Основу науки фінансового права становлять фінансово-правові категорії – це найзагальніші фундаментальні поняття, що відбивають сутність фінансово-правової дійсності.

Система науки фінансового права в певній мірі вілповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею. Так, наука фінансового права розробляє важливі теоретичні положення, які за своїм характером не можуть знайти пряме відображення у фінансовому праві.Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знайти визначення державних фінансів, класифікації фінансово-правових актів або фінансово-правових норм, цілісногозакріплення будь-якої теоретичної концепції, що пояснює фінансово-правові явища і т.д.

Лекція № 2.

Тема : Фінанси і фінансова діяльність держави.

1. Поняття, принципи, правові методи і форми фінансової діяльності держави. Фінансова політика.

1. Органи управління державними фінансами.

Громадське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава в свою чергу, як організація публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільстві фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд – доріг, портів, храмів, зрошувальних систем, тощо, а також видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війни, як правило перевищували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій ( монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами- сіллю, прянощами, тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати чисто грошові доходи і видатки держави. А питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі 16-17 століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів – повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з’явилися власне кредит, а дещо пізніше – державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином в 16-18 ст. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувалися величезні богатства, які потім перетворювалися в капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

В капіталістичній державі, коли товарно-грошові відносини набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражати економічні відносини по утворенню, розподілу і використанню фондів грошових коштів в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. Основні засоби капіталістичних держав зосереджувались у державному бюджеті.

В умовах соціально орієнтованої економіки різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової діяльності держави в цілому .Значного розвитку набули регіональні і місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

Державні фінанси – це система грошових відносин, яка виникає разом з державою і нерозривно пов’язана з її існуванням. Але не всі грошові відносини є фінансовими, частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Наприклад купівля-продаж – цивільно -правові відносини, відносини з приводу сплати адміністративного штрафу – адміністративно-правові відносини, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної установи) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регулюються теж цивільним правом і т.і.

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом ,так і за функціями, що вони виконують.

Гроші – це загальний еквівалент, з допомогою якого насамперед вимірюються затрати праці виробників, а фінанси – економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів. Матеріальним змістом фінансів є фонди грошових коштів.

Головне призначення фінансів полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не тільки потреби держави і підприємств в грошових коштах, але й контроль за витрачанням грошових ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

- підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації товарів і послуг;

- підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих фондів грошових коштів і їх розподілі;

- державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансуванні видатків;

- державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів;

- підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні коштів з них;

- окремими ланками бюджетної системи;

- органами страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні шкоди при настанні страхового випадку;

- грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.

Без участі фінансів не може бути розподілений національний доход країни. Фінанси виступають зв’язуючою ланкою між створенням і використанням національного доходу, допомагають на основі врахування потреб суспільства визначати в ньому оптимальні пропорції між фондом споживання та фондом нагромадження.

Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступають у розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера – освіта, охорона здоров’я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.

Децентралізовані державні фінанси – їх нерідко називають ще децентралізованими фондами грошових коштів – є в усіх галузях народного господарства. Нині підприємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє особливу зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрного сектора поповнюються регулярними асигнуваннями з державного бюджету.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах – галузевих, а також принципах окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих та загальноправових принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави – це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

Отже, принципи фінансової діяльності держави:

- публічний характер;

- розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої влад взагалі; представницькі органи владі приймають необхідні рішення, а виконавчі органи зобов’язані виконувати їх; з цього принципу випливає наступний принцип:

- пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими;

- пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни; (це зумовлено тим, що об’єктивно здійснення державою її функцій може ставитись у прямо пропорційну залежність від величини доходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало б державі різким скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокими катаклізмами в суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає нині Україна. Тому, визначаючи в приоритетному порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у відповідності із одержаними результатами господарювання розміри необхідних для фінансової рівноваги державних доходів і подає їх ВР на узаконення.

- фінансування безпеки держави;

- єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

- міжгалузевий характер;

- самостійність;(у встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування)

- соціальна спрямованість;

- плановість;

- гласність .

Стрижневий принцип фінансової діяльності держави полягає в публічному характері цієї діяльності.

Наступний принцип фінансової діяльності держави полягає в розподілі функцій в цій галузі між представницькими органами влади та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої влади взагалі. Представницькі органи влади приймають необхідні рішення, а виконавчі органи влади зобов’язані виконувати їх.

Серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ключова роль належить принципу пріоритетності публічних видатків по відношенню до прибутків казни. Це зумовлено тим, що об’єктивно здійснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від величини доходу державного бюджету. Принцип пріоритетності публічних видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідно включати лише ті видатки, які необхідні для виконання власне функцій держави , і ніяк не більше.

Серед інших принципів фінансової діяльності держави необхідно назвати принцип здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави, принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип плановості, принцип гласності та ін.

Основи правової регламентації фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави.

В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ сама мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство , соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення матеріальних і фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства, об’єднання і міністерства. Ці фонди грошових коштів є фінансами галузей народного господарства. З централізованими фондами вони тісно пов’язані податковими та іншими обов’язковими платежами, а при необхідності – фінансуванням з них.

В даний час в Україні обсяг позабюджетних фондів уже перевищив величину зведеного бюджету. Це пояснюється тим, що у нас відбуваються глибокі економічні, соціальні і політичні зміни, зумовлені поверненням країни в русло загальних процесів світового розвитку.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності завжди стоїть два основних завдання. Перше з них полягає в тому, щоб у повній відповідності із затвердженим фінансовим планом –бюджетом – зібрати перебачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними потребами. Цей бік фінансової діяльності держави за своєю суттю є розподільним. З цим завданням нерозривно пов’язане й інше завдання – контрольна функція фінансової діяльності, тобто забезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Методи фінансової діяльності – засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових ресурсів. Методи фінансової діяльності держави прийнято розподіляти на відповідні групи:

а) методи формування грошових фондів;

б) методи розподілу грошових фондів;

в) методи використання грошових фондів;

Методи формування фондів грошових ресурсів:

Провідна роль належить обов’язковому методу мобілізації - примусовому і безвідплатному вилученню частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Цей метод передбачає встановлення: 1) виду платежу; 2) точного його розміру; 3) строку платежу;4) обов’язкової погрози за порушення строку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи не внесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов’язкових елементів.

- Податок( найдієвіший з усіх способів мобілізації коштів в доход держави, реалізації її економічної політики);

- збори(митні,дорожні);

- штрафи;

- плата за використання природних ресурсів;

- страхування (майна, особисте, відповідальності);

- платежі в централізовані спеціальні фонди грошових ресурсів(пенсійний,соціального страхування, Чорнобильський та ін.)

Добровільні методи мобілізації:

- грошово-речові лотереї;

- позики різних видів;

- добровільні внески громадян;

- акції;

- інше.

У відповідності з Конституцією України та ЗУ “Про бюджетну систему України” кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України, а кошти місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими радами.

Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до вимог ЗУ “Про бюджетну систему України”.

Видатки всіх бюджетів поділяються на: