Спастичних м'язів

(пояснення у тексті)

На початковій стадії прояву активних рухів варто виконувати вправи за допомогою методиста, використовувати гамак, що підтримує кінцівку й оберігає її від тертя об ліжко.

Необхідно вимагати від хворого виявлення волі при виконанні заданого руху. Якщо цей рух спричиняє біль або судороги, його необхідно замінити рухом на здоровій кінцівці. Доцільно між виконанням цих рухів здійснюва­ти дихальні вправи, а також вправи загальнорозвивального й коригувально­го характеру (для хребта). Надалі для зниження підвищеного тонусу м'язів використовують махові рухи з поступовим збільшенням- їх. амплітуди. Вони також сприяють розслабленню м'язів. Для зменшення спастичних напружень у дистальних ділянках кінцівки призначають прокочування кисті або стопи по валику (рис. 2.4).

Пригнічення патологічних синкінезій. Комплекс вправ для пригнічен­ня патологічних синкінезій спрямований на усунення міцних співдружніх ру­хів, що виникають у хворих зі спастичними парезами (наприклад, одночас­не згинання стегна, гомілки й стопи; ротація стегна назовні, випрямлення ноги в колінному суглобі й підошовному згинанні стопи під час ходьби; згинання ліктя й приведення плеча при згинанні кисті й пальців). Для цього використову­ються такі прийоми:

• навчання хворого свідомого пригні­чення синкінезій; для цього пацієнтові, не­обхідно роз'яснити, що таке синкінезії та в яких м'язових групах виникають спїв-дружні рухи у відповідь на той або інший

основний рух;

Рис 2.4. Гімнастичні прийоми

розславлення спастичних м'язів [43]

• ортопедична фіксація (за допомогою лонгети, еластичного бинта або ортопедичного взуття) одного або двох- суглобів, у яких найбільше виражені синкінезії. Наприклад, фіксація ліктьового суглоба у випрямленому положенні, а променезап'ясткового й пальців — у положенні тильного розгинання при здійсненні ру^ів згинання й відведення в плечовому суглобі; носіння ортопедичних черевиків з високим закаблуком й укріпленими зовнішніми та внутрішніми зводами для попередження супінації й зайвого пі­дошовного згинання стопи під час ходьби у хворих зі спастичним геміпарезом;

• застосування..спеціальних протиспівдружних пасивних й активно-пасив­
них вправ, виснуваних за допомогою методиста [9] (рис. 2.5).

Ліквідація апраксії — відновлення здатності до цілеспрямованих дій. Основний засіб реабілітації при апраксіях — кінезитерапія. До основ­них принципів побудови занять фізичними вправами належать такі:

• заняпя проводяться індивідуально з урахуванням загального стану
хворого, рівня інтелекту, супутніх порушень вищих кіркових функцій
(афазія, агнозія)

• проводиться ретельний інструктаж пацієнта, у разі необхідності — повторення пояснень (іноді багаторазове) спокійним тоном. Хворому рекомендується супроводжувати виконання вправ самостійними словесними по­ясненнями того, що він робить;

• оскільки для пацієнтів характерна швидка стомлюваність, спочатку
тривалість заняття не повинна перевищувати 15—20 хв, надалі — не біль­
ше 35—40 хв, загальнорозвивальнї вправи чергувати з паузами для відпо­
чинку й дихальними вправами;

Рис. 2.5. Патологічні синкінезії: 1 — мимовільний рух руки (синкінезія)під час активно­го руху паретичної ноги; 2 — пасивне пригнічення синкінезії; 3 — активне пригнічення синкінезії

• поступово переходити від простих завдань до складніших. Закріплю­вати кожну нову навичку багаторазовим повторенням і відпрацьовувати більш складні дії тільки після засвоєння попередніх;

• тривалість курсу кінезитерапії — від 2—3 місяців до двох і більше ро­ків із залученням до навчання родичів і близьких людей пацієнта.

Навчання складної дії починають із розкладання її на більш прості. Наприклад, при навчанні вдягання сорочки або халата спочатку дається завдання навчитися надягати рукав на одну руку, після освоєння цієї дії переходять до навчання надягання рукава на іншу руку, потім" починають тренуватися застібати ґудзики. У випадку втрати здатності виконувати дії за завданням спочатку хворому пропонують здійснити нескладні дії (перевісити рушник зі спинки ліжка на спинку стільця) з поступовим їх ускладненням (наприклад, перевісити рушник, попередньо склавши його по ширині або по довжині).

Якщо порушена дія по удаванню, навчання хворих починають із вико­нання простих поз (наприклад, схрестити руки на грудях, витягнути руки вперед тощо) з поступовим ускладненням завдання (схрестити витягнуті вперед руки, покласти праву кисть на ліву тощо). При порушенні просторо­вої апраксії пацієнтові спочатку пропонують просте завдання на складання із частин цілого (побудова тупого кута або гострого із двох сірників) з по­дальшим ускладненням (побудова трикутників, квадратів, букв).

При навчанні цілеспрямованих рухів хворі нерідко гублять схему руху (наприклад, зусилля при захопленні склянки повинне відрізнятися від зу­силля при захопленні праски), і тоді розпадається весь руховий акт. У та­кому випадку необхідно поєднувати активні рухи з пасивними й за можли­вості копіювати схему рухового акту. Такому тренуванню допомагає метод дозованого опору виконуваному руху. .Можливі різні варіанти надання опору руху хворого. Необхідно тонко дозувати ступінь, місце прикладання, а також тривалість опору. Наприклад, можна чинити мінімальний опір на початку циклу руху й різко збільшити його наприкінці або збільшувати пос­тупово, плавно доводячи до максимуму. Все це дозволяє виробити у хворо­го пластично мінливий фон рухових актів.

При порушенні координації рухів вправи в опорі застосовують дуже обережно, щоб не спричинити підвищення патологічного тонусу й синкіне­зій. Для боротьби з цим видом розладів застосовують елементарні проти-спївдружні вправи. Методист притримує ту кінцівку, що мимоволі включа­ється в процес руху. Цей прийом сприяє ізольованості руху паретичних

м'язів.

Відновлення координації рухів і рівноваги. На фоні лікування основного неврологічного захворювання, що призвело до порушення коорди­нації рухів і рівноваги, у комплексі реабілітаційних заходів основна роль приділяється спеціальному дозованому фізичному навантаженню. Основою протиатактичних лікувальних вправ є складні комбінації елементарних рухів або прості, але нові для хворого рухи.

Завдання відновлювальної терапії:

• тренування рівноваги в положенні, стоячи й під час ходьби;

тренування точності й влучності рухів кінцівками, що поліпшують м'язово-суглобне відчуття; Вправи на відновлення координації й рівноваги за спрямованістю мож­на поділити на такі види:

• на підвищення точності й влучності рухів (рухи з раптовими зупинками; змінами швидкості й напрямку; тренування точності влучення вказівним пальцем у нерухому або рухому ціль; кидання м'яча);

• на тренування рівноваги в положенні стоячи й під час ходьби (ходьба по прямій лінії або за трафаретом, ходьба боком, спиною вперед, ходьба по нерівній поверхні; ходьба на пальцях, п'ятах, зовнішньому і внутрішньому бо­ках стопи, стійка на одній нозі, ходьба із заплющеними очима, повороти, на­хили тулуба й голови, окорухова гімнастика, виконання вправ на збільшеній (ноги ширше плечей) або на зменшеній (ступні разом) площі опори;

• на підвищення узгодженості дій між різними м'язовими групами й суг­лобами (тренування швидкості й плавності рухів, виконання рухів із зада-