Економічна рівновага в умовах відкритої економіки. Модель Манделла – Флемінга.

В макроекономічних моделях відкритої економіки в якості додаткових факторів, що визначають кон'юнктуру національного господарства, виступають: стан платіжного балансу (ZB), рівень цін закордону (Pz), закордонна ставка відсотку (і2) і обмінний курс національної грошової одиниці (є).

Стратегічною метою стабілізаційної політики у відкритій економіці є досягнення «подвійної рівноваги» — загальної економічної рівноваги на рівні повної зайнятості при нульовому сальдо платіжного балансу.

Якщо припустити, що рівень цін постійний при наявності кон'юнктурного безробіття, то в цих умовах мета державної політики зводиться до того, щоб довести величину ефективного попиту до величини національного доходу повної зайнятості.

Для досягнення подвійної рівноваги при постійному рівні цін необхідно IS-LM рівновагу сполучити з нульовим сальдо платіжного балансу.

Платіжний баланс країни є вирівняним, коли додатне (від'ємне) сальдо рахунку поточних операцій дорівнює від'ємному (додатному) сальдо рахунку операцій з капіталом або коли чистий експорт благ дорівнює чистому експорту капіталу:

Е – Z = KE – KZ, або NE = NKE,

де КЕ— експорт капіталу;

KZ— імпорт капіталу.

На обсяг чистого експорту благ безпосередньо впливають два фактори: величина національного доходу і показник реальних умов обміну:

NE = NE (y Q)

Зі зростанням національного доходу зростає імпорт товарів і послуг; зростання їх знижує експорт і збільшує імпорт благ. Те й інше зменшує чистий експорт товарів і послуг.

Зростання реального доходу зменшує чистий експорт товарів і послуг, в міру зниження вітчизняної ставки відсотку експорт капіталу зростає.

В алгебраїчному вигляді IS-LM модель у відкритій економіці при заданій закордонній ставці відсотку представляється системою з трьох рівнянь:

48 Зв’язок валютного курсу з платіжним балансом.

Вал курс є не просто “ціною” однієї грошов одиниці відносно до іншої, а синтезуючим показником вартісного співвідношення національних економік, їх зовнішньої конкурентоспроможності.

Необхідність встановлення вал курсу пов’яз з тим, що нац гроші законно виступати купів та плат засобом можуть лише на внутр ринку. Для виконання цих функцій на ринку ін країни вони повинні бути відповідно обмінені. Встановлюються вал курси шляхом котирування іноз валют, т.б. визначення державними органами ціни іноз валюти.

Вал курси встановлюються на основі співвідношення купів спроможності нац валют. Вона визнач як сума цін товарів та послуг які можна придбати за певну грош одиницю порівняно з базов періодом.

За золотого стандарту який застосовувався до Бреттон- Вудської конференції вал курс визнач-ся золотим паритетом, т.б. співвідношенням між золотим вмістом грош одиниць, відхиляючись від нього лише на величину вартості перевезення золота в іншу країну. В сучасних умовах в основі вал курсів лежить співвідношення купів спроможностей вал. Таке співвідношення стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купів спроможності.

Існують різні методики його розрахунку, найпростіше з котрих виходить із співвідношення рівня цін стандартного набору товарів та послуг. Паритет купів спромож-ті визначає рух вал курсів у довгостроковому періоді часу. В короткострокових інтервалах часу він коливається під впливом По та Пр.

Ціна валюти – її курс – визначається Пр і По на неї. Чим більше По переважає Пр, тим дорожче стає валюта. А це залежить від стану платіжного балансу країни. Платіжний баланс – це співвідношення між сумою надходжень, одержаний даною країною зза кордону і сумою здійснених нею зарубіжних платежів за певний період часу. Якщо він характеризується активним сальдо приплив іноз вал збільшується, зростає її Пр і курс нац валюти, і навпаки. За Пр і По на валюту приховуються інші фактори, зокрема інфляція(або її очікування) в даній країні. Чим швидше зростають ціни в одній країні порівняно з іншими, тим більше знецінюються її гроші і тим менше ціниться її валюта.

Слід відрізняти офіційно встановлений, фіксований курс від ринкового. Фіксовані курси були пріорітетними до 1976р, зараз лише деякі країни фіксують курси своїх валют відносно до міцніших валют, причому на рівні, який склався на вал ринку. Тому вирішальну роль стали відігравати гнучкі вал курси. Вони бувають плаваючими та коливними. Плаваючі курси характерні для стабільних сильних валют – долара США, нім марки, япон ієни... . їх формування відбувається на ринку під впливом По і Пр, а межі “плавання” держави визначають за взаємною домомленістю.

Валюти прив’язані до провідних валют безпосередньо чи через “вал корзини”, мають коливні курси.

Більшість валют функціонує в режимі змішаних систем. Тобто валюти країн – членів певних вал-клірингових союзів фіксуються з допустимою амплітудою коливань одна до одної, перебуваючи одночасно в режимі вільного плавання відносно до грошових одиниць інших країн.