Модель платіжного балансу

Зовнішньоекономічна діяльність країни відображається в платіжному балансі.

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний проміжок часу. Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідношення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, яка вивезена за кордон.

Платіжний баланс має чотири балансові рахунки:

торговий баланс фіксує всі торгові операції між країною та закордоном; баланс послуг (фрахт, ліцензії, страхові та інші послуги); баланс переказів фіксує безплатні доставки товарів і допомогу,;баланс руху капіталу фіксує купівлю- продаж активів, тобто експорт капіталу.

Рахунок поточних операцій включає торговий баланс та баланси послуг та переказів. Дефіцит цього рахунку поповнюється за рахунок чистого припливу капіталу. Сальдо рахунку поточних платежів відображає чистий експорт країни.

Сальдо платіжного балансу – це сума сальдо поточних рахункі і сальдо балансу руху капіталу. Активне сальдо платіжного балансу означає заборгованість закордону країни і веде до підвищення курсунаціональноївалютиДефіцит (надлишок) платіжного балансу впливає на валютні резерви країни і, отже, на пропозицію грошей. Країна повнна прагнути до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:валютні інтервенції, скорочення зовнішньоекономічних зв’язків ;зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;зміни валютного курсу.

Дефіцит платіжного балансу означає, що населення країни за даний період заплатило іноземцям більше, ніж отримало від них, і тому іноземці мають певну суму грошей, яка дорівнює дефіциту платіжного балансу даної країни.Ці гроші будутьпредьявлені в національний банк країни для обміну на іноземну валюту, що призведе до скорочення валютних резервів національного банку.

44 Валютний курс. Попит і пропозиція як чинники валютного курсу.

Валютний (обмінний) курс - ціна грошової одиниці певної країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Якщо валютний курс зростає, то потрібно менше національної валюти для купівлі кожної одиниці іноземної валюти. Проте кінцевою метою валютного обміну є купівля іноземних товарів. Щоб визначити купівельну спроможність національної валюти, слід враховувати не лише валютний курс, а й ціни. З цією метою розрізняють два види валютного курсу: номінальний і реальний.

Номінальний курс (е) — це курс, який обчислюється через кількість іноземної валюти, на яку фактично обмінюється національна валюта.

Реальний курс (е_r) додатково враховує співвідношення між іноземними та внутрішніми цінами.

У формі прямого котирування реальний валютний курс визначається за формулою:

,

де Р_f, Р_d — відповідно іноземні та внутрішні ціни.

Реальний курс валюти відображає співвідношення між цінами окремого товару (або ринкового кошика) тих країн, що перебувають у торговельних відносинах. У формі прямого котирування реальний валютний курс — це коефіцієнт, який показує відношення іноземних цін до внутрішніх цін, виражених з допомогою спільної грошової одиниці (у даному разі внутрішньої). Крім цін, на реальний валютний курс впливає номінальний курс валюти. Чим нижчий номінальний курс гривні (вища гривнева оцінка долара), тим більший коефіцієнт реального курсу валюти і вища конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Отже, між номінальним валютним курсом і конкурентоспроможністю вітчизняних товарів теж існує обернений зв'язок.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). В її основі лежить закон єдиної ціни, за яким ціна певного товару на всіх національних ринках має бути однаковою, оскільки різниця між ними усувається валютними курсами. Чим вища національна ціна, тим нижчий курс національної валюти. І навпаки.

Отже, згідно з ПКС валютний курс відбиває співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами і визначається за формулою

Е =Pd/Pf,

де P_f, Р_d — ціни окремих товарів в іноземній та національній валютах, або ціни ринкового кошика у відповідних валютах.

Залежно від режиму формування валютного курсу розрізняють два його види: фіксований і плаваючий. Фіксований курс — це твердий курс, який держава офіційно оголошує і зобов'язується підтримувати. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор. Плаваючий курс — це курс, який вільно формується ринком під впливом попиту і пропозиції. Різновидом плаваючого курсу є керований плаваючий курс.

45 Валютні системи в розвитку.

Залежно від складу країн-учасниць розрізняють валютні системи: національні, регіональні та світову.

Національні валютні системи історично виникли раніше за інші. Кожна з них являє собою систему діючих у конкретній країні правил і механізмів забезпечення співвідношень національної валюти та іноземних валют. Юридично ці системи закріплюються у державних правових актах, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни. Але вона виходить за національні кордони і набуває відносної незалежності від встановлених країною-емітентом правил. Особливості кожної національної валютної системи визначаються рівнем економічного розвитку країни та станом її зовнішньоекономічних зв'язків.

Світова та регіональні валютні системи тісно пов'язані з національними валютними системами. Вони являють собою системи правил і механізмів, які забезпечують співвідношення різних валют у міжнародних відносинах.

Світова та регіональні валютні системи були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвивалися залежно від економічних потреб окремих країн та усього світу. Вони постійно змінюються й вдосконалюються.

Елементами валютної системи є умови, які забезпечують функціонування тієї чи іншої валютної системи. До елементів національної валютної системи належать:

— назва національної грошової одиниці;

— обсяг і склад резервів валютних цінностей, тобто офіційні запаси іноземної валюти і банківських металів у центральному банку, фінансових органах країни та у закордонних банківських установах;

— паритет і курс валюти, механізм їх визначення;

— наявність валютних обмежень, їх форми та методи;

— умови конвертації національної грошової одиниці;

— форми та режим кредитних інструментів, які використовуються країною у міжнародних розрахунках;

— статус органів та установ, які регулюють валютні відносини країни;

— умови функціонування валютного ринку.

Елементами світової та регіональних валютних систем є:

— назви міжнародних платіжних засобів;

— режим обміну валют;

— механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародних потреб обігу товарів і послуг;

— регламентація та уніфікація форм міжнародних розрахунків;

— режим міжнародних валютних ринків;

— міжнародні організаційні інститути та законодавство, які забезпечують функціонування валютних інструментів;

— статус міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини, а також мережа міжнародних і національних банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки та кредитні операції.