Писемні джерела.

Руські писемні джерелаписемні, літературні джерела – церковно-повчальна і житійна література, ділове листування, юридичні акти («Руська правда»), літописи («Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописні руські зводи), пам’ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»).

1.2. Зарубіжні писемні джерела.

2. Археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури.

3. Етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв.

4. Усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість.

5. Лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів.

Проблема походження Київської Русі є дискусійною. Ще в XVIII ст. німецькі історики Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвіг Шльоцер висунули норманську концепцію походження Київської держави (нормани – це загальна назва населення Скандинавії – шведів, норвежців, датчан (слов’янські літописці називають їх варягами)). Основна думка нормандської теорії – слов’яни не спроможні самостійно створити державу.

Антинорманська теорія (першим висловив М.Ломоносов) наполягає на тому, що виникнення держави – наслідок довготривалого соціально-економічного розвитку суспільства, яке ще до літописного закликання варягів мало протодержавні утворення, а також назва «Русь» походить від назви річок у Центральній Україні – Рось.

Існує ще і хозарська гіпотеза О.Пріцака, згідно з якою поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.

Релігійна реформа Володимира – переход до монотеїзму, має свої причини: сприяти етноінтеграційним процесам, перетворити Київ на загальнодержавний центр, вивести Київську Русь на міжнародну арену.

Розповсюдження християнства проводилось князівською владою й церковною організацією насильницькі, при опорі жрецтва і різних прошарків населення. Минуть століття, перш ніж православна церковність в Україні наповниться національним змістом, пошириться серед селянства, наблизиться до його потреб.

Наслідки хрещення Русі:

– Переслідування язичницької культури.

– Фактом насильницького запровадження нової, чужої народу віри неминуче скористалася частина місцевої знаті, внаслідок чого посилилися відцентрові сепаратистські тенденції в регіонах.

– Народне язичництво не зникло з прийняттям християнства, але, перетворюючись само, воно також видозмінювало важливі обряди та догматичні положення прийнятого християнства.

– Централізована організація священнослужителів – церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха.

– Християнство зблизило Русь з Візантією – найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою.

– Християнство стало моральним регулятором у суспільстві.

– Починається будівництво церков, монастирів, запровадження системи шкільної освіти. Прилучення до книжності було за своєю суттю революційним процесом і становило собою стрибок у розвиткові національної самосвідомості. Християнство перебирає на себе роль «релігії Письма». Вперше у вітчизняній історії формується тип давньоруського інтелігента.

Суспільство Галицько-Волинського князівства (1199 – 1349) складалося зі станів, приналежність до яких визначалась родоводом і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри та духовенство. Із розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст міст. В силу географічного розташування, в цьому регіоні були досить відчутними впливи католицького Заходу, православ’я та східних культур. Галицько-Волинське князівство наслідувало культуру Київської Русі, але й сформувало свої особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній та писемній творчості.