Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації НС.

Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об’єктах. До них належать різні форми державної компенсації самострахування об’єктів, об’єднані фінансові резерви об’єктів, різні форми фінансових гарантій.

Метою страхування є підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров’ю людей, майну і природному середовищу, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об’єкти, на випадок аварій.

Порядок і правила проведення обов'язкового страхування, розміри відшкодування (страхових сум) визначений Постановою Кабінету Міністрів України N1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухо-небезпечні об'єкти та об'єкти господарська діяльність, на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру».

Для здійснення обов’язкового страхування визначаються:

- об’єкти, які підлягають обов’язковому страхуванню;

- ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

- мінімальні розміри відшкодування (страхових сум).

Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки.Перелік груп об'єктів підвищеної небезпеки за категорією небезпек наведений в Додатку № 4 лекції.

4.1. Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації НС

З метою забезпечення запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків в державі створюється матеріальний резерв.

Постановою КМУ № 308 від 29 березня 2001р. «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків» затверджений порядок створення і використання матеріального резерву.

Цей порядок розроблено відповідно до Положення Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

Номенклатура, норми накопичення місця розміщення матеріальних резервів, що використовуються для запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, створюються:

· Кабінетом Міністрів України -державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· МНС - оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;

· Профільними міністерствами і відомствами - відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків;

· Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення - регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або у користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки - об'єктовий запас для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, проведення невідкладних відновних робіт.

Резерви створюються заздалегідь з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій та їх наслідків. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Резерви створюються виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) надзвичайної ситуації, характерної для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.

Відпуск матеріально-технічних цінностей з резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

Відповідальність за створення та накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом та використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

МНС здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативних,відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ПНО, здійснюють уповноважені органами влади, в т. ч. спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких згідно з законом віднесені питання: охорона праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захист населення і території від НС техногенного та природного, характеру; пожежна безпека; санітарно - епідеміологічна безпека; містобудування.

Важливою проблемою у системі правового управління НС є проблема правового режиму потенційно небезпечних об’єктів. Законодавство України розрізняє правові режими об’єктів підвищеної небезпеки, ПНО, хімічно небезпечних об’єктів, радіаційно небезпечних об’єктів, пожежо-небезпечних об’єктів, вибухонебезпечних об’єктів, об’єктів гідродинамічної небезпеки, об’єкти підвищеного ризику тощо. При чому, правові режими вищезазначених об’єктів не є чітко розмежованими: вони часто перетинаються один з одним, що вносить плутанину у практику застосування екологічного законодавства. Найбільш чітко виражений правовий режим мають об’єкти підвищеної небезпеки і ПНО. Правовий режим ПНО безпосередньо стосується правового управління НС.

Ст. 66 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає загальні засади правового режиму екологічно небезпечних об’єктів. На таких об’єктах має систематично проводитися перевірка їх стану та виконання вимог щодо їх безпечної експлуатації. Незважаючи на певні термінологічні і правові неузгодженості, вважаємо, що правовий режим екологічно небезпечних об’єктів згідно з вищезазначеним Законом є застосовним і до об’єктів підвищеної небезпеки, і до ПНО згідно з законодавством про цивільний захист, і до об’єктів, що входять до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554.

ПНО визначається ст. 1 Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року як об’єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії. Однак, у цьому Законі правовий режим ПНО визначається для потреб ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, а тому цей правовий режим не зовсім збігається з правовим режимом ПНО, що передбачається законодавством про цивільний захист.

Визначення правового режиму ПНО здійснюється відповідно до Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338. Паспортизація здійснюється для створення загальнодержавного реєстру ПНО як складової частини ЄДС. Незважаючи на те, що визначення ПНО, що подається у цьому Положенні, практично збігається з визначенням ПНО, поданому у Законі «Про об’єкти підвищеної небезпеки», Положення конкретизує механізм ідентифікації ПНО. Перевагою Положення є те, що воно не покладає цей обов’язок на власників ПНО, як це має місце у законодавстві про об’єкти підвищеної небезпеки: весь тягар ідентифікації ПНО лежить на органах ЄДС. З точки зору власників господарських об’єктів, вони не зв’язані жодними обов’язками, які накладає правовий режим ПНО, до моменту отримання повідомлення органів Державного департаменту страхового фонду документації про необхідність ідентифікації ПНО.

Визначення переліків ПНО здійснюється комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій. Переліки ПНО з усіх областей передаються до Головного управління планування та дій у надзвичайних ситуаціях МНС, який формує зведений перелік ПНО по всій Україні і передає його до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мігрографії Державного департаменту страхового фонду документації. Останній займається розсилкою форм паспортів ПНО, збором і аналізом отриманих даних.

Відповідно до Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288, Державний реєстр ПНО є автоматизованою інформаційно-довідковою системою обліку та обробки інформації щодо ПНО. Реєстр ведеться Державним департаментом страхового фонду документації для забезпечення підготовки управлінських рішень щодо запобігання та ліквідації наслідків НЕС, а також для потреб страхового фонду документації. З моменту реєстрації на об’єкт у повному обсязі поширюється правовий режим ПНО.

Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях 1999 року предебачає, що на ПНО мають бути у постійній готовності локальні системи виявлення загрози виникнення НС і локальні системи оповіщення населення та персоналу ПНО. Такі системи повинні створюватися і підтримуватися за рахунок власників ПНО. Відповідно до п. 29 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, ПНО повинні мати свої аварійні формування чи підрозділи

Література:

1. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», №1809-111 від 08.06.2000р.

2. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», №2245-111 від 18.01. 2001р.

3. Постанова Кабінету Міністрів України № 956 від 11 липня 2002р. «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки».

4. Постанова Кабінету Міністрів України № 1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти господарська діяльність, на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру».

5. Постановою Кабінету Міністрів України N1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки…».

6. Основи цивільного захисту / за загальною ред.. Болотських М.В.- К. – 2008. – с.223 .

7. В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк Основи цивільного захисту: навч. посіб. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010.