Парадигматичність міфологічної й релігійної свідомості. Релігія й філософія.

Подивимося на визначення поняття «релігія», яке українським релігієзнавством уважається класичним: «Релігія – це система символів, які працюють на виникнення потужних всепроникнених та тривалих орієнтацій і мотивацій через формування уявлень про загальний порядок існування, оточених такою ауроюактуальності, що новоз’явлені орієнтації виглядають єдино реалістичними» (виділено нами. – О.Б.) [Історія релігій / За ред. проф. В.І.Лубського. – К,.2002. – С.27]. У суперечки щодо правильності визначення не вступаємо, оскільки, як зазначено тими ж українськими релігієзнавцями [Там же. – С.26], «дослідження походження релігії з опертям на спостереження життя первісних суспільств не дало значущих результатів. Тоді антропологи зосередили свою увагу на функціонально-структурному вивченні релігії у суспільстві, відмовившись від спроб дослідити її походження», з чого видно, що наука так і не встановила, що таке релігія, а вивчає тільки вже прояви її соціалізації.Корисна справа, але недостатня.

Ми ж зосередимося на виділеному нами у визначенні поняття «релігія» Гірцем терміні «аура». Термін, як бачимо, вживається, а ось визначення його українськими вченими не надається, не надається воно й самим Гірцем. Спроби дати поняття «аура» роблять тільки валеологи й, окрім критики на їх адресу, з боку інших учених почути більше нічого неможливо. Але ж проблема є. Як можна вживати термін, не надаючи йому визначення? Ми ж, сполучивши вищезазначене, можемо зрозуміти, що перед нами ніщо інше, як ТЕ, ЗА ДОПОМОГОЮ ЧОГО «космічне випромінювання може певним чином впливати на характер інформації, якою обмінюються клітини», як і писали ще радянські вчені на поч.80-х рр. Значить, є канал впливу, а відповідно, й його форми, які треба ще виявляти.

Звернемо увагу й на те, що клітини інформацією обмінюються, але людина про це не знає, тобто сфера ratioлюдини про такі речі до відома не ставиться, а відповідно, процеси йдуть у підсвідомості. Сфера ж підсвідомості відіграє величезну роль саме в міфології й релігійних віруваннях, фокусуючись саме в тій «аурі», що «оточує загальний порядок існування» і «всепроникає» – з поняття «релігія» авторства Гірця, наведеного вище. У проблемах же «аури» навіть медицина безсила. Отже, вся проблема полягає в тому, що науки про такі речі поки що ще немає, але то – просто питання часу.

Проблема ж співвідношення міфології й релігії не має в науці однозначного розв’язання. Встановлено, що міф і обряд у давніх культурах утворюють певну єдність – світоглядну, функціональну, структурну, тобто репрезентують два аспекти релігійної культури – словесний і дієвий, «теоретичний» і «практичний» (Людство і віра. – Т.1. –С.82). Так ми бачимо наявний прояв бінарності в самих основах людського мислення. В такому разі можна говорити, що міфологія й релігія – одна з двох бінарних форм функціонування людської свідомості, базована на психе (інша базується на ratio), але – теж бінарна (міфологія / релігія). І тоді проступає в структурі людської свідомості такий собі символічний хрест, причому горизонтальне (релігія / міфологія) буде в ньому розташовуватися посередині, адже Гегель був правий, підкреслюючи, що міф має своїм змістом думку. Отже, сфера раціонального, Логосу теж гідно представлена в міфології й релігії, але займає якби положення навпаки до сфери «чистого розуму». Оскільки ж ПАРАДИГМА («модель» – грецьк.) має в засадах обов’язково наявність двох бінарних опозицій, можна зробити висновок, що парадигматичність міфологічному й релігійному мисленню притаманні витоково, що відповідає самій природі плазми свідомості.

Бінарна ж опозиція міфології й релігії – сфера ratio випрацювала інший вид осмислення світоустрою, інший вид мислення – філософський.

Філософія є наукою про природу цінностей (за Менлі П.Холлом). Апріорна місія філософії завжди полягала у встановленні співвідношення прояву речей і їх невидимої причини. Платон розглядав філософію як величезне благо, надане Божеством людині. Сьогодні, однак, вона стала важкозрозумілою й заплутаною структурою не співвіднесених понять, яким даються дуже спірні визначення, кожне з яких, тим не менш, підтримується безспірною логікою. Високі теореми старої Академії, які Ямвліх уподібнював нектару й амброзії богів, так викривлені поглядами, які Геракліт вважав хворобою розуму, що Божественний луг навряд чи був би розпізнаний великим неоплатоніком. Поверхня сучасної науки й філософії проявляється в їхньому русі до матеріалізму. Коли Наполеон запитав великого французького астронома Лапласа, чому він не згадав Бога в своєму трактаті про небесну механіку, математик наївно відповів: «Сір, я не потребую цієї гіпотези!». У своєму трактаті «Про атеїзм» Френсіс Бекон виразно резюмує ситуацію так: «Дрібна філософія подвигає розум людський до атеїзму, а глибока філософія приводить його до релігії». Отож, переосмислення великих аксіом давнини, зв’язаних з Творцем, – велика проблема саме нашого часу.

Статус людини в природному світі визначається якістю її мислення. У зв’язку з цим можна визначити й те, про що вчені ніяк не можуть домовитися при вживанні термінів «історичний процес» чи «історичний розвиток», а саме: відповісти на питання, що є їх кінцевою метою? Тобто – куди прямує історичний процес, або в чому полягає історичний розвиток? Відповідь може бути однозначною: обидва мають за мету все більш високий рівень розвитку свідомості людини, тобто – все більш високу якість її мислення.

У наш же час слово «філософія», якщо воно не супроводжується якимось додатковим терміном («соціальна» тощо), малозначуще. Предмет філософії розколовся на численні «ізми», більш чи менш антагоністичні одне одному й настільки занепокоєні тим, щоб заперечити опонентів й указати на їхні помилки, що дійсні й великі проблеми світопорядку залишаються при цьому в зневазі. Ідеальна функція філософії полягає в тому, щоб слугувати рівновазі людського розуму, який за рахунок своєї внутрішньої природи (згадуємо про «живу психею») повинен охороняти людину від слідування нерозумним життєвим настановам. Сучасна філософія ж домінуюче спекулятивна. Вивчати, що таке філософія, найрозумніше ознайомлюючись з видатними філософськими системами, які панували в світі останні 25 століть. Першими серед них і такими, що склали підвалини філософського мислення людини, були давньогрецькі філософські системи. Вони вперше в проблемі побудови картини світу оперлись на розум, а не на уяву.

Філософія як специфічний спосіб осмислення реальності виникає лише в VІІ – VІ ст.. до н.е. , що свідчить про те, що процес відділення філософії від міфології, літератури й практичного знання зайняв багато століть. Щоб стати філософським, мислення повинно було поставити перед собою завдання осмислення структурованості всієї світобудови. Й ось тут слід звернути увагу на те, що відмітив філософ Ю.О.Ротенфельд у праці «Запечатана книга» (Луганськ, 1999. – Кн..2), а саме, що створення перших, не міфологічних картин світу ще більше укріпило й розширило статус протилежностей. Філософи зявили, що природа, яка складається зі звичайних матеріальних стихій (земля, вода, повітря, вогонь), підкоряється не демонічним силам, а деяким науковим законам. Це дозволило чітко відобразити існування світу як єдиного цілого, впорядкованого, гармонійного, доступного осягненню його людським розумом. При цьому для пояснення й передачі своїх спостережень та знань про світ антична наука активно використовувала величезну кількість різнорідних понять.

Прагнення зрозуміти сутність природи, космосу, всієї світобудови з певних загальних позицій було однією з найважливіших особливостей античного світогляду. І в цьому сенсі між філософією й міфологією було багато спільного. Як і міфологія, філософія являла собою спосіб розуміння світу. Але, якщо в міфології думка виражалася в конкретно-емоційних, поетичних образах, то філософія брала на себе функцію раціонально-понятійного виразу й теоретичного обґрунтування світу. Але, якщо міфологія розповідала про того, хто цей світ породив, то філософія задавалась питанням, яким чином і з чого все виникло. А питання «яким чином» – уже є питанням щодо МЕХАНІЗМУ, а відповідно, лежить уже в площині науки як такої. І в ньому проблема статусу, кількості й взаємовідносин протилежностей займає дуже важливе місце.

Крім того, зазначимо, що філософія з’являється саме тоді, коли виникла цивілізація. Значить, це – головна підвалина розвитку раціонального мислення людини. До того переважало мислення сенсорне, інтуїтивне (правопівкульне), яке, власне, й формувало міфологію й релігію, а відповідно, іншу культуру й науку, ніж є нині. Але воно так і не змогло сформувати цивілізацію в тому розумінні цього слова, яке ми в нього вкладаємо.

Давні містерії й таємні товариства.

В усіх містах стародавнього світу були храми для богослужіння й приношень богам. У кожному місті були філософи й містики, глибоко занурені в таїни природи. Ці люди звичайно збиралися разом, створюючи замкнені філософські й релігійні товариства. Найбільш важливі з них відомі під назвою Містерій. Багато видатних умів античності були ініційовані в ці секретні братства через дивні й таємничі ритуали, іноді дуже жорстокі. Після допуску в товариство посвячені навчалися багатовіковій секретній мудрості. Платона критикували за те, що він дещо розкрив у своїх книгах, Арістотель наразився на гнів Олександра Македонського за те ж саме. Отже, видатні вчені хотіли ознайомити людей з тим знанням, яке вони самі мали, але такі речі були заборонені.

Кожен язичний народ мав не тільки державну релігію, а й іншу, до якої мала доступ тільки філософська еліта. Багато з цих давніх культів зникли, так і не розкривши свої таємниці, але деякі вижили, й їхні містичні символи збереглися до нашого часу. Роберт Макой у книзі «Загальна історія масонства» пише про велику роль, яку зіграли давні Містерії в становленні людської культури. Але поступово Містерії були викривлені, магію замінило примітивне чаклунство. Прийшла практика вакханалій і збочень. У відчаї дехто намагався врятувати секретні доктрини від забуття, але в переважній більшості випадків вони не досягли успіху й від Містерій залишилася лише пуста оболонка. Містерії протистояли християнству й воно також немало зробило для їх викорінення.

Давні філософи вірили, що жодна людина не може жити розумно без фундаментального знання законів природи. Перш ніж схилятися й коритися, людина повинна розуміти, й Містерії були присвячені навчанню людини оперувати Божественним законом у земній сфері. Лише небагато ранніх культів дійсно боготворили антропоморфні божества, хоча їх символізм свідчить якраз про це. Вони були скоріш моральними, ніж релігійними, скоріш філософськими, ніж теологічними. Вони вчили людину використовувати свої здібності більш розумно, бути терплячою при неприхильному розвороті подій, сміливою в небезпеках, стійкою перед спокусами й уважати праведне життя кращою жертвою Богу, а тіло – олтарем, присвяченим Божеству.

Існує величезна кількість дуже давніх культів, розсіяних по всьому світу. І хоча містичні школи звичайно асоціюються з цивілізованими часами, є свідчення про те, що люди і в доісторичні часи знали про них. Мешканці віддалених островів, навіть ті, що знаходяться на найнижчій стадії розвитку, мають містичні ритуали й секретну практику, нехай і доволі примітивну. Значить, такі речі в культурі людства мають ОБ’ЄКТИВНУ БАЗУ. І людина вміла отримувати щодо неї інформацію, а навіть створила цілу систему навчання їй. Ми тут тільки перелічимо головні містерійні форми й центри:

– містерії друїдів Британії та Галлії. Одне з святилищ – знаменитий Стоунхендж. Головні символи – змія й хрест;

– культ Мітри. Персія. Культ здійснювався у печерах, традиція, за переданням, йшла від Заратустри. Вірування астрального характеру – багато уваги приділено Зодіаку. З мітраїзмом споріднена така високо філософська релігія, як зороастризм;

– гностицизм. Гностики інтерпретували ранньохристиянські містерії у відповідності з язичницьким символізмом. Засновником гностицизму часто вважається Симон Маг, чарівник з репутацією, забезпеченою йому Новим Заповітом. У такому разі гностицизм – одна з багатьох гілок, можливо, навіть і перша, що виросли зі стовбура християнства. Школа поділялася на дві частини, які мали назву олександрійського й сірійського культів. Сірійський культ продовжував традицію Симона, а олександрійська школа розвивала філософську творчість талановитого єгипетського християнина Василіда (Олександрійського). Обидва були еманаціоністами зі схильністю до неоплатонізму. Після смерті Васіліда провідною фігурою гностицизму став Валентин. З ІІІ ст. гностицизм зникає;

– містерії Асар-Хапі. Культ греко-єгипетського Серапіса (Асар-Хапі – єгип.). Етимологія імені неясна. Єгипет. Символ: Бог, обвитий величезною змією. Кілька статуй стояли в різних храмах Єгипту й Риму. Серапіум в Олександрії був знищений ранніми християнами бл. 389 р. згідно з едиктом Феодосія. З ним же була знищена й найцінніша бібліотека, де зберігалися 700 тис. найбільш цінних книг, написаних на пергаменті, папірусі, воску, теракотових табличках, камені й дереві, що були зібрані з усіх частин стародавнього світу;

– містерії Одіна. Північна Європа. Головна доктрина – вчення про дев’ять світів. Містерії проводилися в печерах. Безсмертне творіння Ричарда Вагнера «Кільце Нібелунга» засноване саме на ритуалах містерії Одіна. Хоча композитор доволі вільно обійшовся з вихідною історією, цикл опер Кільця, що вважається найвеликішою музичною драмою в світі, вихватив і зберіг могутність оригінальних сказань. Починаючи з «Золота Рейну», дійство продовжується у «Валькірії» й «Зігфриді», досягаючи кульмінації в «Сумерках богів»;

– елевсінські містерії на честь Церери (Деметри, Реї або Ісіди) та її доньки Персефони. Греція. Свята були знамениті по всій Греції за красу філософських концепцій та високі моральні якості посвячених у них. Були ці містерії Малі й Великі. Були заборонені в ІV ст. Феодосім Великим, який зруйнував усе, що не приймалося християнською вірою. Про цей найвеликіший з філософських інститутів Цицерон, вочевидь, правильно говорив, що він учив не тільки як треба жити, а й як треба вмирати;

– орфічні містерії. Присвячені Орфею, фракійському барду, великому просвітителю греків. Орфей був засновником грецької міфологічної системи, він був посвяченим у єгипетські містерії, з яких отримав солідні знання. Кохання Орфея й Евридики – один з трагічних епізодів грецької міфології, цей сюжет був центральним у орфічних містеріях. Лебедь – символ посвячених у ці містерії.

– вакхічні й діонісійські ритуали. Греція. Присвячені були Вакху (Діонісу чи Загрею), якого розірвали на шматки титани. Діонісійські Архітектори складали таємне товариство, у принципах і доктринах якого є багато масонського. Саме їх використав цар Соломон для побудови свого храму, хоча вони не були євреями й не вшановували єврейського бога. Ці архітектори возвели багато стародавніх споруд. Вони володіли секретною мовою й системою маркіровки каменів. Точна природа їх доктрин невідома. Вважається, що Хірам Абіфф був засновником цього товариства.