КРАТКИЙ КУРС ЛЕКЦИЙ ПО УИП (2012-2013 г.)

Методи емоційно-вольового самовпливу – це педагогічні засоби, що спираються на свідомий рівень психіки особистості, мислення, емоційно-вольові механізми психіки при головуванні вольових зусиль. Вольовим діям особи передують наступні етапи:

- усвідомлення необхідності певної дії чи поведінки з урахуванням конкретних обставин а можливих негативних наслідків для представників соціуму;

- усвідомлення мотивів своєї поведінки, що допомагає збільшити особистий емоційно-вольовий, фізичний та інтелектуальний особистий потенціал;

- формування психологічної установки на обов’язкове досягнення мети;

- моделювання програми особистих дій, вибір засобів і методів самовпливу;

- безпосередня реалізація мети.

Серед цієї групи методів визначають наступні: самосповідь,самопереконання, самопримус, самонаказ, самопідкріплення.

Самосповідь– це форма звіту перед собою про сутність конкретної проблеми, яку треба подолати, наприклад, подолати негативні емоції, досаду на самого себе, зменшити почуття незадоволення собою чи ефект самозасудження. Самосповідь як метод дозволяє нейтралізувати стійки осередки збудження в корі головного мозку, що виникли у особи під впливом певних факторів, та спрямовувати вільну психічну енергію на вирішення інших проблем.

Самопереконання– це метод свідомого психічного самовпливу з метою перебудови особистих стимулів поведінки, тобто мотивів, бажань, потреб, різних психологічних установок. Процес самопереконання має свою логіку та послідовність, зокрема: висувається теза, ідея, думка, яку курсант формує для себе. Далі він звертається до пошуку конкретних фактів та аргументів, що підкріплюють цю основну ідею чи позицію. Після цього на підставі уяви моделюється можлива негативна панорама майбутнього, яка може стати реальною у випадку ігнорування головної ідеї. Метод самопереконання спирається на інтелект моряка, його мислення та життєвий досвід.

Самопримус та самонаказ – це методи вольового самовпливу, якими доцільно використовувати в ситуаціях екстремального характеру, чи в ситуаціях, в яких мало часу на роздум.

2. Аутотренінг, медитація, аутогіпноз.

Інша група методів свідомої психічної саморегуляції спирається на механізм самонавіювання.

Самонавіювання - це психічний механізм, який дозволяє особі сприймати певну інформацію як достовірну поза аналітичного усвідомлення її суті. Вважається, що самонавіювання забезпечує єдність підсвідомого та свідомого рівня психіки особистості.

Серед методів свідомого психічного самовпливу, що спираються на механізм самонавіювання, визначають аутотренінг, медитацію та аутогіпноз.

Аутотренінг – це метод свідомого психічного самовпливу з метою зміни характеру психічної активності, свідомого корегування свого емоційно-вольового стану, підвищення рівня загальної працездатності, подолання окремих захворювань, тобто вирішення багатьох проблем психічного та психологічного характеру.

Головні вимоги аутотренінгу:а) м’язове розкріпачення; б) наявність формул самонавіювання, що відповідають визначеної меті психічного самоудосконалення.

Іншими вимогами аутотренінгуі:

- знання технології користування методом аутотренінгу;

- уміння керувати ритмом, темпом, інтенсивністю особистого дихання;

- забезпечення мінімальних аудиторних умов, зокрема зручного ліжка або крісла, вільного часу, затишку.

Формули самонавіювання складаються самостійно у відповідності з визначеною метою психічного самоудосконалення. Правила складання формул самонавіювання:

- фрази повинні бути короткими за формою та ясними за змістом; наприклад: «Я буду сміливим а рішучим»;

- слід користування займенниками типу «я», «мені», «мною», які дозволяють забезпечити звернення до самого себе;

- виключити частки «не», «ні», «немає» тощо;

- забезпечувати дієслові в наступної послідовності: «хочу – можу – буду – є».

Промовляти фрази потрібно в спокійному темпі, подумки, дихаючи повільно. Позитивний результат на підставі аутотренінгу досягається обов’язкове, поза вольових зусиль, але не раптово, тобто через певний час. На початкової стадії занять аутотренінгом доцільно займатися по 7-10 хвилин щодня зразу після сну, та ввечері перед сном. Аутотренінг є безпечним методом свідомого психічного самовпливу. Інструментом психічного самовпливу в його межах виступають слова, фрази.

Медитація також спирається на механізм самонавіювання. Види медитації: а) статична; б) динамічна.

Медитація сприяє концентрації свідомості особистості на образі, який особа сама формує у відповідності мети психічного самовдосконалення.

Функції медитації:забезпечення глибокого відпочинку, нормалізація нервових процесів, підвищення життєвого тонусу, зниження чи підвищення рівня психічної активності, значне поліпшення загальної працездатності, підвищення рівня інтелектуальних здібностей, зменшення рівня конфліктності, розвиток комунікативних здібностей тощо.

Механізм медитації ще досконало не вивчено, але відомо, що в його основі важливе місце належить концентрації свідомості на образі уяви. На цієї підставі здійснюється звуженість свідомості з одночасним тимчасовим виключення пам’яті. Користуватися методом медитації особам, які не є психічно тренованим, небезпечно. Також є небезпечним дозволяти іншої особі впливати на особисту психіку за допомогою медитативних методів та прийомів.

Етапи статичної медитації:

- максимальне м’язове розкріпачення;

- самостійний вхід у так званий трансовий стан, тобто стан звуження свідомості людини;

- свідоме надання програми-коду у вигляді відповідного образу уяви;

- утримання перед заплющеними очами образ уяви, що є свідоме сформов²耀им;

- вихід з медитативного стану.

Динамічна медитація не передбачає м’язового розкріпачення. Вона здійснюється за допомогою типових рухів, промовляння однакових слів тощо, що також сприяє звуженості свідомості людини.

Аутогіпнозметод свідомого психічного самовпливу, який також спирається на механізм самонавіювання. Цей метод не передбачає розкріпачення м’язової структури тіла людини та забезпечення певних аудиторних умов. Особа користується аутогіпнозом в стану бадьорості. Інструментом психічного самовпливу в його межах є певна фраза, що одночасно підкріплюється аналогійним образом. Вони будуються та формуються свідомо у відповідності визначеної мети. Психічно тренована особа користується аутогіпнозом в стані бадьорості.

На першому етапі оволодіння аутогіпнозом як методом свідомого психічного самовпливу є доцільними наступні дії:

а). аналіз мотивів своєї поведінки, визначення конкретної особистої проблеми, тобто визначення мети психічного самоудосконалення;

б). проведення внутрішнього монологу з собою, визначення конкретних завдань для реалізації;

в). створення в своєї уяві нового бажаного образу, наприклад, нової риси свого характеру, почуття, мотиву поведінки тощо;

г). проведення психічного самопрограмування, тобто організація процесу самогіпнозу шляхом надання певних мовних установок та впровадження відповідних образів в свідомість поза обґрунтування їх необхідності.

На другому етапі, - етапі досконалого володіння цим методом аутогипноз є доцільним в стані бадьорості в процесі безпосереднього виконання моряком своїх функціональних обов’язків. За його допомогою є можними свідоме зменшити відчуття білю, голоду, жаги, збільшити рівень психофізичної стійкості моряка тощо.

Висновки.

Серед методів свідомого психічного самовпливу визначають дві основних групи: а) емоційно-вольові; б) аутотренінг, медитація та аутогіпноз.

Перша група методів спирається на мислення, свідомий рівень психіки, друга - на механізми самонавіювання. Курсанту, який починає звертатися до методів свідомої психічної саморегуляції, є необхідним починати з аутотренінгу. Цей метод відповідає педагогічним принципам послідовності та систематичності, передбачає стан свідомості, а тому вважається дійовим та безпечним.

Питання та завдання:

1. Сутність, значення для професії моряка методів свідомої психічної саморегуліції.

2. Сутність та значення механізму самонавіювання.

3. Технологія користування методами емоційно-вольового самовпливу.

4. Сутність аутотренінгу та технологія користування.

5. Медитація та аутогіпноз: сутність, механізми та значення.

Теми рефератів:

1. Типи механізмів психічної саморегуляції.

2. Аутотренінг в системі психологічної підготовки моряка.

3. Методи емоційно-вольового самовпливу та їх специфіка.

4 Психічної культури моряка та її значення в професійної діяльності.

ТЕМА №9: ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

МОРЯКА

План:

Вступ.

1. Поняття «особистість».

2. Проблема формування особистості моряка.

Висновки.

Компетентність:

1)Здатність уявляти значення основ психології, що сприяють розвитку загальної культури й соціалізації особистості морського фахівця, його схильності до етичних цінностей й уміння їх використовувати в професійній і соціальній діяльності.

Зміст компетентності:

1)Уміння користуватися особистими психічними пізнавальними процесами, професійно доцільними здібностями, враховувати специфіку свого темпераменту , удосконалювати риси характеру, індивідуальні особливості особистості.

Компетентність:

2)Здатність керувати діями під час аварії

Зміст компетентності:

2)Уміння швидко приймати вірні рішення під час аварійних ситуацій та надавати відповідні накази, організовувати роботу підлеглих у напрямку подолання ситуації.

Компетентність:

3)Здатність дотримуватися етичних зобов’язань.

Зміст компетентності:

3)Уміння забезпечувати професійні відносини на підставі вимог професійної етики, зокрема поваги, тактовності, відповідальності, чесності тощо.

Литература:

1. Общая психология /Под ред. проф. А.В.Петровского, М., 1976.

2. Сергеев К.К. Общая психология, Херсон, 1995.

3. Зайцева Т. Г.Психічна культура працівника системи МВС як компонент професійної підготовки. Вісник Запорізького юридичного інституту, 2000, № 4(13).-С.275-283.

4. Зайцева Т. Г. Свідома саморегуляція як компонент психічної культури працівника ОВС. Практикум.- Херсон: ХЮІ НУВС,2003.- 72 с.

Вступ

Професійна підготовка моряка вимагає від нього усвідомлення сутності явища «особистість» та відрізнення його суті від явища «людина». Процес навчання в ВНЗ передбачає поступове удосконалення структури особистості курсанта та формування у нього позитивного образу професійного самосприйняття.

1. Поняття «особистість».

Терміном «особистість» користувалися ще з часів Давній Греції та Риму. Це поняття спочатку мало відношення до театральної маски, якою актор грецької драми керувався на сцені. Пізніше особистістю називався безпосередньо актор, який виконував певну роль. І тільки потім цим терміном став називатися вільний громадянин.

Процес становлення людини як носія соціальних цінностей давно цікавив філософів та вчених, зокрема Платона, Шекспіра.

У наш час є актуальними рольові теорії особистості (Я.Морено), які відстоюють значення рольової поведінки в процесі формування особистості. Ці теорії пояснюють доцільність різної поведінки людей, які належать до різних соціальних груп, але виконують певні функції.

Визначено, що людина народжується представником тваринного світу виду Нomo Sapiens («людина розумна»). Як і тварина, людина як індивід є носієм конкретного генотипу. Тому індивід - це і доросла людина, і народжена дитина, і хвора, і здорова.

Існує багато наукових теорій особистості:

1. Прагматична теорія особистості (була народжена в 20-х р.р. ХХ ст., автор - У.Джеймс). Представники цієї теорії акцентують увагу на значенні майнового стану людини, що живе в суспільстві, та визначають цей фактор для статусу «особистість» головуючим. Тому, згідно цієї теорії, особистістю вважається лише та людина, яка має певний капітал.

2. Біологізаторська теорія ( автор - З.Фрейд). Її представники доводять, що сутність поняття «особистість» треба шукати ні в свідомому відношенні особи до дійсності, а в її підсвідомості.

3. Гуманістична теорія (розповсюджені в США у 50 – 70-ти роки нашого століття, автори - К.Роджерс, А.Маслоу). Представники цієї теорії доводять значення в процесі формування особистості таких характеристики особи, духовність, моральність, творчість, суспільна активність, цілеспрямованість, інше.

4. Вітчизняні теорії особистості (представники: К.Платонов, А.Г.Ковальов, А.Н.Леонтьев та інші). Вчені, що стоять на позиціях цієї теорії, аргументують значущість в процесі формування особистості її соціальних якостей, а також її зв’язок з суспільством.

В межах наукової психології доводиться, що «людина» - це поняття видове, а «особистість» - людина, що є соціалізованою, а також розвиненою, в першу чергу, психічно. Вчені доводять органічну єдність особистості та суспільства, оскільки поза суспільства та мовного середовища людини не може формуватися як особистість. Лише при умові забезпечення мовного середовища у дитини на підставі сприйняття слів як звукових сигналів поступове формується свідомий рівень психіки, розвивається мислення, дитина починає оволодівати мовою.

Індивідуальність - це неповторна сукупність властивостей конкретної особи. Одні з властивостей надаються людині від народження. Інші – набуваються в процесі соціалізації, виховання та трудової діяльності. В якості прикладу можна навести належні кожному з нас форму та кольорі очей, волосся, зріст, вигляд обличчя, певні здібності, якості, індивідуальні риси характеру, інше. Тому явище «особистість» поєднує в собі і соціальне, і біологічне. Передбачається, що особистість повинна бути активною, оскільки вона є суб’єктом пізнання та активної перебудови соціального та природного середовища.

Вчені пояснюють закономірності прояву активності людини в межах закону буття, закону циклічності та закону вдосконалення.

Активність людини - емоційна, вольова, фізична, - проявляється у її діяльності, яка, як правило, спрямована на задоволення певних потреб. Вчені визначають види діяльності, окрема фізичну, естетичну, трудову, моральну. Сучасна психологія стверджує, що поза діяльністю немає повноцінного розвитку і формування особистості (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, А.Н.Леонтьев, А.Р.Лурія, А.В.Запорожець, П.Я.Гальперін та інші). В психології визначаються основні фактори активності людини, зокрема потреби, інтерес, переконання, психологічні установки, погляди, ідеали.

Тому сучасний моряк повинен звертати увагу на проблему удосконалення своєї особистості як професіонала. Йому необхідно ознайомитися з класичною структурою особистості. Так, вчений К.К.Платонов доводить, що структуру особистості складають два основних рівня. Перший (основний) охоплює чотири основних підструктурних елемента:

- соціально зумовлена підструктура спрямованості собистості;

- підструктура досвіду;

- підструктура психічних пізнавальних процесів;

- підструктура біопсихічних властивостей особистості.

До другого рівня мають відношення характер та здібності.

В межах проблеми формування особистості моряка є необхідним розібратися в сутності та значенні кожного підструктурного компонента явища «особистість».

2. Проблема формування особистості моряка.

Забезпечення фахівцем любої галузі професійних знань, набуття їм досвіду, умінь та навичок, нажаль, не гарантує високої ефективності його праці. Наприклад, професіонал - моряк овинен бути також і здоровим, добре розвиненим фізично, мати високий рівень емоційно-вольової стійкості, творчого самопочуття та працездатності тощо. Також він повинен вільно володіти усіма особистісними психічними пізнавальними процесами, зокрема мисленням, сприйняттям, пам’я­ттю, уявою, мати професійні та індивідуальні здібності, доцільні для професії моряка риси характеру, уміти враховувати специфіку типу свого темпераменту тощо.

Робота працівника морського та річкового обумовлюється наступними факторами: тривалий час знаходження в морі та розлуки з рідними людьми; наявність екстремальних ситуацій; щоденна робота в межах однієї команди; виконання професійних обов’язків поряд з членами екіпажу - представниками інших національностей, інших культур та віросповідній тощо. Все це та інше часто веде до перенапруження психофізіологічного та фізичного стану моряка, перевантаження його центральної нервової системи, психіки, порушень стану здоров’я, до поступового з’явлення в структурі особистості елементів психологічної професійної деформації тощо. Тобто існують об’єктивні протиріччя між вимогами професії моряка та реальними можливостями його психіки і фізичного стану.

З метою подолання цього протиріччя є необхідним впроваджувати в практику професійної психологічної підготовки кадрів для системи водного транспорту новітні досягнення вітчизняної та зарубіжної науки. Тому кожен курсант вищого морського навчального закладу повинен ознайомитися із факторами формування та удосконалення його особистості. ( Табл. 11)

Таблиця 11.

Фактори формування особистості моряка.

Знайомство з вимогами, що сприяють удосконаленню особистості курсанта ВНМЗ та практичних працівників системи водного транспорту, показує, що їх зміст є спрямованим перш за все на забезпечення психологічної готовності моряка до якісного виконання службових професійних завдань.

Зміст навчання - це система наукової інформації, практичних умінь, навичок та наукового світогляду, якою необхідно оволодіти курсанту в процесі професійної підготовки. Зміст виховання спирається на суспільний досвід підготовки людини до процесу життєдіяльності, а тому реалізується в формуванні в курсанта моральних якостей, поглядів, морально-естетичних принципів, соціально значущих потреб, якими необхідно оволодіти майбутньому фахівцю процесі професійного навчання та виховання (Табл. 12).

Структура змісту виховання.

Важливим в професійної підготовки моряка є розвиток та удосконалення спеціальних психолого-педаго­гічних здібностей курсанта, до яких належить динамізм його особистості, перцептивні здібності, зокрема соціальне сприйняття, емпатія, рефлексія. Також ставиться завдання формування умінь та навичок, що спрямовуються на забезпечення високого рівня емоційно-вольової стійкості моряка, оптимістичне прогнозування, комунікативні та творчі здібності тощо.

Велике значення в роботи моряка має рівень розвиненості усіх його психічних пізнавальних процесів, – відчуттів, сприйняття, уяви, пам’яті, мислення. Особлива увага надається умінням відомого психічного самовпливу з метою психічної саморегуляції. Ці уміння допомагатиме моряку в короткий час оновлювати особистий фізичний стан, оптимізувати психологічний настрій, протистояти розвитку елементів професійної психологічної деформації, інше. Набуває значення активізація резервних можливостей психіки особистості моряка на підставі звернення курсантів та працюючих моряків до методів свідомого психічного самовпливу.

Тому є необхідним зрозуміти сутність, механізм та значення психічної саморегуляції, оволодіти технологією користування методами свідомого психічного самовпливу тощо.

Оскільки працівник водного транспорту часто працює в складних умовах природного середовища, важливою вимогою до удосконалення його особистості та психологічної підготовки є високий рівень психоемоційної стійкості. Іншою важливою вимогою в межах структури особистості професійного моряка є високий рівень його довіри до самого себе як до висококваліфікованого фахівця, фахівця мужнього, відданого своєї справі, який є грамотним фахівцем, має високий рівень відповідальності та є спроможнім професійно реагувати в екстремальної ситуації. Ці характеристики є об’єктивною підставою формування позитивного професійного іміджу як самого професіонала, так і всього екіпажу в цілому. Тому є актуальною проблема поступового формування у кожного курсанта морського ВНЗ України позитивного професійного образа самосприйняття. Цей процес є спрямованим на поступову трансформацію в процесі професійної підготовки курсантів їх образу самосприйняття в образ професійного самосприйняття.

Основні психологічні вимоги до сучасного моряка:

- високий рівень розвитку психічних пізнавальних процесів, – мислення, пам’яті, уяви, відчуттів, сприйняття;

- високий рівень формування професійно-значущих рис характеру, – мужності, рішучості, відповідальності цілеспрямованості тощо, а також професійних здібностей;

- відсутність ознак професійної психологічної деформації особистості;

- високий рівень формування образу професійного самосприйняття;

- високий рівень індивідуальної психічної культури, що передбачає уміння активізувати резерви особистої психіки та на цій підставі збільшувати рівень особистої психофізіологічної стійкості.

Висновки.

В межах формування особистості моряка набувають значення такі її структурні компоненти, що забезпечують спрямованість інтересів курсанта ВНМЗ на професійну діяльність, психологічну готовність працювати в екстремальних умовах морського середовища, спираючись на високий рівень психічних пізнавальних процесів, професійних знань та умінь, психологічних властивостей тощо. Специфіка роботи в відкритому морі вимагає від працівників морського та річкового транспорту високого рівня психоемоційної стійкості, мужності, уміння користуватися методами свідомого психічного самовпливу.

Питання та завдання:

1.Поняття «людина», «особистість», «індивідуальність».

2.Структура особистості моряка.

3.Теорії особистості.

4.Фактори активізації діяльності людини.

5.Особистість моряка та її значення в професійної діяльності. Вимоги до професійної підготовки моряка.

Теми рефератів:

1. Формування особистості як проблема суспільства.

2. Значення структурних елементів особистості в професійної підготовки моряка.

3. Фактори підвищення рівня працездатності працівника водного транспорту.

4. Шляхи удосконалення професійної спрямованості курсанта морського ВНЗ.

5. Професіограма як система вимог до професійної підготовки моряка.

Тема № 10: ПСИХОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ.

План:

1. Поняття конфлікту, його ознаки.

2. Психологічні аспекти виникнення конфлікту.

3. Види конфліктів.

Компетентність:

1)Здатність до аналізу та синтезу

Зміст компетентності:

1)Уміння самостійно находити принципово нову інформацію на підставі активізації розумових дій, а саме аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції, моделювання, інше.

Компетентність:

2)Здатність дотримуватися етичних зобов’язань.

Зміст компетентності:

2)Уміння забезпечувати професійні відносини на підставі вимог професійної етики, зокрема поваги, тактовності, відповідальності, чесності тощо.

Компетентність:

3) Здатність до критики та самокритика

Зміст компетентності:

3) Уміння відноситись до критики з боку іншої особи виважено, аналізувати свої дії, робити висновки стосовно сутності відповідних зауважень.

Література:

1. Анцупов А.Я., Малышев А.А. Введение в конфликтологию. Как предупреждать и разрешать межличностные конфликты: Учеб. Пособие. – К.: МАУП, 1996. – 104 с.

2. Гришина Н.В. Психология конфликта. – СПб: Питер, 2001. - 464 с.

3. Ішмуратов А.Т. Конфлікт злагода. – К.: Наукова думка, 2000. - 190 с.

4. Конфликтология: Учебник. Изд. 2-е, испр. / Под ред. А.С. Кармина – СПб.: Изд-во «Лань», 2000. – 448 с.

5. Скотт Дж.Г. Конфликты пути их преодоления. К.: Внешторгиздат, 1991. – 187 с.

6. Шейнов В.П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. – Мн.: Амафея, 1997. – 288 с.

ВСТУП

Взаємодія на побутовому рівні та професійна діяльність людей характеризується нескінченим потоком протиріч. Однак, в межах наукової конфліктології далеко не всі ситуації протиборства прийнято вважати конфліктом. Конфліктові притаманні специфічні риси. Відповідно специфічними є і психологічні механізми конфлікту. Матеріал лекції є спрямованим на знайомство майбутніх моряків з сутністю, ознаками, значенням конфлікту та методами їх врегулювання.

1. Поняття конфлікту, його ознаки.

Конфлікт представляє собою специфічну ситуацію протистояння потреб та інтересів представників двох сторін на основі з’явлення у них протиріч та їх загострення.

Основними ознаками конфлікту є:

1. Наявність учасників, для яких повинні бути характерними протиріччя на рівні зіткнення несумісних цілей, інтересів, бажань, потреб, цінностей, поглядів, ідей, дій і поведінки.

2. На відміну від конфліктної ситуації, конфлікт передбачає активну (як відкриту, так і приховувану) протидію.

3. Високий рівень психологічної напруги, який обумовлює емоційні стани, що суб'єктивно сприймаються як неприємні.

4. Негативні оцінки одне одного сторонами конфліктної взаємодії.

Конфліктові як правило передують певні події, хай часом і не тривалі. Етапами конфлікту виступають наступні: перед конфліктна ситуація; конфліктна ситуація; інцидент; конфлікт.

Конфліктна ситуація характеризується взаємодією, яка має певні протиріччя. Інцидент – певна подія, яка оголює, робить відкритими для сторін наявні протиріччя. Конфлікт – це відкрите протистояння інтересів і позицій, що взаємно виключають один іншого.

Для переростання конфліктної ситуації у конфлікт і для підтримки його на високому рівні напруги необхідна певна його енергетична підзарядка. Навіть наявний конфлікт за відсутності такої енергетичної підзарядки може себе вичерпати. Це важливо мати на увазі не лише для розуміння суті конфлікту, а й розробляючи технології його урегулювання.

Джерелами енергетичної підзарядки конфліктуможуть бути як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. До об’єктивних слід віднести: соціальні, політичні, економічні протиріччя у суспільстві; природня конкуренція у діловій сфері; обмеженість ресурсів, якими хочуть володіти люди; неналежний рівень психологічної культури та кваліфікації; збудження, що спотворюють інформаційні потоки тощо. До суб'єктивних - ті, що визначаються індивідом: претензійність та агресивність по відношенню до конкретної особи або групи осіб; поведінка, що не вписується у встановлені норми; нечесність та нещирість, особисті помилки сприйняття інших людей, чужої та власної поведінки тощо.

Конфлікт може виникнути стихійно або за чиєюсь ініціативою. Виникнувши, конфлікт може:

- відразу згаснути (короткочасний),

- продовжуватися певний час (тривалий),

- зайти у безвихідь (затяжний).

Згасання конфлікту може зчинитися з різних причин:

- без втручання із зовні (знаходить своє вирішення, у зв’язку з пасивністю

- конфліктуючих, найденого компромісу)

- завдяки спеціальній роботі по його вирішенню.

У свою чергу згасання конфлікту без втручання із зовні може обумовлюватися виснаженням ресурсів конфліктантів, необхідних для продовження боротьби, втрати мотивів або їх переорієнтації на більш важливі ніж боротьба об'єкти.

Конфлікт, як правил, не може бути урегульованим, якщо хоча б одна сторона не схильна до компромісу. Інакше можлива й ситуація поглиблення, ескалація конфлікту. Вона означає, що протистояння і протиборство сторін здійснюється за рахунок залучення дедалі більшої кількості конфліктантів. Розширення зони конфлікту, збільшення конфліктних проблем, скорочення можливостей взаємних поступок і загострення взаємних вимог, перехід до більш жорстких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби – такі неминучі наслідки ескалації конфліктів. Один із варіантів подолання конфлікту – повернення до можливості його мирного усунення. Проте нова ситуація формує новий рівень взаємних претензій і новий рівень можливих поступок. Неможливість досягнення згоди призводить до кризи відносин.

2. Психологічні аспекти виникнення конфлікту.

Перш ніж вести мову про механізм конфлікту слід вияснити сутність поняття механізм. Під механізмом прийнято розуміти систему, внутрішню будову, що визначають порядок та чинники, що обумовлюють зміни певного явища або об'єкту. Відповідно під механізмами конфліктів слід розуміти структуру конфлікту (етапи, учасників, об'єкт, мотиви участі, умови протікання, образи конфлікту в його сприйнятті учасниками), динаміку окремих етапів, характер конфліктної взаємодії, наслідки конкретних впливів.

Будь яка взаємодія людей між собою є низкою певних ситуацій. В одних ситуація особа намагається управляти іншою особою, в другій хтось підлаштовується під чужі имоги, у третій кожен протидіє чужій позиції і ставить перед собою задачу утвердити серед інших власну. Таке різномаїття ситуацій взаємодії можна продовжити. Між собою вони можуть різнитись складністю (одні характеризуються відсутністю зустрічного опору, простими способами впливу на учасників, а інші протилежними рисами), рівнем напруги ( одні протікають і завершуються без напруги, а інші стресами і навіть, в окремих випадках загибеллю їх суб'єктів ) та іншими характеристиками. При цьому далеко не кожна ситуація переростає у конфлікт.

В основі виникнення конфліктів завжди лежить певне протиріччя, яке є необхідним розв’язувати певним чином. Дуже часто однієї з психологічних причин виникнення конфлікту вважаються помилки сприйняття. Приклади помилок сприйняття:

- приписування людині певних рис - особі, яка мала у минулому судимість приписують готовність до вчинення нових злочинів без врахування нових реалій, противнику негативних рис тощо;

- носій помилок і переваг- конфліктант- асто не придає значення своїм помилкам і проступкам, однак гіпертрофовано судить про свої достоїнства;

- ситуації, як такої, що передбачає лише одну з двох альтернатив або однозначний виграш, або програш, і, відповідно, уникання будь яких компромісів.

Іншим психологічним чинником, що впливає на перебіг конфлікту, є реальна та уявна розстановка сил. Сила може характеризуватись фізичною силою; рівнем та обсягом владних повноважень, якими наділено конфліктанта; інтелектуальними, інформаційними та людськими наявними ресурсами, та які додатково можливо залучити (компромат, допомога спеціалістів. Розстановка сил не є сталою, вона постійно змінюється, відповідно змінюються позиції конфліктантів, їх очікування наслідків, а значить і зацікавленість, чи не зацікавленість в ескалації конфлікту.

Взаємозалежність завдань. Можливість конфлікту існує скрізь де одна людина, або група залежить у ви­конанні завдань від іншої людини або групи. Оскільки всі організації є системами, які складаються із взаємозалежних елементів, при неадекватній роботі одного з підрозділів або людини взаємозалежність завдань може стати причиною конфлікту.

Розбіжності в цілях. Можливість конфлікту в орга­нізаціях зростає із збільшенням спеціалізації і поділу їх на підрозділи. Це відбувається тому, що спеціалізовані підрозділи самі формують свої цілі і можуть приділяти більшу увагу їх досягненню, ніж досягненню мети всієї організації.

Відмінності в уявленнях та цінностях. Уявлення про певну ситуацію залежить від бажання досягти певної цілі. Замість того, щоб об'єктивно оцінювати ситуацію, люди можуть розглядати тільки ті погляди і альтернати­ви, які, на їхню думку, позитивні для групи і особистих потреб.

Незадовільні комунікації. Погана забезпеченість інформацією є як причиною, так і наслідком конфлікту, що заважає окремим працівникам чи групі усвідомлювати ситуа­цію або погляди інших. Якщо керівництво не може довести до відома підлеглих певні новації і переконати у їх необхідності та вигідності для них, підлеглі можуть відреагувати таким чином, що виникне конфлікт між ад­міністрацією і підлеглими або і між самими підлеглими.

Організаційні фактори. Найбільш поширеною і зро­зумілою причиною напруги в організаціях є переванта­ження або надмірно мала завантаженість по роботі. Такі конфлікти часто виникають і загострюються через нездатність керівників розробити і довести до відома підлеглих точний опис посадових функцій, обов'язків, вимог до праці

Іншою причиною є конфлікт ролей, який виникає, коли до працівника висуваються суперечливі вимоги, або порушення принципу єдиноначальності, одержання підлеглим розпоряджень з різних джерел, що суперечать один одному.

Невизначеність ролей, тобто ситуа­ція, коли працівник не розуміє, що від нього хочуть.

Нецікава робота.

Крім цих фак­торів, напруга може виникнути внаслідок незадовільних побутових умов, наприклад, неналежного харчування відхилень у темпе­ратурі приміщення, поганого освітлення чи надмірного шуму.

Особисті фактори. Праця становить основний ас­пект життя більшості людей, однак життєдіяльність людини тільки нею не об­межується . Причина багатьох стресових ситуацій часто буває поза роботою — в сім'ї чи в більш широкому соціальному середовищі. До та­ких причин належать: сімейні негаразди та проблеми, хвороба чи серйозне тілесне ушкодження, .

- між “хочу”, “можу”, “повинен”, “доцільно” (комбінації “повинен” - “не хочу”, “хочу” – “ не можу”, “доцільно” – “ але хочу” тощо);

- між бажаною і наявною інформацією (когнітивний дисонанс);

- між розумінням свого обов'язку та сумнівами щодо необхідності його виконання;

- між бажаною позицією та відчуттям власної нереалізованості і неповноцінності;

- між суб'єктом та зовнішнім середовищем, між вимогами ситуації та можливостями особи (адаптаційний конфлікт);

- між рівнем домагань та самооцінкою своїх можливостей;

- між життям і смертю;

- вікових криз.

Значною мірою рівень вірогідності виникнення конфліктних відносин визначається особистісними властивостями потенційних конфліктантів. Не випадково у побуті часто про конкретних особу можуть казати: “Він конфліктний”, або навпаки - “ Він неконфліктний”.

3. Види конфліктів.

Види конфліктів прийнято визначати у відповідності зі сферою, в межах якої вони виникають. Існують різні класифікації. Наприклад, конфлікти політичні, міжнародні, економічні, соціальні, релігійні, побутові, соціально-психологічні, професійні, інтелектуальні, внутрішні особистісні

Всі конфлікти можна поділити на дві великі групи:

- ділові;

- міжособові.

Розрізняють ще й такі типи конфліктів:

за кількістю залучених людей:

- парні конфлікти (співробітник – співробітник; керівник - підлеглий, правоохоронець - громадянин тощо);

- групові конфлікти (адміністрація - трудовий колектив; натовп - правоохоронники);

за включеністью у них суспільства:

- глобальні,

- регіональні,

- місцеві,

- локальні;

за рівнем гостроти протиріч:

- невдоволення;

- розбіжності;

- сутички;

- сварки;

- скандали;

- ворожнеча;

у залежності від психологічного стану конфліктуючих:

- з високою емоційною напругою (іноді некерованою);

- з помірною;

- без емоційної напруги.

за результатами:

- деструктивні, непродуктивні, руйнівні конфлікт;

- конструктивний, продуктивний, творчий (пошук істини)

за ступенем вираження:

- відкриті;

- закриті.

Та інші види конфліктів.

Юридична практика таїть у собі безліч як загальних, так і специфічних конфліктів, у яких тісно переплітаються соціальні, правові, економічні, моральні та психологічні аспекти.

У галузі цивільного права конфліктні відносини можуть бути пов'язані з:

- судовим розслідуванням,

- трудовими конфліктами, перевищенням посадових повноважень,

- сімейними конфліктами,

- позовами за цивільними та господарськими спорами, пов'язаними з невиконанням договірних зобов'язань,

У галузі трудового права як трудові спори - розбіжності між роботодавцем та працівником з питань:

- застосування нормативних актів про працю,

- зміни та встановлення нових умов праці,

- визначення допустимих форм конфліктної боротьби: голодовки – як пасивної форми протидії, страйку - припинення роботи і залишення робочого місця, бойкоту – повної або часткової відмови або ухилення від дій в інтересах тих, кого вважають супротивником, саботажу – свідомої дії з метою прихованого нанесення збитків, блокування та перешкоджання роботі транспорту, зв’язку тощо.

У галузі кримінального права конфлікти пов’язані:

- слідством та обвинуваченням,

- обманом як боротьбою неправдивої інформації з істинною,

- порушенням громадського порядку, наприклад, хуліганством,

- непокорою владі як відмовою виконувати законні вимоги представника міліції,

- шантажем та рекетом як його різновидом,

- розбоєм та тероризмом,

- масовими безпорядками,

- примусовими заходами виховного або медичного характеру,

- тощо.

У ситуації конфлікту раціональна поведінка можлива, якщо її учасники володіють достатньою інформацією про причини, умови, інтереси, що її породжують та підтримують. Отримання такої інформації є ключовим етапом управління конфліктом. Це досить складний компонент управління конфліктом, який на жаль досить часто недооцінюється і є джерелом багатьох непорозумінь та помилкових дій. Для уникнення такого становища необхідні спеціальні методи всебічного вивчення причин, ходу конфлікту та передбачення його можливих наслідків.

ВИСНОВКИ

Конфлікт являє собою складне явище, що виникає на підставі виникнення певних протиріч та відстоювання кожної зі сторін своїх інтересів чи потреб. Характерними ознаками конфлікту є наявність конфліктантів, предмету конфлікту, його конфлікту, образу конфлікту та інших складових. Інформованість курсантів ВНМЗ в причинах, динаміки конфлікту та засобах його нейтралізації допоможе будувати професійні відносини між членами суднового екіпажу на поза конфліктної основі.

ДОДАТОК: ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ

1. Психологія як наука, її значення та завдання.

2. Здібності та їх значення у професійній діяльності.

3. Сприйняття та його сутність.

4. Зв’язок психології з іншими науками.

5. Характер особистості, закономірності його формування.

6. Здібності: сутність, значення, закономірності розвитку.

7. Основні принципи психології.

8. Темперамент, його роль у професійній діяльності.

9. Предмет дослідження психології.

10.Особистість та проблеми її формування.

11.Уява, ії сутність та значення.

12.Методи наукового дослідження у галузі психології.

13.Мислення, його сутність, значення, закономірності розвитку.

14.Шляхи удосконалення мислення.

15.Еволюційні етапи розвитку психіки.

16.Характеристика меланхолічного темпераменту.

17.Мозок як матеріальна основа психіки.

18.Уява, її основні види. Значення уяви у професійній діяльності моряка.

19.Характеристика флегматичного темпераменту.

20.Поняття про І та ІІ сигнальні системи.

21.Основні процеси пам’яті та її характеристика.

22.Холеричний темперамент та його характеристика.

23.Структура психіки особистості.

24.Пам’ять, її значення, сутність, види.

25.Сангвіністичний темперамент та його характеристика.

26.Свідомість та її зв’язок з мовою.

27.Сприйняття, його функції, види, форми, закономірності.

28.Невербальне спілкування.

29.Відчуття, їх значення у пізнавальному процесі. Класифікація почуттів.

30.Основні принципи психології.

31.Механізм сприйняття. Характеристика сприйняття.

32.Характер: сутність, закономірності формування, шляхи удосконалення.

33.Характеристика темпераменту за І.П.Павловим.

34.Фактори активізації діяльності людини.

35.Рівні психіки.

36.Поняття “психічна культура”, її сутність та значення для професійної діяльності моряка.

37.Етапи формування психічної культури моряка.

38.Свідома психічна саморегуляція: сутність, значення для професійної діяльності моряка.

39.Механізми психічної саморегуляції.

40.Функції свідомої психічної саморегуляції.

41.Методи психічної саморегуляції.

42.Аутотренінг як метод свідомої психічної саморегуляції: сутність, значення, вимоги.

43.Аутогіпноз як метод психічної саморегуляції: сутність, значення, вимоги.

44.Медитація як метод свідомої психічної саморегуляції.

45.Методи емоційно – вольового самовпливу та їх характеристика.

46.Програми індивідуального психічного самоудосконалення.

47.Психічна культура та психічне здоров’я: взаємозв’язок та шляхи удосконалення.

48.Значення психічної свідомої саморегуляції у професійній діяльності моряка.

49.Шляхи удосконалення психічних пізнавальних процесів.

50.Психічна свідома саморегуляція в системі професійного самоудосконалення.

КРАТКИЙ КУРС ЛЕКЦИЙ ПО УИП (2012-2013 г.)

(бакалавры)