Така централізація неминучо підвищила повноваження Прем'єр-міністра з першого серед рівних у Кабінеті Асквіта 1906, до рівня домінуючих фігур Ллойд-Джорджа, Болдвіна і Черчіля.

Історія

Традиційно, монарх був лідером Кабінету. Голова уряду потрібен був лише для виконання рішень та здійснення політики монарха. Міністри були лише слугами, що проводили (ministered) волю монарха.

Засідання Кабінету

Кабінет міністрів збирається на регулярній основі, як правило, щотижня у вівторок зранку з метою обговорення найважливіших питань державної політики та прийняття рішень. Упродовж тривалого періоду часу Кабінет міністрів засідав у четвер і це було змінено тільки після заяви Прем'єр-міністра Гордона Брауна про те, що наради буде перенесено на вівторок. Тривалість нарад залежить від стилю Прем'єр-міністра і політичних умов, але на теперішній час засідання може тривати лише півгодини, що свідчить про формальне прийняття рішень, розглянутих у комітетах, кулуарних групах або у двосторонніх зустрічах між Прем'єр-міністром і головами окремих департаментів Уряду, а обговорення у Кабінеті міністрів дещо обмежені. Кабінет міністрів має безліч підкомітетів, які зосереджені на конкретних областях політики, особливо тих, які торкаються сфери діяльності декількох міністерств, і тому потребують координації. Вони можуть бути постійними або створюватись на короткий термін для розгляду конкретних питань («спеціальні комітети»). Справами Кабінету міністрів займається Секретаріат. Більшість з Прем'єр-міністрів тримали так званий «кухонний кабінет», який складався із власних надійних радників, які могли бути членами Кабінету, але найчастіше були особистими радниками прем'єра. Останнім часом у засобах масової інформації лунають заяви (особливо на адресу урядів Маргарет Тетчер та Тоні Блера) відносно того, що більшість, а, можливо, й усі важливі рішення були прийняті ще до засідання уряду. Такі заяви зробили, наприклад колишні міністри Клер Шорт і Кріс Сміт.