Ліквідація підприємства

Підприємницька діяльність припиняється в таких випадках:

Ø з власної ініціативи підприємця;

Ø на підставі рішення господарського суду;

Ø в разі закінчення терміну дії ліцензії;

Ø при банкрутстві;

Ø на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Підприємницька діяльність може припинитися, якщо її суб'єкт за заявою кредитора, прокурора та інших передбачених законодавством органів може бути визнаний судом чи арбітражним судом банкрутом.

Припинення підприємницької діяльності може мати місце при реорга­нізації господарського товариства (злиття, приєднання, поділу, виділен­ня, перетворення) або його ліквідації.

Обставини інколи складаються так, що підприємство доводиться ліквідовувати. Основними мотивами ліквідації є розчарування заснов­ником підприємства у бізнесі загалом, крах конкретного підприємниць­кого проекту, неотримання очікуваних прибутків і збитковість підприєм­ства. Досить часто засновники ліквідують підприємство для того, аби приховати випадки несплати податків чи інших кримінально пересліду­ваних фінансових махінацій, оскільки, як правило, фіскальні органи не здійснюють перевірок тих підприємств, котрі вже виключені з Держав­ного реєстру.

Перелічені мотиви припинення діяльності підприємства визначають­ся бажанням самого суб'єкта господарювання. Проте існують причи­ни примусового характеру, які не завжди співпадають із бажанням са­мого підприємства. Отже, ліквідація підприємства відбувається у та­ких випадках:

Ø по збігу терміну, на який підприємство створювалось; або після досягнення мети, для якої воно створювалось;

Ø за рішенням вищого органу підприємства;

Ø на підставі рішення суду;

Ø за поданням банківських органів у разі не плато­спроможності;

Ø за поданням органів, що контролюють діяльність підприємства, у випадках систематичного або грубого порушення ним чинного законодавства;

Ø з інших підстав, передбачених установчими документами та чинним законодавством.

Неплатоспроможні підприємства повинні спочатку спробувати відно­вити свою платоспроможність завдяки системі реанімуючих заходів. Лише у випадку, коли ці заходи не призвели до бажаного результату, розпочинається ліквідаційна процедура.

У цьому випадку важливо кредиторам вчасно відреагувати на оголо­шену процедуру ліквідації підприємства. Усіх кредиторів в залежності від характеру забезпечення вимог та інтересів щодо подальшої долі боржника можна поділити на декілька груп, представлених в таблиці 25.2.

Отже, оцінюючи зазначене в таблиці 25.2, можна зробити висновок, у найбільш перспективні підприємства (з теперішніх боржників) змінять власника та зможуть бути ефективними. Всі інші, які не зацікавили інвестора, повинні бути ліквідованими.

Процедура ліквідації регламентується багатьма нормативними актами, зокрема, відповідними статтями нового Господарського кодексу України.

Таблиця 25.2

Класифікація кредиторів

Процедура ліквідації залежить від підстав ліквідації.

Найпростішою є процедура ліквідації підприємства з ініціативи влас­ника. У цьому разі вона складається із таких послідовних кроків:

Ø Приймається рішення власника (власників) підприємства про припинення його діяльності. У приватному підприємстві його прий­має власник (засновник) одноособово, у товаристві з обмеженою відпо­відальністю - збори засновників (учасників). В обох випадках рішення має бути викладене у письмовій формі (протокол загальних зборів і/або наказ по підприємству).

Ø Створення ліквідаційної комісії. Ліквідаційна комісія призначається самим підприємством, у випад­ках банкрутства та припинення підприємницької діяльності за рішенням суду чи господарського суду - ліквідаційна комісія призначається цими органами. Управління підприємством переходить до ліквідаційної комісії в день її призначення, яка публікує офіційне оголошення про ліквідацію підприємства, зазначаючи термін для подачі кредиторами своїх пре­тензій. Оголошення публікується в одному з офіційних (республікансь­кому чи місцевому) органі преси.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів підприємствам третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс, який має бути підтверджений аудитором та подає його до вищого органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Ліквідаційна комісія розраховується з працівниками, які працювали на умовах най­му, виконує зобов'язання перед бюджетом, банками, власниками облігацій випущених підприємством та іншими кредиторами. Після цього грошові кошти, включаючи ви­ручку від продажу його майна при ліквідації, що залишилася у підприємства, розпод­іляються між його учасниками у порядку і на умовах, передбачених чинним законодав­ством та установчими документами, у шестимісячний термін після опублікування ого­лошення про його ліквідацію.

При ліквідації підприємства майно не підлягає розпродажу, якщо воно було переда­не учасниками у користування. Воно має бути повернуте учасникам підприємства в натуральному вигляді без винагороди.

Якщо майна підприємства не вистачає для задоволення вимог кредиторів, і з цього приводу виникли суперечки, то грошові кошти не підлягають розподілу між учасника­ми до вирішення цих суперечок або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

У період роботи ліквідаційної комісії підприємство, що ліквідується, не позбав­ляється статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною осо­бою. Тому, якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується, вона має право до виключен­ня підприємства з державного реєстру звернутися в установленому порядку з позо­вом до цього підприємства.

Претензії та позовні заяви, не пред'явлені до виключення підприємства з державно­го реєстру, навіть якщо за ними не закінчився термін позовної давності, задоволенню не підлягають. Це саме стосується і випадків, коли кредитор не подасть позов до госпо­дарського суду протягом місяця після отримання повідомлення ліквідаційної комісії про невизнання претензій.

Ø Подання до податкової адміністрації за місцем реєстрації затвердженого аудитором балансу і взяття довідки про те, що суб'єкт підприємництва знятий з обліку платників податку.

Ø Суб'єкт підприємництва звертається до банку із заявою про закриття рахунку.

Ø Повідомлення до Пенсійного фонду та інших фондів про зак­риття і отримання довідки про зняття з обліку.

Ø Здача в міліцію печаток і штампів підприємства і отримання довідки про це.

Ø І лише після завершення всіх цих дій суб'єкт підприємницької діяльності звертається до органу реєстрації з заявою про відміну державної реєстрації, до якої додає такі документи: рішення загаль­них зборів учасників (власника - для приватних) про ліквідацію підприє­мства; акт ліквідаційної комісії та ліквідаційний баланс; довідки з банку про закриття рахунків, з податкової адміністрації - про зняття з обліку; документ, що підтверджує факт публікації в пресі про ліквідацію підприє­мства; довідку органів внутрішніх справ про здачу печатки і штампів; оригінали установчих документів (статут, установчий договір); свідоц­тво про державну реєстрацію (оригінал).

Ø Орган державної реєстрації приймає рішення про скасуван­ня реєстрації суб'єкта підприємництва і повідомляє про це статуправління.

Ø Статуправління виключає підприємство з Єдиного держав­ного реєстру підприємств і організацій України.

В узагальненому вигляді процедура ліквідації суб'єкта підприємництва представлена схематично на рис. 25.3.

На практиці органи реєстрації та інші інстанції на власний розсуд встановлюють додаткові вимоги щодо послідовності ліквідації підприємств. Наприклад, додатково може вимагатися інформація про присвоєння ідентифікаційного коду.

З моменту внесення запису про ліквідацію підприємства до держав­ного реєстру його ліквідація вважається завершеною. Підприємство припиняє свою діяльність і позбавляється прав юридичної особи. Після цього ніякі претензії кредиторів та інших осіб не приймаються.

Складнішою є процедура примусової ліквідації підприємства, якавідбувається в судовому порядку.

Судовий порядок ліквідації підприємства і скасування державної реєстрації суб'єктів підприємництва встановлений для випадків:

Ø банкрутства підприємства;

Ø визнання недійсними, або такими, що суперечать чинному законодавству, засновницьких документів;

Ø здійснення діяльності, яка суперечить засновницьким документам і чинному законодавству України;

Ø невчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження.

Суд може прийняти до розгляду питання про ліквідацію підприємства лише за наявності відповідного позову. Це можуть бути позови про:

1. ліквідацію підприємств;

Рис. 25.3.Процедура ліквідації суб'єкта підприємництва за власною ініціативою

2. позови про визнання недійсними засновницьких документів та рішення про створення підприємства;

3. позови про відміну державної реєстрації. Зупинимося на розгляді цих позовів детальніше.

1. Позови про ліквідацію підприємстваможуть подаватися до гос­подарського суду лише у випадках, прямо передбачених законодавчи­ми актами, з посиланням на підстави, згідно з якими організація-позивач вправі звертатися з позовом. Такі підстави визначені в Законі Ук­раїни "Про господарські товариства", відповідно до якого товари­ство ліквідується на підставі рішення суду за поданням органів, що кон­тролюють діяльність товариств, у разі систематичного або грубого по­рушення ними законодавства.

Поняття систематичного порушення законодавства означає, що гос­подарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодав­ства, порушили його знову. Однак, в окремих випадках, як виняток, си­стематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим порушенням може вважатися одноразове порушення законо­давства, яке свідчить про явне і зумисне ігнорування його вимог з боку підприємства і / або потягло за собою наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.

2. Позови про визнання недійсними засновницьких документів та рішення про створення підприємства.У таких випадках суд вирішує питання про ліквідацію підприємства, або про визнання недійсни­ми зазначених документів. У разі позитивного вирішення такого позову рішення суду є для органу реєстрації підставою для відміни державної реєстрації.

Відповідний позов може бути поданий державним органом, який, згід­но із законодавством, здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-якою особою, котра вважає, що її права та інтереси порушені у зв'язку із створенням відповідного підприємства (наприклад, невідповідність фактичних відомостей, що містяться в засновницьких документах).

3. Позови про відміну державної реєстрації.Вони подають в разі здійснення підприємством діяльності, що суперечить чинному законо­давству, засновницьким документам; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходжен­ня (проживання), що передбачено чинним законодавством України.

Що стосується суперечок, пов'язаних з невчасним повідомленням суб'єктів підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходжен­ня, то позивачами у таких справах можуть бути органи, які здійснюють

державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому заявник повинен навести докази того, що суб'єкт підприємницької діяль­ності фактично змінив своє місцезнаходження. Такими доказами мо­жуть бути:

Ø акти, складені працівниками органів, які здійснюють контроль за діяль­ністю таких суб'єктів;

Ø довідки органів управління житлово-комунальним господарством або орендодавців за договором оренди державного майна про фактичну відсутність суб'єкта підприємницької діяльності за його місцезнаходжен­ням сукупно з іншими доказами, які підтверджують його фактичне місцезна­ходження, довідками і квитанціями відділень зв'язку, рекламними оголошен­нями, транспортними накладними, платіжними дорученнями тощо.

При цьому необхідно враховувати, що саме собою припинення підприє­мницької діяльності при відсутності доказів зміни суб'єктом підприєм­ництва свого місцезнаходження без своєчасного повідомлення про це реєструючий орган не є підставою для прийняття рішення про скасу­вання державної реєстрації.

Якщо суб'єкт підприємництва приховує своє фактичне місцезнаход­ження, заява органу державної реєстрації про скасування державної реєстрації підлягає розгляду господарським судом.

Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, визнання недійсни­ми засновницьких документів, а також про відміну державної реєстрації суб'єкта підприємництва, суд у резолютивній частині рішення повинен зобов'язати власника здійснити ліквідацію підприємства в установле­ному законом порядку.

Резюме

Ø Під банкрутством слід розуміти пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи – суб'єкта підприєм­ницької діяльності задовольнити у встановлений для нього термін пред'яв­лені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

Ø Діагностика банкрутства проводиться з метою забезпечення довготри­валого та успішного функціонування підприємства на ринку. Вона дося­гається комплексом заходів, які можуть допомогти своєчасно виявити тривожні симптоми пониження ділової активності підприємства і не допустити настання кризової ситуації, шляхом врахування впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Вона передбачає також: і прогнозування банкрутства, яке досягається за допомогою багатофакторних моделей Е. Альтмана або методу "А-рахунок", розробленого також: американсь­ким вченим Джоном Аргенті, в основі яких лежить фінансовий аналіз. Процедура банкрутства є досить складною і вимагає вирішення не тільки економ­ічних, але й соціальних питань. Проблематикою банкрутства займається Агентство із запобігання банкрутству підприємств та організацій.

Ø 3 моменту визнання судовими органами боржника банкрутом, починається ліквідаційна процедура із призначенням ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також: представники державного органу у правах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом виз­нано державне підприємство, та представник органів місцевого само­врядування. Ліквідаційна комісія наділяється широкими повноваженнями і має певні обов'язки. Серед яких, насамперед, необхідність опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, а також: про­ведення інвентаризації та оцінку майна банкрута і здійснення розрахунків із кредиторами. Ліквідація підприємства здійснюється через певні фор­ми: аукціон, тендер, конкурс, викуп, розподіл майна між: кредиторами. Із моменту внесення запису про ліквідацію підприємства до державного реєстру, його ліквідація вважається завершеною. Підприємство припи­няє свою діяльність і позбавляється права юридичної особи.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Яка мета діагностики банкрутства?

2. Які фактори можуть спричинити банкрутство підприємства?

3. Яку систему показників використовують для діагностування банкрутства підприємства?

4. У яких випадках підприємство банкрутує?

5. Для чого створюється ліквідаційна комісія?

6. Як відбувається процес банкрутства підприємства?

7. У якій послідовності задовольняються вимоги кредиторів у випадку банкрутства?

8. Які є мотиви ліквідації підприємства?

9. Із яких етапів складається процедура ліквідації підприємства?

10. У яких формах може здійснюватися ліквідація підприємства?