Банкрутство підприємства та його діагностика

В умовах ринкової економіки підприємства розвиваються нерівномірно. Це проявляється в коливанні обсягів виготовлюваної ними продукції та можливостями її збуту. В результаті може відбуватися значний спад виробництва, що характеризується як кризовий стан підприємства. Якщо при такій ситуації не вживати відповідних профілактичних заходів, то це може призвести до значного розбалансування економіки підприємства. Отже, при такому стані підприємство не спроможне забезпечити необ­хідне фінансування своєї діяльності, що кваліфікується як його банкрут­ство.

Під банкрутством слід розуміти пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для нього термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

Для забезпечення довготривалого і успішного функціонування підприє­мства необхідно оперативно реагувати навіть на найменші і негативні симптоми в його діяльності. Це досягається комплексом заходів, які називаються діагностикою банкрутства.

Діагностика банкрутства означає, насамперед, виявлення потенцій­ної неплатоспроможності підприємства, що забезпечується завчасно проведеним аналізом його діяльності: експрес-аналізом, парамет­ричним, фінансовим, дискримінант­ним. Однак, перед аналізом необхідно вивчити причини банкрутства. Багато факторів є причинами банкрутства. їх можна поділити на внутрішні, які мають місце на само­му підприємстві і зв'язані з помилками та упущеннями керівництва і персоналу, та зовнішні, які зумовлені причинами зовнішнього характеру і знаходяться поза сферою впливу підприємства. У країнах з розвину­тою ринковою економікою банкрутство підприємств на 35 відсотків зу­мовлене зовнішніми факторами і на 65 відсотків - внутрішніми факто­рами. В умовах перехідної економіки зовнішні фактори, як правило, до­мінують.

Найважливішими із зовнішніх факторів є: величина і структура попиту та рівень інфляції, зміна банківських процентних ставок і умов кредитування, податкових ставок і митних зборів, врівень доходів і накопичень населення, зміни у відносинах власності і оренди, в законодавстві із праці та інших нормативних актах, Аполітична нестабільність, врівень культури суспільства.

Деякі із зовнішніх факторів можуть миттєво викликати банкрутство, інші мають нарощувальну дію, поступово посилюються і нагромаджу­ються, зумовлюючи повільний спад виробництва і банкрутство.

Серед внутрішніх факторів найбільшу вагу мають такі: недо­свідченість менеджерів та непродумана маркетингова стратегія (90% всіх невдач), некомпетентність керівництва, невміння орієнтуватися в мінливій ринковій ситуації, консерватизм мислення, що приводить до неефективного управління підприємством, прийняття помилкових рішень, висока затратність виробництва та відсутність наявної кількості ресурсів для забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, низький рівень використання виробничо-технічного потенціалу та ін. Сукупність обох видів факторів представлена на рис. 25.1.

Рис. 25.1. Фактори банкрутства підприємства

Для проведення ґрунтовної діагностики можливого банкрутства підприємства необхідна всебічна інформація про його господарську діяльність.

Для зовнішнього аналізу джерелами інформації служать такі доку­менти бухгалтерської звітності: баланс підприємства, звіт про фінансові результати і додаток до балансу підприємства. Для поглибленого ана­лізу необхідні також робочі бухгалтерські документи: журнал-ордер № 10, оборотна відомість і головна книга. Стосовно до підприємств у формі акціонерного товариства є ще одне джерело інформації. Це дані про котування акцій цих підприємств на біржовому і позабіржовому ринках цінних паперів. Ринковий курс акцій є індикатором фінансового станови­ща підприємства. Неплатоспроможні підприємства не можуть розрахо­вувати на великий курс акцій.

Щоб встановити факт неплатоспроможності підприємства і незадов­ільної структури його балансу, проводиться аналіз балансу за трьома показниками: коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом забезпе­чення власними засобами і коефіцієнтом відновлення платоспромож­ності.

При діагностуванні банкрутства розрізняють поточну неплатоспро­можність і критичну неплатоспроможність

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансо­вий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта гос­подарювання виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати. Економічним показником оз­нак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кре­диторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за такою формулою:

Пп=Л040+А 045+А220+А230+А240-П620, (25.1)

де А040, А045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу.

П-620 – підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансово­му стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспромож­ності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) в кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов'язань за кре­дитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за такою формулою:

Кп=А260 : П620, (25.2)

де А260 – підсумок II розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів підприємства, необхідних для його фінансо­вої стійкості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів, і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприєм­ства оборотних активів - виробничих запасів, незавершеного вироб­ництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за фор­мулою:

Кз=(П380 - А080) : А260, (25.3)

де П380 – підсумок розділу І пасиву балансу, А080, А260 – підсумки І і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітно­го кварталу спостерігається їх зростання, то перевага повинна надава­тися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, визначеного планом санації боржника забез­печується позитивний показник поточної платоспроможності і переви­щення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наяв­ності тенденції зростан­ня рентабельності, платоспроможність боржни­ка може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банк­рутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприєм ство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характери­зується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволен­ня визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через зас­тосування ліквідаційної процедури.

Поглиблену оцінку проводять за допомогою експрес-аналізу, який ще називають читанням балансу. За його допомогою розглядають і співставляють динаміку загальних активів підприємства і результатів його діяль­ності протягом певного періоду часу. Далі виявляють збитки і протерміновану заборгованість та проводять оцінку їх вагомості. Співставляють також дебіторську та кредиторську заборгованість, аналізують структуру балансу.

Прийомів експрес-аналізу є багато і його технологія залежить від досвіду експерта.

Після експрес-аналізу проводять параметричний аналіз, тобто аналіз за системою показників: ліквідності (платоспроможності) та фінансової сталості, оскільки саме вони свідчать про небезпечні тенденції, що мо­жуть викликати банкрутство. Маючи набір показників, кожний із яких характеризує відповідну сторону діяльності підприємства, можна одер­жати досить повну уяву про фінансовий стан підприємства.

Діагностика банкрутства означає також оцінку показників, які харак­теризують ділову активність підприємства.

У підприємства, яке перебуває в стані фінансової кризи, спостеріга­ються низькі показники ділової активності, рентабельності і віддачі на­явних активів. Але не кожне збиткове підприємство зразу ж повинно збанкрутувати, оскільки збитковість може бути тимчасовою, і не вик­лючено, що керівництво та менеджери підприємства знайдуть вихід із кризи. З іншого боку, наявність високої рентабельності не виключає можливості банкрутства.

Як свідчать дані французьких спеціалістів, із досліджуваних збанк­рутілих підприємств збиткові підприємства становили 38%, а інші 62% були рентабельними підприємствами. Збанкрутілі рентабельні підприє­мства за своїми характеристиками розподіляються таким чином (% від загального підсумку):

1. "ранимі" підприємства із низькою рентабельністю і фінансово несталі – 30;

2. "надмірно амбіційні" підприємства, які при малій рентабельності нарощують обсяг виробництва – 11;

3. "солідні" підприємства, що мають задовільні показники рентабельності і фінансово сталі, але проводять ризикову товарну політику – 8;

4. "молоді" підприємства із надзвичайно високими темпами розвитку, низькою рентабельністю і обмеженими основними засобами – 5;

5. підприємства з хронічною нестачею ліквідних засобів, що мають задовільні показники рентабельності і незадовільні показники сталості – 4;

6. підприємства із строгою структурою управління, що мають великі накладні витрати, задовільні показники рентабельності і фінансової стійкості – 4.

Безпосередні причини банкрутства у наведених груп підприємств були різні. Збиткові і низькорентабельні підприємства ставали банкрутами з найменшого приводу, наприклад, при банкрутстві клієнта, через затримання платежів клієнтів, втрати, зв'язані із конкурентною угодою і т.д.

Рентабельні підприємства банкрутували:

Ø внаслідок серйозних невдач у здійсненні окремих проектів і угод;

Ø від придбання збиткових підприємств, від помилок в диверсифікації виробництва і т.д. (в результаті негнучкої асортиментної, інвестиційної і технічної політики, що не враховує змін кон'юнктури ринку);

Ø через зовнішні, не залежні від підприємства причини (банкрутство по­стійного клієнта, несприятливі зміни ставок податків, умов кредитування і т.д.).

При діагностиці банкрутства необхідно проаналізувати не тільки по­казники ліквідності і фінансової сталості, але і показники рентабельності, ділової активності і віддачі активів.

До показників ділової активності відносять: показники віддачі ресурсів, показники рентабельності і показники ринкової активності. До показ­ників віддачі належать: оборотність всіх активів, віддача основних фондів, оборотність дебіторської заборгованості. До показників рентабельності належать: чиста рентабельність активів, чиста рентабельність акціо­нерного капіталу, коефіцієнт доходу акціонерів, рентабельність продукції, робіт, послуг, загальна рентабельність основних фондів, коефіцієнт ста­лості росту. Показники ринкової активності можна оцінити і проаналізу­вати тоді, коли акції підприємства котуються на ринку цінних паперів. До цих показників відносять: прибуток на акцію, ринкову вартість акцій, рентабельність акцій, дивідендний вихід. Хоч кожний показник має са­мостійне значення і відображає певний процес, але між показниками є відповідний взаємозв'язок. Тому можливості аналізу розширюються, якщо використовувати факторний підхід, наприклад, багатофакторну модель для визначення сталості росту.

Задача прогнозування банкрутства розв'язується також методом дискримінантного аналізу, що є частиною факторного статистичного аналізу, з допомогою якого вирішуються задачі класифікації, тобто, роз­биття множини об'єктів на класи з допомогою так званої класифікацій­ної функції. У даному випадку мова йде про ділення підприємств на два класи: підлягають банкрутству і здатні цього уникнути. Моделі і систе­ми показників для прогнозування банкрутства підприємств запропоно­вані в багатьох зарубіжних дослідженнях. Найвідоміші серед них досл­ідження професора Нью-Йоркського університету Е. Альтмана. Мо­дель Альтмана – це емпірична формула, одержана на основі багатофакторного статистичного аналізу даних про збанкрутілі підприємства Америки. З її допомогою визначається показник Z, тобто " Z-рахунок" на основі показників ліквідності, фінансової сталості, рентабельності і ринкової активності. У нас поки-що застосування цього методу обме­жене через відсутність ретроспективних статистичних даних про підприємства-банкрути. Залежно від розрахованого показника Z про­гнозують ймовірність банкрутства підприємства за такою формулою:

Z = а₀+а₁К_П + а₂К_фз, (25.4)

де Z – показник класифікуючої функції;

а₀ – постійний параметр;

К_п – коефіцієнт покриття (ліквідності);

К_фз – коефіцієнт фінансової залежності в процентах;

а₁, а₂ – параметри, які показують ступінь впливу коефіцієнта покриття і коефіцієнта фінансової залежності на ймовірність банкрутства.

У результаті обробки статистичних даних було одержано таку кореляційну залежність:

Z = - 0,3877 - 1,0736К_П + 0,0579К_фз. (25.4)

При Z = 0 маємо рівняння дискримінантної межі. Для підприємств, у яких Z = 0, ймовірність збанкрутувати дорівнює 50%. Якщо Z < 0, то ймовірність банкрутства менша, ніж 50% і далі знижується по мірі зниження 2. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства більше 50% і зростає із зростанням 2.

Знаки параметрів а₁ і а₂ зв'язані із характером впливу відповідних показників. Параметр а, має знак "мінус", тому чим більший коефіцієнт покриття, тим менший показник 2 і тим менша ймовірність банкрут­ства підприємства. Параметр а₂ має знак "плюс", тому чим вищий ко­ефіцієнт фінансової залежності, тим більше Z, і, значить, вища ймовірність банкрутства підприємства. Через те, що двофакторна модель не по­вністю описує фінансове становище підприємства, то розрахункові і фак­тичні показники можуть відрізнятися, мати певне відхилення.

Прогнозування банкрутства з допомогою двофакторної моделі, що включає коефіцієнти покриття і коефіцієнт фінансової залежності, не за­безпечує високої точності, оскільки не враховує інші важливі показники: рентабельність, віддачу активів, ділову активність підприємства. По­хибка прогнозу з допомогою цієї моделі оцінюється інтервалом Z = ± 0,65. Якщо використовувати більше факторів, то прогноз буде точні­шим.

У західній практиці для прогнозування банкрутства використовують багатофакторні моделі Е. Альтмана, зокрема, п'ятифакторна модель прогнозування банкрутства. На основі дослідження 33 збанкрутілих підприємства, показники яких порівнювались з аналогічними за розмі­рами в, даній галузі, яким вдалося зберегти платоспроможність, буду­валася модель. Для цього співставлялись 5 показників, які характери­зували різні сторони фінансового становища підприємства, і за допомо­гою формули (24.6) оцінювались можливості банкрутства підприємства.

Z = 1,2К_об+1,4К_нп+3,3К_р+0,6К_п+1,0К_ва, (24.6)

де К_об – частка оборотних коштів в активах, тобто відношення активів до загальної суми активів;

К_нп – коефіцієнт рентабельності активів, визначених на основі нерозподіленого при­бутку, тобто відношення нерозподіленого прибутку (чистий прибуток за мінусом дивідендів) до загальної суми активів;

К_р – коефіцієнт рентабельності активів, визначена на основі балансового прибутку, тобто відношення балансового прибутку (до відрахування податків) до загальної суми активів;

К_п – коефіцієнт покриття по ринковій вартості власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (сумарна ринкова вартість акцій підприєм­ства) до короткотермінових зобов'язань;

К_ва – коефіцієнт віддачі всіх активів, тобто, відношення виручки від реалізації до загальної суми активів.

У цю модель включені показники ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності і ринкової активності. Залежно від значення прогнозу­ють ймовірність банкрутства: до 1,8 – дуже висока, від 1,8 до 2,7 – висока, від 2,8 до 2,9 – можлива, більше 3,0 – дуже низька.

За допомогою 5-факторної моделі прогноз банкрутства можна встановити з точністю до 95%.

У 1977 р. Альтман з колегами розробили ще одну, точнішу модель – семифакторну. Ця модель дозволяє прогнозувати банкрутство в межах до 5 років з точністю до 70%. У моделі за змінні величини служать такі показники: рентабельність активів, динаміка прибутку, коефіцієнт покрит­тя процентів за кредити, кумулятивна прибутковість, коефіцієнт покрит­тя (ліквідності), коефіцієнт автономії, сукупні активи.

При проведенні фінансового аналізу практично до будь-якого оціноч­ного показника слід підходити критично. Разом з тим, низьке значення показника 2 необхідно сприймати як сигнал небезпеки. У цьому випад­ку потрібен глибокий аналіз причин, що зумовили зниження цього показ­ника.

Ще один метод прогнозування банкрутства був розроблений амери­канським вченим Джоном Аргенті. Він назвав цей метод А-рахунок. В основі методу закладено твердження його автора про те, що більшість збанкрутілих підприємств проходять через три чіткі стадії: недоліки, помилки і симптоми. Кожному фактору кожної стадії присвоюється відповідна кількість балів і розраховується агрегований показник - А-рахунок.

У таблиці 25.1 наводиться оцінка факторів кожної стадії за методом А-рахунок.

Якщо сума балів більша 25, то підприємство може збанкрутувати протягом найближчих п'яти років.

Із збільшенням А-рахунку швидкість банкрутства прискорюється.

Розроблені на Заході моделі прогнозування банкрутства відповіда­ють умовам розвинутої ринкової економіки. Для умов перехідної еконо­міки необхідно розробити адекватні прогнозні моделі. Актуальність цієї задачі визначається налагодженням ринкових механізмів, розвитком процесу приватизації та реструктуризації, створенням здорового конку­рентного середовища.

Важливим видом аналізу в діагностиці банкрутства є фінансовий, який повинен підказати менеджерам напрямки пошуку ефективних управлі­нських рішень для виходу із критичного стану підприємства. Існують різні типи управлінських рішень – операційні, тактичні, стратегічні (але серед цієї множини головним є рішення про обсяги виробництва нової і освоєної продукції, оскільки від обсягу її випуску безпосередньо зале­жить прибутковість підприємства). Фінансовий аналіз дозволяє визна­чити «точку беззбитковості», чи критичний обсяг виробництва (прода­жу), нижче якого виробництво є нерентабельним чи збитковим взагалі. Фінансова сталість підприємства прямо залежить від різниці між фак тичним

Таблиця 25.1

Метод А-рахунок для прогнозування банкрутства

обсягом виробництва (продажу) і критичним. Показник «запа­су "фінансової міцності" – це відношення різниці між фактичним і кри­тичним виторгом до фактичного виторгу, він показує, яке зниження ви­торгу від реалізації може витримати підприємство без серйозної загро­зи для свого фінансового стану.

Фінансовий аналіз – це досить трудомісткий процес і в організації роботи з аналізу фінансового стану необхідно дотримуватися певної по­слідовності.

На першому етапі досліджується система обліку і звітності, з'ясову­ються принципи облікової політики і механізми формування інформацій­ного масиву даних.

Для зручності аналізу документи бухгалтерської звітності приводять до аналітичної форми. На другому етапі виконують експрес-аналіз, гру­пуючи, інтерпретуючи різні показники; на третьому етапі встановлю­ють взаємозв'язки між головними показниками, використовуючи мето­ди факторного аналізу, виявляють слабкі місця і приховані резерви. На четвертому етапі складають звіт про фінансовий стан підприємства із пропозиціями щодо виходу із скрутного становища.