Громадівський рух другої половини ХІХ ст.

Наприкінці 50-х років XIX ст. в умовах лібералізації царського режиму відбувається відродження українського національного руху, що зазнав жорстокого удару після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Одним із центрів відродження стала столиця Російської імперії Петербург, де мешкало чимало українців, і куди, після відбуття покарань, дозволили повернутися та обійняти високі посади колишнім братчикам: Костомарову, Білозерському, Шевченку.

Прагнучи якомога більше прислужитися своєму народу, українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду — культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книжок, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Власне, організацією першу громаду назвати важко, радше це було неформальне зібрання діячів українського руху. Проте воно стало прикладом для наслідування.

З метою поширення своїх поглядів петербурзька громада за ініціативою В. Білозерського почала видавати журнал «Основа» (1861-1862). У 60-х роках це було єдине українське періодичне видання, що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми — в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії, міжнародних відносинах. Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.

Український національний рух, що відроджувався, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських і спольщених шляхетських родин Правобережної України, сумління яких мучило усвідомлення того, що їх діди-прадіди упродовж століть гнобили українське селянство, і які вирішили зблизитися з народом і прислужитися йому. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали «хлопоманами» (походить від слова «холоп» — образлива назва польськими панами українських селян), хоча самі вони називали себе «українофілами»: перейшли з католицької віри у православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства. На початку своєї діяльності «хлопомани» під час студентських канікул та в інший вільний час мандрували селами, збираючи народні казки, прислів'я, звичаї та обряди. Згодом вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих «вчили в національному напрямі». На межі 1860-1861 рр. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з викладачами і студентами Київського університету, серед яких були П. Чубинський, М. Драгоманов, утворили нове товариство «Українська громада», яке у 1862 р. нараховувало 200 членів.