Насильницькі методи.

Найбільш радикальним методом "вирішення" етнополітичного конфлікту є геноцид та депортація. Геноцид (лат. "genus" — рід, "caedere" — вбивати) — це систематичне фізичне знищення членів певної етнічної групи. Таким методом користувались в давнину при створенні держав імперського типу. Так само європейці в епоху Великих географічних відкриттів фізично знищували самобутні цивілізації американських індіанців. У XX ст. геноцид як практика вирішення етноконфлікту був теж поширеним явищем. В період Першої світової війни геноциду зазнали вірмени Османської імперії. Під час Другої світової війни геноциду зазнали євреї та цигани. 1972 рік в африканській державі Бурунді та 1994 рік в Руанді позначені в політичній історії як геноцид етносів хугу і тутсі.

Етнічні депортації — це насильницькі масові територіальні переміщення населення (етнічні чистки). За умов етнічної депортації під тиском домінуючої сили відбувається міграція численної етнічної групи. Такий метод використовується паралельно тривалому етнополітичному конфлікту. Відомими прикладами недавніх за часом етнічних чисток є регіони Близького Сходу, Кіпру, Нагірного Карабаху, Абхазії, Боснії та Герцеговини.

Примусовим методом стратегії усунення етнічного розмаїття є штучно стимульована асиміляція. Буквально "асиміляція" означає "уподібнення". Як правило, асиміляційний метод регулювання етноконфліктних ситуацій передбачає вирішення етнічних протиріч шляхом політики стирання етнічного розмаїття в державі. Пануючий етнос (титульна нація) прагне нав'язати представникам етнічних та національних меншин свою модель соціально-економічного та духовно-культурного життя. У таких умовах представники меншин стоять перед вибором: або змиритись із підпорядкованим становищем або засвоїти мову, цінності, стереотипи поведінки домінуючої групи, стати такими "як усі".

Подібні асиміляційні процеси відбуваються практично в усіх державах світу. Інша річ, що представники інтелектуальної еліти провідних країн світу твердять про "акультурацію", "мультикультуралізм" та "інтеграцію" етнічних.груп. Так, до кінця 60-х років XX ст. штучно стимульованою асиміляцією мігрантських етнічних груп, корінних малочисельних народів була політика та ідеологія "плавильного котла" у США, Австралії, Бразилії.

Зауважимо, що під потужний пресинг асиміляційної моделі вирішення етнополітичних проблем потрапили представники українського етносу в країнах Центральної та Східної Європи. У Словаччині асиміляції допомагає "русинська карта" (поділ українського етносу на "українців" та "русинів"). В Румунії внаслідок соціально-економічних проблем представники української меншини активно мігрують, знаходячи більш вигідні умови життя. Асиміляції сприяє й національна система освіти, яка нівелює етнічний чинник (у місцях компактного проживання українців рідною мовою викладається тільки "українська мова"). Держава пропагує цінності та стереотипи поведінки румунського етносу у засобах масової інформації, шоу-бізнесі. У таких умовах стає вигідно бути румуном — патріотом свої держави.