит лишь его малую надводную часть и обманывает себя, думая, что видит его целиком. Некоторые догадываются, что айс­берг — несколько больше, но не знают, что же именно представ­ляет собой его невидимая часть. Не зная всех тонкостей семейной жизни, можно направить ее опасным курсом.

Подобно движениям опытного моряка, который должен учиты­вать форму и размеры скрытой части айсберга для того, чтобы корабль спокойно прошел по намеченному курсу, жизнь семьи зависит от того, насколько она понимает, осознает и учитывает чувства, потребности, намерения, побуждения и мысли каждого своего члена, а они нередко скрыты именно в подводной части, заслонены от нас повседневными событиями, привычными слова­ми, действиями и поступками.

За годы работы я научилась находить ответы на многие семей­ные вопросы, выбирать пути для их удачного решения. В этой книге я хочу поделиться своими знаниями с читателями.

Я искренне верю, что сегодня, когда человечество проникает в микромир атома и в гигантские пространства межгалактической астрономии, можно существенно продвинуться в понимании не менее важного вопроса: что же происходит, когда один человек общается и взаимодействует с другим? Я верю, что через тысячу лет историки определят наше время как начало новой эпохи, когда каждый человек становится истинно гуманным.

Я долго думала о том, что же такое гуманность, какого чело­века можно назвать гуманистом. Гуманист — это, на мой взгляд, тот, кто понимает, ценит и раз­вивает свое тело, свой организм, самого себя, считает себя кра­сивым и нужным людям; тот, кто реалистично и честно относится к самому себе и к другим; способен идти на сознательный и обду­манный риск; стремится к мастерству и компетентности в том деле, которым занимается, ищет новые пути в жизни и изменяет ситуацию, если это необходимо; он не боится изменений; готов отказаться от привычного, если это целесообразно и мешает ему и другим людям исправить ошибки, если это наносит вред.

В результате человек становится по-настоящему физически здоровым, жизнь его наполняется любовью, добром, становится естественной, творческой, пронизывается глубокими чувствами, личной ответственностью. Он уверенно стоит на земле, способен глубоко любить, бороться с трудностями и преодолевать их. Он в равной степени способен быть нежным и жестким, продуманно и осознанно подходит к своим поступкам и в результате этого дости­гает намеченных целей.

В работе с семьями я обнаружила, что все успехи и неудачи в воспитании нового человека связаны с четырьмя основными пси­хологическими явлениями.

Во-первых, это чувства и мысли человека по отношению к самому себе, я называю их самооценкой.

Во-вторых, это способы, с помощью которых люди передают друг другу различную информацию, делятся переживаниями и соображениями, я называю это способами коммуникации.

В-третьих, это правила, которых придерживаются и которым следуют люди в своей жизни. Они составляют некую совокупность, которую я называю семейной системой.

В-четвертых, это методы, с помощью которых семья осущест­вляет свои связи с другими социальными институтами, я называю их социальными связями.

Совершенно неважно, что конкретно побудило семью обра­титься к специалисту за психологической помощью: неверность жены или депрессия мужа, отклоняющееся, противоправное пове­дение сына или невроз у дочери — важно то, что процесс воздей­ствия во всех случаях может быть идентичен. Чтобы уменьшить или устранить семейную боль, необходимо найти ключик для понимания каждого из перечисленных выше четырех явлений.

При всем разнообразии проблем семья, испытывающая боль, всегда характеризуется: низкой самооценкой, ненаправленными, спутанными, неясными, в значительной степени нереалистич­ными и нечестными коммуникациями; ригидными, инертными, стереотипными, негуманными, не направленными на помощь другим и чрезмерно ограничивающими жизнь правилами поведе­ния; социальными связями, либо обеспечивающими покой в семье, либо наполненными страхом и угрозой.

Я с радостью встречаюсь с беспроблемными и зрелыми семь­ями; часть из них стали такими после определенной психологичес­кой работы, позволившей выявить свойственный им потенциал. Для зрелых семей характерны такие качества: высокая самооцен­ка; непосредственные, прямые, четкие и честные коммуникации; правила в этих семьях подвижны, гуманны, ориентированы на приятие, а члены семей способны к изменениям; социальные связи открыты и полны позитивных установок и надежд.

Подобные изменения в семье происходят в результате кропот­ливой работы и обоюдной заинтересованности всех ее членов.

Неважно, где хирург учится своему мастерству, в любом слу­чае он способен оперировать каждого человека, поскольку анато­мическое строение в основном одинаково. Работая с семьями, проблемными и благополучными на большинстве континентов Земли, я пришла к выводу, что во всех семьях: каждый так или иначе оценивает себя — позитивно или нега­тивно, главный вопрос — как именно?

Человек общается, налаживает связи с другими, главный вопрос в том, как он это делает и каких результатов добивается в итоге.

Он следует определенным правилам в своей жизни, важно понять, каковы эти правила и насколько успешно человек пользу­ется ими.

Все перечисленное выше можно встретить в любой семье, где есть родители, которые воспитывают детей, пока те не станут взрослыми, в неполной семье, где один из родителей воспитывает детей после смерти другого, развода или заключения в тюрьму, в семьях с приемными детьми или детьми от предшествующих бра­ков, в которых родители или один из них не является родным отцом или матерью ребенка. То же наблюдается и в жизни детей, воспитывающихся в государственных учреждениях. В настоящее время дети растут в разных семейных структурах.

Конечно же, каждый из перечисленных типов семей имеет свои специфические особенности, и мы остановимся на них позже. Однако базисными для жизни семьи являются все те же психоло­гические составляющие: самооценка, коммуникации, правила и социальные связи.

Отношения в семье — это те нити, узы, связи, которые объеди­няют людей в единое целое. Мы будем анализировать их различ­ные составляющие, и я надеюсь, это поможет вам лучше понять структуру вашей семьи, найти пути к обновлению отношений с близкими людьми. Это даст вам возможность испытать радость от совместной работы, от общения в вашей «семейной команде».

Читая эту книгу, вы иногда встретитесь с просьбой проделать некоторые упражнения, которые дадут вам знания о том, как вы должны поступить в той или иной ситуации, общаясь с другими людьми. Я прошу вас постараться выполнить все предлагаемые упражнения, даже в том случае, когда они кажутся вас примитив­ными и глупыми. Выполнение их поможет вам добиться того, чтобы обстановка в вашей семье стала менее тревожной и психо­логически более зрелой. Чем больше членов семьи примет участие в этой работе, тем значительнее будет ваш успех. Вы ведь прекрасно знаете, что трудно научиться плавать, стоя на берегу, учиться плавать можно лишь на воде.

Если вы не уверены, что члены вашей семьи согласятся пора­ботать вместе с вами, я могу вам посоветовать прочувствовать сердцем, о чем именно вы бы хотели их попро­сить, и выразить свою просьбу очень просто и очень прямо. Если вы по-настоящему настроены на совместную работу и верите в то, что она принесет результат, то просьба будет звучать весьма прив­лекательно, и ваши близкие захотят помочь вам. Спросите их: «Не хотели бы вы поучаствовать вместе со мной в эксперименте, кото­рый может оказаться интересным и полезным для нас?» — такой вопрос максимально настроит их на положительное решение.

Помните, что угрозы, требования, приказы всегда приводят к результатам, противоположным тому, чего мы хотим.

Я наблюдала немало трагедий, происходивших в разных семь­ях. Каждая из них глубоко трогала меня, проникала в душу. С помощью этой книги мне хочется уменьшить боль тех семей, с которыми я никогда не смогу встретиться. Более того, я надеюсь предотвратить те трудности, которые могут ждать наших детей в будущем. Конечно, нельзя совершенно исключить боль из челове­ческой жизни. Есть два ее вида: одна — связанная с осознанием проблемы; вторая, которую мы испытываем, когда нас подавляют или обвиняют. И если первой боли избежать невозможно, то вто­рой в нашей жизни может и не быть. Можно направить наши уси­лия на исправление того, что поддается изменению, и найти наи­лучшие способы сосуществования с тем, что изменить невозмож­но.

Господи, дай мне терпение принять то, что я не в силах изменить,

Дай мне силы изменить то, что я могу изменить, И дай мне мудрость научиться отличать одно от другого.

Рейнольд Нейборо

Лучше этого не скажешь. Читая эту книгу, может быть, вы испытаете и ту и другую боль, вспомните что-то неприятное, печальное или трудное. Новое знание о себе и о том, как брать ответственность на свои плечи, наверняка принесет тяжелые и трудные переживания.

Однако, если, закрыв книгу, вы обнаружите в себе новые воз­можности и силы и увидите новые пути, по которым может идти ваша семья, я считаю, что задача будет выполнена.