Методологічна основа дидактики

Методологія визначає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практичної діяльності. Методологія тісно пов'язана з гносеологією, що аналізує загальні характеристики пізнавальної діяльності людини. Як кожна наука, дидактика має власну методологію. Методологія дидактики – це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання дидактичного процесу. Вона є засобом не тільки теоретичного пізнання, а й практичного перетворення процесу навчання, його вдосконалення та оптимізації. Методологічною основою дидактики є закони і категорії діалектики, теорія пізнання, логіка, ідеї видатних педагогів. Отже, об’єктом дидактики є зв’язок між викладанням і учінням; предметом – зміст освіти і організація процесу, який забезпечує оволодіння цим змістом; функціями – теоретична і практична; методологічною основою – закони і категорії діалектики, теорія пізнання, логіка, ідеї видатних педагогів.

8. Визначте основні категорії дидактики та охарактеризуйте 3 з них. (КОНЄВА)

Ключові слова:освіта, навчання, пізнання, розвиток, знання, процес навчання, навчальний процес.

Для того, щоб дати характеристику трьом обраним категоріям дидактики, необхідно спочатку пояснити, що таке дидактичні категорії та назвати головні з них.

Дидактика як система будується на основі категорій і понять, які не лише мають свою структуру, а й взаємодіють між собою за принципами теорії систем. Дидактичні категорії – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.

До основних категорій дидактики належать навчання, освіта, самоосвіта, викладання, учіння, навчальна діяльність, дидактичні закономірності, принципи, процес навчання і його компоненти (цілі, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати навчання), знання, навички, уміння, пізнавальна активність, мотивація учіння, пізнавальні інтереси і потреби, об'єкт і суб'єкт пізнання.

Навчання – вид людської діяльності і процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що потребують інтелектуальних, емоційно-вольових і фізичних зусиль людини. Воно є фактором стимулювання розвитку особистості. Суб'єкт під впливом зовнішніх умов і залежно від результатів власної поведінки намагається змінити його так, щоб новими знаннями знизити ступінь своєї невпевненості та знайти адекватне правило розв'язання практичних завдань. На різних етапах навчання у людини виникають стани очікування, активності, мінливості, повторення, впорядкування, обмеження різноманітності ситуацій, зворотної інформації, які підлягають корекції внаслідок особистої пізнавальної діяльності. Слід відрізняти "процес навчання" від "навчального процесу". Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і учня, що працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття "процес навчання" охоплює взаємодію учителя й учня.

Освіта – цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок та формування на цій основі світогляду, моральних якостей. Вона реалізується у процесі навчання.

Самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Вона сприяє поглибленню, розширенню і міцнішому засвоєнню знань. До основних засобів самоосвіти належать: самостійне опрацювання літератури, робота з комп'ютером, засоби масової інформації, самонавчання тощо. Важливу роль у формуванні навичок самоосвіти відіграє школа.

Отже, дидактичні категорії – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу; навчання – процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що потребують інтелектуальних, емоційно-вольових і фізичних зусиль; освіта – цілеспрямований процес і результат оволодіння системи наукових знань, пізнавальних умінь і навичок та формування на цій основі світогляду, моральних якостей; самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі.

9. Визначте суть основних методологічних підходів до навчального процесу та охарактеризуйте 1 із них на вибір. (ГНАТКОВСЬКА)

Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і учня, що працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття "процес навчання" охоплює взаємодію учителя й учня.

Останнім часом в дидактиці почали оперувати терміном технологія навчання, під якою в загальному розуміють системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодію, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.

Завдання сучасної дидактики в цілому полягає в тому, щоб забезпечити ефективне виховання, духовне збагачення, розвиток дитини, її активності, таланту, творчого потенціалу, здібностей до самостійного надбання нових знань, створити умови для самореалізації.

Гуманізація, що передбачає не лише вивчення в школі дисциплін гуманітарного циклу, які наповнюють зміст освіти проблемами людини, а й духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між учителями й учнями, учнів між собою на основі поваги до людини, довіри, доброти, чуйності, уваги, співчуття, віри у позитивність її дій.

Аксеологічний(гр. axia — цінність, logos — вчення) підхід дозволяє вивчати явища з точки зору виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства. Людина розглядається як найвища цінність суспільства, а такі цінності як життя, здоров'я, любов, освіта, праця, мир, краса, Батьківщина завжди привертали увагу людей, а їхній розвиток — основне завдання гуманістичної педагогіки.

Особистісний підхідвимагає визнання особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, її унікальності, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження, створення для цього відповідних умов.

Діяльнісний підхідспрямований на організацію діяльності суб'єкта, в якій він був би активним у пізнанні, праці, спілкуванні, своєму розвитку. Особистісний і діяльнісний підходи знаходяться в діалектичній єдності, тому що особистість виступає суб'єктом діяльності, яка, у свою чергу, поряд з іншими факторами, визначає особистісний розвиток людини.

Ресурсний підхідставить питання про організацію навчання, орієнтованого на пошуки і розвиток потенціальних можливостей кожного школяра. Ресурс визначається як сукупність об'єктивно існуючих умов і засобів, необхідних для реалізації потенційних можливостей суб'єкта. До ресурсів відносяться зовнішні (засоби й умови довкілля) і внутрішні, тобто індивідуальні ресурси особистості. Навчання повинно бути комфортним, не шкодити здоров'ю, щоб забезпечувати оптимальну динаміку працездатності, самопочуття. Виявлення індивідуальних ресурсів кожного учня, прогнозування їх змін може забезпечувати реалізацію його можливостей.

Системний підхідорієнтує на визначення навчання як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів. Він вимагає розгляду системоутворюючих зв'язків мети, завдань, змісту, форм і методів навчання не ізольовано, а у взаємодії компонентів педагогічного процесу, що дозволяє виявляти загальні системні властивості та якісні характеристики.

Синергетичний(synergos — спільно діючий) підхід, провідним принципом якого науковці називають самоорганізацію, саморозвиток, які здійснюються на основі постійно активної взаємодії цих систем із зовнішнім середовищем, що веде до змін, становлення нових якостей та ін.

Компетентнісний підхідпередбачає аксологічну, мотиваційну, рефлексивну, когнітивну, операційно-технологічну та інші складові результатів навчання, що відбивають прирощення не лише знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення. Компетентність у сфері самостійної пізнавальної діяльності, засвоєння способів придбання знань із різних джерел інформації є основою компетентності в інших сферах: громадянській, соціально-трудовій, культурно-естетичній діяльності, в побутовій сфері, сфері дозвілля та ін. Ключова компетентність випускника школи має інтегративну природу, тому що її джерелом є різні сфери культури і діяльності: духовної, соціальної, інформаційної, етичної, екологічної тощо.

10. Висвітліть предмет і завдання педагогіки. (ГНАТКОВСЬКА)

Педагогіка - сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Термін походить від грецьких слів "pais" ("paidos") - дитя і "ago" - веду, виховую, тобто "дітоводіння", "дітоводство".

Педагогіка досліджує виховання, яке є складним і багатогранним процесом підготовки людини до повноцінного життя в суспільстві. Саме пов'язана з вихованням проблематика окреслює предмет її як науки.

Предмет педагогіки - виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Важливою умовою успіху цілеспрямованих педагогічних дій виступає власне педагогічна активність тих, на кого вони спрямовані - підлітки, студенти, аспіранти, співробітники, громадяни, колективи та ін.

Основні завдання педагогіки :

-вивчення історії розвитку педагогічного знання і його використання в суспільстві;

-розробка методології і методики педагогічного дослідження;

-створення наукової картини педагогічної реальності, що є притаманною суспільству, життю і діяльності його громадян;

-проведення досліджень актуальних педагогічних проблемах і видів цілеспрямованої педагогічної активності, створення адекватних педагогічних теорій і розробка шляхів вирішення проблем;

-теоретична і прикладна розробка розгорнутої і багатоступінчастої системи педагогічної роботи в суспільстві і її структурах, що забезпечують потреби суспільства в передачі досвіду старших поколінь молодшим і формування особистостей усіма засобами, якими володіє суспільство (ідеологічними, політичними, економічними, освітніми, масової комунікації, мистецтва, культури, трудових колективів, сім'ї і ін.);

-розробка інтенсивних педагогічних технологій, форм, методів і засобів педагогічної роботи по успішному вирішенню завдань освіти, виховання, навчання і розвитку і педагогічного забезпечення (педагогічної діагностики, експертизи, супроводу, консультування, допомоги, підтримки , педагогічної корекції, виправлення педагогічної занедбаності та ін.);

-педагогічне забезпечення функціонування і безперервного розвитку системи освіти в країні і її установах

-розробка педагогічної системи професійно-педагогічної підготовки керівників, відповідальних осіб, практичних працівників, фахівців різних відомств, підприємств, чия діяльність пов'язана з педагогічною активністю і компетентністю і вимагає їх прояву;

-участь в міжнародних педагогічних проектах, обміні інформацією, вивчення зарубіжного досвіду педагогічної роботи, а також можливостей і шляхів його використання в умовах сучасної України;

-підготовка науково-педагогічних і педагогічних кадрів.

11. Доведіть. що поняття «дидактичний принцип – це історична категорія». (ГРИЦІВ)

Ключові слова: дидактичний принцип, категорія, концепція.

Дидактичні принципи (за Г. Ващенком — "принципи навчання") — це основоположні ідеї, що пронизують усі рівні й компоненти освіти та засвідчують їх системну цілісніть. Найбільш виразно вони виявляють себе в процесі едукації й стосуються навчання всіх дисциплін. Фахові методики пристосовують їх до своїх потреб, а часом виводять з них і свої — прикладного рівня — принципи.

Дидактичний принцип — категорія історична. Це означає, що його зміст (у кожному разі більшості з них) не є універсальним і "вічним", а зумовлений певними історичними умовами. Дидактичні принципи, зокрема, визначаються: а) соціальним замовленням, яке змінюється залежно від змін у соціально-економічному житті; б) станом загальнонаукових досліджень, зокрема, у ділянці психології, філософії, соціології, змісту окремих навчальних предметів тощо; в) власне практикою процесу едукації, яка не лише апробує вартість того чи іншого принципу, але й підказує напрями пошуків їх варіантів відповідно щодо часу.

У різні періоди історії, починаючи хоча б з епохи Я. Коменського, кількість і зміст дидактичних принципів зазнавали змін. Наприклад, соціальне замовлення комуністичної системи викликало розробку і пріоритетну увагу до таких принципів, які стосувалися комуністичної ідейності. Прагматична педагогіка, виходячи з потреб підготовки дитини до активної діяльності, надає перевагу принципам, які забезпечують активну діяльність дитини на уроці. Так само і пропоновані в цій праці принципи не трактуються як "вічні", а як такі, що відповідають закладеній в ній концепції.

12. На конкретних прикладах проілюструйте можливість врахування дидактичних принципів при викладанні іноземної мови та перекладу. (ГРИЦІВ)

Ключові слова: дидактичний принцип, систематичність, наочність, індивідуалізація.

Принцип науковості дозволяє викладачеві іноземних мов визначити зміст і форму навчального процесу. В основі цього принципу постає вимога, щоби знання відповідали об’єктивній дійсності. Він дозволяє формувати механізм логічного мислення і любов до наукової правди.

Принцип систематичності вимагає від викладача врахування послідовності та доступності викладу, а також зв’язок предмета з іншими дисциплінами. Наприклад, при викладанні перекладу, викладач повинен спочатку навчити письмовому перекладу, а згодом із виробленням навички запам’ятовування, усному перекладу.

Принцип виховання є важливим при викладанні, оскільки впливає на поведінку студента. Він сприяє виробленню індивідуалізму, наполегливості, ретельності та відповідальності. Це дозволяє викладачеві тримати дисципліну на уроці, що відповідно впливає на рівень знань учнів чи студентів.

Принцип природовідповідності вимагає від викладача врахування особливостей дитини та її віку. Наприклад, вчитель повинен розуміти, що учневі першого класу буде складно вивчити багато нових слів, тому їх кількість потрібно скоротити.

Принцип індивідуалізації скерований проти шаблонності і стандартизації навчання. Цей принцип полягає в тому, що викладач дає індивідуальні завдання студентам і вони працюють деякий час самостійно. Це може бути переклад тексту різного рівня складності. Таким чином викладач має змогу поєднати «індивідуальність» і «масовість» у навчанні.

Принцип наочності частіше всього застосовують вчителі молодших класів, оскільки в роботі із старшими учнями акцент переноситься на рівень абстракції. При викладанні іноземної мови учням молодших класів принцип наочності є дуже важливим. Він полягає у застосуванні різноманітних рисунків для вивчення нових слів, кольорових речей для вивчення кольорів.

13. Проілюструйте переваги та недоліки застосування трьох (на власний вибір) із основних методологічних підходів до навчального процесу при викладанні окремих предметів. (ДМИТРИК)

Ключові слова:Гуманізація, особистісний підхід, системний підхід, зміст освіти, самовизначення, самореалізація.

Для того, щоб дати відповідь на це питання розглянемо три основні методологічні підходи до навчального процесу: гуманізація, особистісний підхід та системний підхід.

Такий методологічний підхід до навчального процесу як гуманізація передбачає не лише вивчення в школі дисциплін гуманітарного циклу, які наповнюють зміст освіти проблемами людини, а й духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між учителями й учнями, учнів між собою на основі поваги до людини, довіри, доброти, чуйності, уваги, співчуття, віри у позитивність її дій.

Особистісний підхід вимагає визнання особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, її унікальності, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження, створення для цього відповідних умов.

Системний підхід орієнтує на визначення навчання як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів. Він вимагає розгляду системоутворюючих зв'язків мети, завдань, змісту, форм і методів навчання не ізольовано, а у взаємодії компонентів педагогічного процесу, що дозволяє виявляти загальні системні властивості та якісні характеристики.

Кожен із вищезгаданих підходів має свої недоліки, адже не існує єдиного досконалого підходудо якісного навчального процесу, тож для досягнення максимального ефекту від навчання, потрібно поєднувати кілька їх видів.

14. Назвіть основні закони навчального процесу та детально охарактеризуйте 1 з них. (ДМИТРИК)

Ключові слова:Закон, метод, навчання, виховний вплив, педагогічний процес, навчальна діяльність, теорія і практика навчання.

Для висвітлення цього питання перерахуємо 6 основних законів навчального процесу та детально охарактеризуємо останній із них, а саме: закон взаємозв'язку та єдності теорії і практики в навчанні.

1) Закон соціальної зумовленості цілей, змісту й методів навчання, 2) закон розвивального і виховного впливу навчання, 3) закон зумовленості результатів навчання особливостями діяльності й спілкування студентів, 4) закон цілісності та єдності педагогічного процесу, 5) закон взаємозв'язку і взаємозумовленості індивідуальної, групової й колективної навчальної діяльності, 6) закон взаємозв'язку та єдності теорії і практики в навчанні, розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю вихованців, залежністю теорії виховання від сучасної соціальної практики. Зміст діяльності вихованців у сучасних умовах, здебільшого, має складний характер, накладає на їхню свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. Тому більшість виховних заходів повинна мати професійну та національну спрямованість і ґрунтуватися на загальнолюдських, національних і професійних цінностях. Потрібно залучати вихованців до активної участі в різноманітних виховних заходах. Виховний процес має враховувати найновіші досягнення педагогічної та психологічної науки, зокрема педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки та особистісно орієнтованої педагогіки.

15. Назвіть основні типи нестандартних уроків у сучасній дидактиці та детально охарактеризуйте 2 з них.(ІВАНОЧКО)

Ключові слова: дидактика, нестандартний урок, класифікація, брейн-ринг, розслідування, організація, фантазія.

Відзначимо, що не існує й загальноприйнятої типології нестандартних уроків. Усі існуючі класифікації значною мірою можна назвати умовними.

Наприклад, нестандартні уроки можна поділити на дві групи. До першої відносимо ті уроки, які поєднують різні форми навчання у певну нову структуру (урок-семінар, дослідницький урок), і власне нестандартні уроки як складову певних моделей і технологій навчання (урок-суд, урок — прес-конференція, і урок-телепередача, урок-радіопередача, урок — брейн-ринг, урок-дис-пут, урок-салон, урок-екскурсія, урок-репортаж).

У посібнику І. П. Підласого «Педагогіка» перелічується 36 типів нестандартних занять (урок-гра, урок — рольова гра, урок-діаіог, бінарний урок та ін.). В. А. Щеньов пропонує класифікувати нестандартні уроки, доповнивши типологію «класичного» уроку. Наприклад, урокл-вікторини, захист проектів тощо відносять до групи уроків контролю знань, а уроки-лекції, уроки-конференції — до уроків формування нових знань. С. В. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють такі групи нестандартних уроків:

1. Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок взаємоконтролю).

2. Уроки, пов'язані з фантазією (урок-казка, театралізований урок).

3. Уроки, що імітують які-небудь види діяльності (урок-екскурсія, урок-експедиція).

4. Уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК).

5. Уроки з трансформацією стандартних способів організації (семінар, залік, урок-моделювання).

6. Уроки з оригінальною організацією (урок взаємонавчання, урок-мо-нолог).

7. Уроки — аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон).

8. Уроки — аналогії з відомими формами й методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження).

Незважаючи на таке величезне різноманіття, для більшості нестандартних уроків, як правило, характерні: колективні способи роботи; цікавість до навчального матеріалу; значна творча складова; активізація пізнавальної діяльності; партнерський стиль взаємовідносин; зміна ролі вчителя; нестандартні підходи до оцінювання та ін.

Урок-брейн-ринг передбачає перевірку знань учнів у нетрадиційній формі. Так, замість традиційного індивідуального опитування учні об'єднуються в групи та готують питання одне для одного. Це можна зробиги в нетрадиційній формі, прочитавши уривок з відповідного літературного твору та поставивши до нього запитання. Безумовно, додаткової цінності надає ретельно дібраний літературний матеріал. Психологічна цінність таких уроків полягає в тому, шо використовується групова робота. Аналізуючи виконання завдань у груповій формі, можна виокремити такі особливості: бажання учнів обмінюватись інформацією, позитивна емоційність під час виконання всіх завдань, взаємодопомога пи час обговорення, поява в деяких учнів орієнтації на підлітків, прагнення самоствердитись.

Урок-розслідування передбачає збирання учнями конкретних фактів, що характеризують стан певної проблеми. Найчастіше такі уроки пов'язані з екологічними проблемами, оскільки в засобах масової інформації та літературі наводиться достатньо фактів, що демонструють загрозу природі через результати людської діяльності. Цінність цього виду уроку полягає в тому, що у школярів формуються навички самостійної роботи з літературою, а також розвиваються мовленнєві здібності, вміння чітко викладати свої думки. Цей тип уроку передбачає мінімальну підготовку вчителя, який у цьому випадку виконує два основні завдання: по-перше, чітко формулює завдання учням, а по-друге, класифікує та логічно «вибудовує» отриманий в результаті самостійної роботи учнів матеріал.

16. Назвіть основні типи уроків у сучасній дидактиці та детально охарактеризуйте 2 з них. (ІВАНОЧКО)

Ключові слова: типи уроків, комбінований урок, урок формування навичок і вмінь, класифікація, завдання, вчитель.

Основні типи уроків у сучасній вітчизняній школі:

· комбіновані (змішані) уроки;

· уроки засвоєння нових знань;

· уроки формування навичок і вмінь;

· уроки узагальнення і систематизації знань;

· уроки практичного застосування знань, навичок і умінь;

· уроки контролю і корекції знань, навичок і вмінь.

Така класифікація є найзручнішою для планування, прогнозування діяльності вчителя, обгрунтування методики кожного уроку.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто етапи побудови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Характер елементів структури визначається завданнями, які слід постійно вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш оптимальним шляхом досягти тієї чи іншої дидактичної, розвиткової та виховної мети уроку. Визначення і послідовність цих завдань залежать від логіки і закономірностей навчального процесу. Зрозуміло, логіка засвоєння знань відрізняється від логіки формування навичок і вмінь, а тому і різниться структура уроків відповідних типів. Кожний тип уроку має свою структуру.

• Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів; повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання. З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75—80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

• Урок формування навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

17 Обґрунтуйте необхідність зв'язку дидактики з іншими науками. ( ДЯЧОК)

Як і всі інші науки, дидактика належить до системи гуманітарних загальнолюдських знань, через це має взаємозв'язки практично з усіма науками. Найтісніше вона пов'язана з філософією та соціологією, політологією, педагогічною психологією, логікою, фізіологією людини, кібернетикою та їх конкретними методиками.

Філософія та соціологія дають змогу дидактиці враховувати соціальні особливості життя та діяльності людей, їх вплив на процес навчання. Політологія розкриває для дидактики проблеми, пов'язані із впливом політичних явищ та процесів на навчання людей. Педагогічна психологія дає змогу враховувати психологічні закономірності та особливості процесу засвоєння знань, умінь, навичок. Фізіологія людини збагачує відомості про особливості розвитку людського організму, вищої нервової діяльності людини. Кібернетика розкриває закономірності процесів управління, передачі аналізу інформації. Використання її досліджень і наукових даних дає змогу сконструювати і застосовувати у педагогічному процесі навчальні та контрольні машини, здійснювати не тільки прямий, а й зворотний зв'язок учителя з учнями, що дає вичерпну інформацію про якість їхніх знань. Конкретні методики, ,зорієнтовані на викладання окремих дисциплін, збагачують дидактику даними про перебіг навчального процесу при застосуванні різноманітних форм і засобів навчання. Чим активніше впливає теоретична дидактика на методики і форми організації навчання, тим специфічнішою є методика викладання певного предмета. Дидактика співвідноситься з конкретними методиками, як теорія з практикою, а також як теорія з теорією, як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузі педагогіки. Дидактичні закономірності і принципи є загальними; типи і структура методів і засобів навчання, які ґрунтуються на спільних принципах, мають певну схожість з іншими предметами; конкретні прийоми, засоби і методи у викладаннірізних предметів є специфічними.

18 Розкрийте зв'язки між компонентами предмета дидактики і доведіть, що дидактика є цілісною педагогічною системою. (ДЯЧОК)

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, і виховання у процесі навчання.
Предметом дидактики є загальна теорія навчання усіх предметів.

Слід відрізняти "процес навчання" від "навчального процесу". Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і учня, що працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття "процес навчання" охоплює взаємодію учителя й учня.

17. дидактики та запропонуйте шляхи їх вирішення.

Ключові слова:проблеми сучасної дидактики, вдосконалення змісту освіти, організація процесу навчання, вдосконалення форм і методів навчання, інтенсифікація навчання.

На кожному етапі свого розвитку дидактика вирішує проблему вдосконалення змісту освіти і методики навчання відповідно до потреб суспільства. У період розбудови української національної школи, крім удосконалення змісту навчання, модернізації його форм і методів, важливо оптимізувати процес навчання, тобто організувати його на таких засадах, які дали б змогу досягти найкращих результатів за найменших затрат часу і зусиль. Йдеться про таку організацію навчального процесу, за якої підвищуються працездатність учнів і педагогів, продуктивність їх праці, зростає пізнавальна самостійність, ініціатива і творча активність.

Проблеми сучасної дидактики: а) оптимізація навчально-виховного процесу в школах; б) інтенсифікація навчання (посилення, збільшення напруги, продуктивності, дієвості праці); в) підвищення пізнавальної самостійності, творчої активності, ініціативи учнів; г) посилення міжпредметних і внутрі-предметних зв'язків; ґ) вдосконалення форм і методів навчання та інші.

Для вирішення цих проблем сучасна загальна дидактика, спираючись на сучасні гуманістичні концепції, має відкривати нові явища в навчальному процесі та опрацьовувати такі проблеми в руслі гуманістичних дидактичних концепцій: 1) визначати мету і обґрунтовувати зміст навчання; 2) досліджувати сутність, закономірності та принципи навчання, а також шляхи підвищення його розвиткового та виховного впливів на учнів як суб'єктів учіння; 3) обґрунтовувати дидактичні основи забезпечення суб'єктності учнів у навчальному процесі; 4) вивчати закономірності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування її методики, шляхи активізації в процесі навчання і самоучіння; 5) обґрунтовувати систему діалогічних методів навчання й методику ефективного їх застосування в навчальному процесі; 6) визначити й удосконалювати організаційні форми навчальної роботи в різних освітньо-виховних системах; 7) обґрунтовувати ефективні та об'єктивні критерії оцінки результативності як усього дидактичного процесу, так і викладацької діяльності суб'єктів викладання та навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння; 8) переосмислювати оціночно-результативний компонент навчального процесу та наповнювати його особистісним виміром тощо.

18. Охарактеризуйте суть, мету та етапи організації експерименту в педагогіці.

Ключові слова: експеримент, педагогічний експеримент, етапи організації експерименту, мета експерименту, педагогічна ефективність.

Експеримент — спеціально організована перевірка того чи іншого методу, прийому роботи для виявлення його педагогічної ефективності. Педагогічний експеримент — дослідна діяльність з метою вивчення причинно-наслідкових зв'язків у педагогічних явищах, що припускає дослідне моделювання педагогічного явища й умов його перебігу; активний вплив дослідника на педагогічне явище; вимірювання результатів педагогічного впливу і цієї взаємодії.

Розрізняють експеримент природний (в умовах звичайного освітнього процесу) і лабораторний — створення спеціальних умов для перевірки, наприклад, того чи іншого методу навчання, коли окремих учнів ізолюють від інших. Найчастіше використовують природний експеримент, тривалий чи короткочасний.

Етапи педагогічного експерименту: планування, організація й проведення, а також інтерпретація отриманих результатів. Планування складається з формулювання цілей і завдань експерименту, вибору залежної перемінної (відгуку), вибору факторів впливу і кількості їхніх рівнів, необхідної кількості спостережень, порядку проведення експерименту, методу перевірки отриманих результатів (спосіб верифікації). Експеримент організовують і проводять чітко відповідно до плану. На етапі інтерпретації збирають та опрацьовують матеріал, використовують статистику для перевірки робочих гіпотез.

Щоб проведення експерименту відповідало принципові імовірності, необхідно:

■ оптимальне число піддослідних і кількість дослідів;

■ надійність методик дослідження;

■ статистична значущість розбіжностей отриманих відомостей.

19. Охарактеризуйте суть, мету, етапи організації й методику педагогічного дослідження.

Ключові слова: педагогічне дослідження, методи педагогічного дослідження, методична структура дослідження, мета дослідження, етапи дослідження.

Метод науково-педагогічного дослідження - це спосіб проникнення в сутність складних психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення певних об'єктивних закономірностей виховання і навчання з метою практичного їхнього використання.

У педагогічних дослідженнях застосовують в основному комплекс загальнонаукових методів. Педагогіка у цьому випадку виконує системотвірну функцію, інтегруючи знання з різних наук з урахуванням власної специфіки, з метою отримання різнобічних відомостей про розвиток навчання або виховання певного об'єкта педагогічного впливу.

Найчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі методи: педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи (анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії), математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод вимірювань), теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу).

Методична структура дослідження в педагогіці складається з трьох періодів – підготовчого, реалізаційного і впроваджувального.

До підготовчого періоду належать усі дії дослідника, що створюють необхідні умови або сприяють досягненню основної мети педагогічних досліджень: 1) вибір дослідної проблеми і визначення мети дослідження; 2) формулювання дослідної проблеми; 3) виокремлення та визначення змінних (визначення об'єкта і предмета дослідження); 4) формулювання гіпотез; 5) визначення параметрів верифікації формульованих гіпотез; 6) вибір методу та опрацювання техніки дослідження; 7) опрацювання плану дослідження.

До реалізаційного періоду відносять усі дії, що безпосередньо або опосередковано пов'язані з розв'язанням поставленої дослідної проблеми: 8) пошук емпіричних даних з використанням обраних методів і техніки дослідження; 9) збирання результатів дослідження та їхній попередній відбір;

10) опосередковані реалізаційні дії.

До впроваджувального, чи заключного, періоду належать усі дії дослідника, пов'язані з безпосереднім впровадженням одержаних рекомендацій та висновків у педагогічну практику: 11) визначення можливостей та обсягу використання одержаних результатів дослідження у педагогічному процесі; 12) визначення можливостей та обсягу поширення отриманих результатів дослідження серед вихователів і вихованців.

20. Проаналізуйте основні підходи до класифікації дидактичних принципів.

Ключові слова: дидактичні принципи, класифікація принципів, класичні дидактичні принципи, принцип науковості, принцип наочності.

Як приклад цього класичного підходу наведемо перелік принципів дидактики, запропонований Г. Ващенком. Вчений розвиває ідеї, запропоновані педагогами ХVІІ-ХVІІІ ст. – Я.А. Коменським, Ж..Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинським. Які виділяли такі дидактичні принципи:

Принцип науковості, що визначає як зміст, так і форму навчального процесу. Цей принцип вимагає серйозного обмірковування, бо, з одного боку, дитина не в змозі осягнути "науковість предмета", а з іншого, — спрощення і перекручення фактів з метою наближення їх до рівня дитини веде до профанації науки.

Принцип систематичності органічно пов'язаний з науковістю знань; їх системність зумовлює цілісність уявлень, світогляду і навіть гармонію вдачі. Цей принцип вимагає, щоб у засвоєнні знань враховувалися як послідовність та доступність викладу, так і зв'язок предмета з іншими дисциплінами. Принцип доступності навчання, зумовлений відповідністю змісту форм, методів навчання з урахуванням вікових особливостей та розумових здібностей учнів.

Принцип індивідуалізації. Цей принцип скерований проти шаблонності й стандартизації навчання. Він дає критичну оцінку фронтальним формам роботи, коли вчитель сам виконує найбільшу працю в класі, орієнтується на "пересічного", абстрактного учня.

Принцип активності. Різні системи освіти — авторитарна і демократична — по-різному трактують цей принцип. Бо якщо працює вчитель, то учні, слухаючи його, можуть бути і "активними", і "пасивними". Тут потрібні додаткові зусилля для їх "активізації". Якщо ж учень на уроці є суб'єктом діяльності, то самий процес його діяльності не дозволяє йому бути "пасивним".

Принцип зв'язку навчання з життям. Передаючи молодому поколінню досвід минулого, школа часто відстає від потреб життя і пропонує те, що вже перевірене і зафіксоване, а іноді й застаріле. При спокійному розвитку культури це навіть не дуже помітно, а тому іноді школа замикається в собі, відривається від реальних вимог життя. Принцип наочності, що базується на сприйнятті об’єктивно існуючих образів, коли формування знань здійснюється на основі чуттєвих уявлень;

Класифікація дидактичних принципів з точки зору Ю. Бабанського, М. Скаткіна, В. Оконя, В. Оніщука, І. Харламова, О. Федій:

Принцип емоційності навчання, пов’язаний із забезпеченням у процесі пізнавальної діяльності певного емоційного стану; Принцип гуманістичної цілеспрямованості, який реалізується в процесі навчання і виховання; він передбачає наявність вихідної базисної функції на основі розвитку цілісної творчої особистості, здатної до самоактуалізації, оволодіння засобами творчої діяльності, готовності до діалогу на основі взаємодії різних культур, самовизначення та самореалізації в системі відношень “людина – світ”;

Принцип співпраці викладачів, студентів, учнів, родини, студентського колективу; Принцип забезпечення формування знань, навичок, умінь користування мовами різних видів мистецтва; Принцип зв’язку особистості з конкретно-предметною реальністю; цілісного та поступового заглиблення в проблему, що передбачає упровадження блочно-тематичної конструкції в умовах поглиблення, розширення, ускладнення у вирішенні творчих завдань. Принцип урахування культурного, морального, духовного досвіду на рівні критеріальної оцінки ; Принцип дбайливого ставлення педагога до естетично-творчих проявів кожного вихованця, урахування джерела існування класного колективу, шкільного суспільства в цілому

21. Проаналізуйте основні проблеми сучасної дидактики та запропонуйте шляхи їх вирішення.

22. Розкрийте мету й характеристики ідеалу виховання. (ФЕНОШИН 19-23)

Ключові слова: мета виховання, ідеал, зміст ідеалу.

Виховання як цілеспрямований процес завжди підпорядковане конкретній меті. Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і узагальнено виражає ідеал людини. Вона об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства. З розвитком суспільства змінюється і мета виховання.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Зміст мети виховання має враховувати перспективи розвитку особистості. Працюючи, наприклад, з молодшими школярами, вчитель повинен готувати їх до дорослого життя.

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що грунтуються на розумінні мети життя.

Формування ідеалу залежить від виховання, умов життя і діяльності людини, від особливостей власного досвіду. Ідеали школярів різного віку різняться за змістом, структурою і дієвістю. Зміст ідеалу — якості особистості, конкретні постаті, які учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — ступінь його впливу на поведінку та особистість учня.

До загальнолюдських цінностей належать моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка о виконання необхідних для суспільного життя ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина передбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов'язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість слід готувати й до ролі сім'янина, майбутніх батька, чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу людину, співчувати, жаліти, поступатися, ділитися та ін.

23. Розкрийте суть контролю як педагогічного поняття та охарактеризуйте його функції. (НАЗАРОВА)

Ключові слова: контроль, облік, перевірка, діагностично-коригуюча функція, оцінювання, перевірка.

Контроль та оцінювання навчальних досягнень студентів є важливою складовою навчально - виховного процесу у вищому навчальному закладі

Контроль (від фр. control) у дидактиці вищої школи слід розуміти як педагогічний супровід, спостереження і перевірку успішності навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Процес контролю, здійснюваний викладачем, передбачає декілька етапів :

1) перевірку (виявлення рівня отриманих студентами знань, умінь та навичок);

2) оцінювання (вимірювання рівня знань, умінь і навичок та порівняння їх з певними стандартами, окресленими вимогами навчальних програм);

3) облік (фіксація результатів у вигляді оцінок, балів, рейтингу в журналі, заліковій книжці, залікових чи екзаменаційних відомостях).

Контролюючи навчально-пізнавальну діяльність студентів, викладач спрямовує свої зусилля на вирішення наступних завдань:

- виявлення якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності отриманих умінь і навичок цілям і завданням навчальної дисципліни;

- виявлення труднощів у засвоєнні студентами навчальної інформації та типових помилок з метою їх корекції та усунення;

- визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання;

- діагностування рівня готовності студентів до сприйняття нового матеріалу.

Педагогічний контроль виконує наступні функції:

- навчальну (освітню), яка полягає у тому, щоб контрольні заходи сприяли поглибленню, розширенню, удосконаленню та систематизації знань, вмінь та навичок студентів, забезпечували зворотній зв'язок у навчанні;

- діагностично - коригуючу, спрямовану на визначення рівня знань, вмінь і навичок, а також типових помилок, прогалин та утруднень у навчанні, причин неуспішності та забезпечення заходів по їх усуненню;

- оцінювальну, яка полягає у з'ясуванні стану знань, умінь і навичок як окремих студентів так і академічної групи в цілому, а також забезпечує облік і відкритість результатів контролю, що сприяє об'єктивному оцінюванню та кращому навчанню;

- стимулюючу, що передбачає схвалення досягнутих студентами успіхів та формування позитивної мотивації до навчання, систематичної навчально-пізнавальної діяльності, розвитку почуття відповідальності за її результативність;

- розвивальну, яка полягає у тому, що за умов систематичного, педагогічно доцільного контролю розвиваються пам'ять, увага, мислення, усне та письмове мовлення, здібності, пізнавальні інтереси, активність та самостійність студентів;

- виховну, спрямовану на формування дисциплінованості, організованості, вмінь самодисципліни, позитивного ставлення до навчання, формування потреби в постійній самоосвіті та самовдосконаленні;

- прогностично-методичну, яка стосується як викладача (який отримує досить точну інформацію щодо ефективності своєї діяльності), так і студентів, оскільки вибір оптимальної методики викладання, вдосконалення методів навчання, може суттєво вплинути на кінцевий результат - якість професійної підготовки випускника ВНЗ.

24. Сформулюйте основні завдання сучасної дидактики (НАЗАРОВА)

Ключові слова:дидактика, об’єкт, гуманізація, аксіологічний підхід, синергічний підхід.

Дидактика (грец. didaktikos - повчальний) - галузь педагогіки, яка вивчає теорію освіти і навчання, і виховання в процесі навчання.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, яка спрямована на передавання наступним поколінням соціального досвіду, його творче відтворення, тобто викладання (діяльність учителя) і учіння (пізнавальна діяльність учня) існують в єдності.

Завдання сучасної дидактики – забезпечити ефективне навчання, духовне збагачення дитини, розвиток дитини, її активності, таланту, творчого потенціалу, здібностей до самостійного надбання нових знань та у створенні умов для самореалізації.

Цьому сприяють такі методологічні підходи до навчального процесу:

1) Гуманізація – духовно-особистісна спрямованість кожного навчального предмета; формування відносин між учителями і учнями та між учнями на основі поваги до людини, довіри, доброти, чуйності, уваги, співчуття, віри в позитивні дії.

2) Аксіологічний (грец. ахіа — цінність) вивчення явищ з точки зору виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю

3) Особистісний підхід визнає особистість як продукт соціального розвитку, носія культури; інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу; передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження; створення для цього відповідних умов.

4) діяльнісний підхід, – організація діяльності суб'єкта, що забезпечує його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку)

5) Ресурсний підхід організація навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного учня)

6) Системний підхід розглядає навчання як цілеспрямовану творчу діяльність суб’єктів, у якій мета, завдання, зміст, форма і методи навчання та інші його компоненти взаємопов’язані.

7) Синергічний (грец. synergos — той, що діє разом) підхід – самореалізація і саморозвиток особистості здійснюється на основі їх постійної взаємодії із зовнішнім середовищем, що зумовлює становлення нових якостей особистості та ін.

8) Компетентнісний підхід передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не лише знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення.

Охарактеризовані методологічні підходи є орієнтирами дослідження проблем дидактики, уможливлюють всебічне вивчення основних компонентів процесу навчання .

25. Схарактеризуйте конституційно-правові засади освітньої діяльності в Україні (КУЗЬМЕНКО)

Засади правового регулювання освіти встановлені Законом України «Про освіту», прийнятим у 1991 році. Найпершою проблемою, від вирішення якої залежать відповіді на інші питання, є визначення мети освіти. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей… В Україні можна здобути такі види освіти : дошкільна; повна загальна середня; професійно-технічна; вища; позашкільна; післядипломна. Проте перелік цей не повний. Також в Україні існує безперервна освіта, присутня, але недостатньо розкрита в освітянських законах, освіта дорослих (яка не завжди носить чисто професійну спрямованість) тощо.

Особливо гостро в Україні стоїть питання розуміння обов'язковості повної загальної середньої освіти.Повна загальна середня освіта, точніше, здобутття особами такої освіти, є обов'язок держави, а дотримання Державного стандарту загальної середньої освіти - обов'язок навчального закладу. Здобуття повної загальної середньої освіти, виявляється, не є обов'язком громадянина.

Незалежно від результатів навчання випускник загальноосвітнього закладу ІІІ ступня отримує документ про повну загальну середню освіту.

Оскільки повна загальна середня освіта є основою для подальшої освіти (ст. 3 згаданого Закону), то кожен випускник незалежно від рівня здобутих знань отримує право здобувати вищу освіту. Результат - процвітання корупції у вищих навчальних закладах і падіння якості вищої освіти.

Нарешті, в останні роки увага суспільства особливо прикута до вищої освіти. Держава гарантує безоплатне здобуття вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсних засадах.

26. Схарактеризуйте мету й характеристики ідеалу виховання (КУЗЬМЕНКО)

Ключові слова: мета виховання, ідеал, зміст ідеалу.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

27. Схарактеризуйте національну освітню систему. (РУДЕНКО)

Система освіти в Україні сформувалася на основі радянської освітньої системи.

Основними елементами структури освітньої системи в Україні є: дошкільна освіта (ясла, дитячі садки); загальна освіта (початкова, основна й старша школа); вища освіта (інститути, університети, академії); додаткова освіта (аспірантура, ординатура, докторантура).

Дошкільна освітаПредставлена в основному дитячими садками. Дітей приймають у віці від 2 і до 6 років. Установи бувають державні й приватні. Останнім часом спостерігається значний розвиток різноманітних методик викладання різних дисциплін у дитячих садках.

Загальна освітаНавчання починається з 6-7 літнього віку. Загальноосвітні установи діляться на три ступені: І ступінь або початкова школа, ІІ ступінь - основна й ІІІ ступінь - старша школа. У загальноосвітніх установах використовується 12-ти бальна шкала оцінювання результатів.

Вища освітаДля вступу у вищі навчальні заклади України потрібно наприкінці календарного року у випускному класі здати тести з певних предметів, на основі результатів яких можна подати документи на вступ в один або більше ВУЗів і після пройти конкурс атестатів. У травні 2005 року Україна приєдналася до Болонської системи освіти. Відповідно до цієї системи освіти всі вищі навчальні заклади в Україні діляться на 4 типи, залежно від рівня акредитації:До першого рівня відносяться училища, технікуми й інші заклади, які прирівняні до них; Другий рівень становлять коледжі й інші, прирівняні до них вищі навчальні заклади; Третій і четвертий рівні це інститути, університети, консерваторії, академії. Відповідно вища освіта ділиться на: неповну вищу освіту; базову вищу освіту; повну вищу освіту;

28. Схарактеризуйте основні дидактичні концепції в їх історично-суспільному контексті. (РУДЕНКО)

Галузь педагогіки, що містить теорію навчання, зветься дидактикою Вона виокремилася в самостійну наукову галузь із системи філософських знань на початку XVII століття завдяки англійському філософу Франсісу Бекону (1561-1626). Засновником дидактики був Я. А. Коменський. Як педагог-практик він увійшов в історію завдяки своїм пропозиціям щодо організації шкільного навчання, розробкою оригінальних навчальних посібників. Ще у XVII столітті Я. А. Коменський обгрунтував принцип природності освіти, класно-урочну систему: поділ учнів одного віку на класи, а навчального часу – на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденні заняття – на 45-хвилинні уроки та 10-20-хвилинні перерви.

Ж.-Ж.Руссо педагог-просвітитель вважав, що природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей. Таке виховання повинно відбуватися на лоні природи, у тісному контакті з нею. Основними факторами впливу на дітей Руссо вважав природу, людей та предмети оточуючого світу. Основне завдання виховання, яке здійснюється людьми і речами, полягає у тому, щоб узгодити свої впливи з природним розвитком дитини.

Всесвітньо уславленим учителем був Г. С Сковорода, про якого сказано: під його чубом та в українській свитині містяться свій Піфагор, Лейбніц і Ориген. Уведене ним поняття «сродної праці», тобто праці за покликанням як засобу самореалізації особистості, є по суті співзвучним із сучасними дидактичними концепціями. Успіх, на його думку, залежить не від масштабу ролі, а від її відповідності внутрішнім здібностям виконавця.

29. Схарактеризуйте основні сучасні зарубіжні дидактичні концепції. (ПІДЛЕСНЮК)

Деякі автори, наприклад В. Оконь і І. П. Підласий, визначають ці концепції: як дидактичні системи, під якими розуміється комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту і дидактичних принципів, котрі стосуються способів і організації роботи вчителя та учнів. «Дидактичні системи характеризуються внутрішньою цілісністю структур, створених єдністю цілей, організаційних принципів, змісту, форм і методів навчання».

Педагогічні поняття концепції навчання і дидактичні системи тотожні за змістом, у зв'язку з цим правомірним є використання як першого, так і другого поняття.

Отже, можна виділити три групи концепцій навчання:

· традиційну;

· педоцентристську;

· сучасну.

Кожна група складається з певних напрямів і педагогічних теорій. Цей поділ здійснено на основі розуміння дидактичного процесу - об'єкта і предмета дидактики.

У традиційний системі навчання домінантну роль відіграє викладання – діяльність педагога. До цієї групи відносять класно-урочну систему Я. А. Коменського, вільне виховання Ж.-Ж. Руссо, концепцію навчання бідноти І. Г. Песталоцці, теорію матеріальної освіти Г. Спенсера.

У педоцентристській концепції головний акцент робиться на учінні – діяльності учня. В основі цієї концепції педоцентризм Дж. Дьюї. До цієї групи можна віднести концепцію трудової школи німецького педагога, теоретика трудової школи Г. Кершенштайнера (1854-1932), концепцію школи дії німецького педагога, теоретика експериментальної педагогіки В. Лая (1862-1926).

Сучасна дидактична система виходить із того, що викладання й учіння становлять процес навчання, а їхні різноманітні та змістові відношення в структурі цього процесу є предметом дидактики. До сучасних дидактичних концепцій можна віднести такі:

· теорія поетапного формування розумових дій (ТПФРД);

· програмоване, проблемне, виховальне, розвиткове, особистісно орієнтоване і особистісно розвиткове навчання;

· педагогіку співробітництва;

· гуманістичну педагогіку тощо.

30. Схарактеризуйте навчальний процес як цілісну систему. (КРІЦАК)

Головним і найскладнішим явищем, що вивчає дидактика, є процес навчання. Саме в процесі навчання здійснюється та неперервно-розвиваюча і нерідко ніби таємнича взаємодія об'єктивного і суб'єктивного, сутність якої полягає в тому, що соціальний досвід з усією його багатогранністю і складністю перетворюється в знання, уміння і навички учнів, в ідеали, якості людини, в її розумовий розвиток, ідейність і культуру. В цьому процесі власні потенції учня (прагнення до діяльності, внутрішні спонукання, життєвий досвід і пов'язані з ним переживання) розвиваються і набувають об'єктивного характеру, втілюючись у конкретні якості і властивості особистості, а також в її позитивний внесок у практику, життя.

Процес – це розвиток якогось явища, що відображає закономірну, послідовну, неперервну зміну моментів розвитку, що слідують один за одним.

Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду.

Процес навчання обумовлений метою освіти і характеризується взаємодією наступних його компонентів: а) змісту навчання, тобто навчального предмета, в якому систематизовані знання (основи наук) для засвоєння учнями певного класу; б) викладання, тобто діяльність учителя, яка полягає у формуванні в учнів мотивів навчання, у викладанні змісту предмету, в організації діяльності учнів, в управлінні і керівництві їх самостійною роботою, спрямованою на вивчення і використання знань, в перевірці знань і умінь; в) навчання, тобто різнобічної діяльності учнів, зокрема розумових і фізичних дій; г) матері

Дата добавления: 2014-12-04; просмотров: 6428;