Форми суспільної організації промислового виробництва

Розвиток продуктивних сил суспільства неподільно пов’язаний з усуспільненням виробництва шляхом: укрупнення підприємств (концентрація); розподілу праці (спеціалізація і кооперування); об’єднання технологічно різнорідних підприємств в рамках одного підприємства-комбінату (комбінування); розподілу праці в територіальному розрізі (розміщення). Все це взаємопов’язані форми раціональної організації суспільної праці.

Концентрація промислового виробництва – процес зосередження випуску продукції на більш крупних підприємствах. Розрізняють:

· абсолютну концентрацію, тобто укрупнення розміру підприємств;

· відносну концентрацію,тобто розподіл загального обсягу виробництва між підприємствами різного розміру.

Концентрація ведеться в таких основних організаційних формах:

1. Конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах (концентрація спеціалізованого виробництва). Досягається інтенсивно, тобто за рахунок збільшення одиничної потужності обладнання; екстенсивно, тобто за рахунок збільшення кількості одиниць однорідного технологічного обладнання.

2. Комбінування технологічно різнорідних виробництв (однієї або різних галузей промисловості) в межах об’єднання (підприємства), тобто концентрація комбінованого виробництва.

3. Створення різних об’єднань (науково- або територіально-виробничих комплексів) шляхом централізації управління, тобто організаційно-господарська концентрація.

Оптимальним вважають такий розмір підприємства, який потребує мінімальних затрат суспільної праці на випуск та реалізацію.

Фактори впливу на розмір підприємства поділяють на дві групи:

· виробничі (характер продукції, що випускається, та техніки і технології, що застосовується, а також характер організації виробництва);

· позавиробничі (рівень індустріального розвитку регіону; забезпеченість ресурсами; природні, соціальні та транспортні умови; фактор часу тощо).

Виробничі фактори зумовлюють min (забезпечує можливість ефективного використання сучасної для даної галузі техніки) та max (обмежується найменшою величиною сумарних приведених затрат на виробництво одиниці продукції і може бути досягнутим лише екстенсивним шляхом) розміри підприємства.

Економічний зміст спеціалізації полягає в розподілі по галузях, а також всередині останніх – по цехах та дільницях – виробництва конструктивно і технологічно однорідних виробів або окремих частин складного продукту.

Розрізняють три основні форми спеціалізації:

· предметна: зосередження виробництва окремих видів та типорозмірів кінцевої продукції для народного господарства або населення на спеціалізованих підприємствах та галузях;

· подетальна: виокремлення галузей та підприємств, що зайняті випуском окремих однорідних деталей та вузлів виробу;

· стадійна (технологічна): форма спеціалізації дозволяє підприємствам проводити лише певні стадії технологічного процесу (лиття, штампування).

Спеціалізація неподільно пов’язана з кооперуванням, розвиток якого ґрунтується на поглибленні спеціалізації.

Кооперування – це особлива форма виробничих зв’язків між спеціалізованими, самостійними стосовно один до одного підприємствами (об’єднаннями) та галузями з спільного виготовлення продукту.

Відповідно до трьох форм спеціалізації розрізняють три форми кооперування:

· предметне (агрегатне), коли головне підприємство, що випускає кінцеву продукцію, отримує від ряду інших підприємств різні вироби (агрегати), напр.: електродвигуни, вентилятори, генератори;

· подетальне, коли головний завод отримує від ряду спеціалізованих підприємств вузли та деталі, напр.: підшипники, поршневі кільця;

· технологічне (стадійне), коли головне підприємство отримує від інших підприємств продукцію, яка є результатом певних стадій технологічного процесу, напр.: лиття, кування, штампування, прядіння.

Комбінування – це поєднання в межах одного підприємства різногалузевих виробництв, тісно пов’язаних між собою технічними, економічними та організаційними відносинами.

Залежно від характеру об’єднання окремих стадій переробки предмету праці розрізняють три основні (типові) форми комбінування:

· сполучення на одному підприємстві послідовних стадій переробки вихідної сировини (наприклад, на текстильному: прядіння, ткацтво, оздоблення) впритул до отримання готового продукту;

· утилізація відходів виробництва (наприклад, в деревообробній промисловості: відходи лісопильних та деревообробних виробництв використовуються в якості сировини для виготовлення тирсових плит, целюлози тощо);

· комплексне використання сировини, матеріалів, енергії та відходів (наприклад: на нафтохімічних комбінатах, де ведеться добуток нафти, комплексна переробка нафти та супутніх газів в синтетичні матеріали).

Конверсія характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання всього або частини виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

В сучасних умовах ідеться перш за все про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв’язку з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств цього комплексу має здійснитись за національними програмами з виділенням трьох узагальнених пріоритетів: 1) устаткування для виробництва продуктів харчування; 2) медична та інша техніка для охорони здоров’я людини; 3) товари широкого споживання. При цьому передбачається організувати виробництво і інших видів цивільної продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей комплексу.

Диверсифікація виробництва відноситься до однієї з поширених форм його організації в умовах розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Суть її зводиться до одночасного розвитку багатьох технологічно не зв’язаних між собою видів виробництва, значного розширення номенклатури й асортименту виготовлюваних підприємством виробів.

Диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи іншого підприємства, спрямованого на розширення сфер його діяльності на ринку нових продуктів, вироблення яких не зв’язане з основним виробництвом.

Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість більше маневрувати своїми матеріальними та трудовими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, пов’язаний з виробництвом і реалізацією на ринку окремих нових видів своєї продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.