Політичне становище Гетьманщини у складі Московської держави впродовж другої половини ХVІІ ст.

Коли для Б.Хмельницького стає очевидним формальний характер підтримки з боку Туреччини, активізується проросійська спрямованість зовнішньої політики козацької держави. Визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам'яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної самостійності майбутньої Української держави.

8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р.

В Україні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Вона могла встановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини. Окремі статті дещо обмежували суверенітет Гетьманщини. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, йшлося про російський контроль над збиранням податків.

Проте 27 жовтня 1659 р. молодий Юрій Хмельницький під тиском 40-тисячного московського війська на чолі з Трубецьким змушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору. Він забезпечував обмежену автономію України у складі Росії. Заборонялося обрання гетьмана без дозволу царя, зовнішні стосунки. Московські воєводи сіли в Києві, Переяславі, Ніжині. Чернігові, Брацлаві, Умані. Київська православна митрополія підпорядковувалася Московському патріархатові.