Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лише сукупний попит, що зумовлює зростання реального доходу і цін. Згідно ж з теорією економіки пропозиції зниження рівня оподаткування викликає ще один ефект – збільшення сукупної пропозиції і зниження цін. По-перше, внаслідок зниження особистих податків збільшуються приватні заощадження, які створюють передумови для зростання інвестицій. Крім того, збільшення особистих податків збільшує після податкову зарплату, що посилює стимули до праці. По-друге, зниження податку на прибуток підвищує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення. Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує додаткове зростання реального доходу, і водночас певний антиінфляційний ефект. Вплив фіскальної політика на пропозицію можна зобразити таким чином

Отже, перелічені чинники викличуть збільшення сукупної пропозиції, що спричинить її переміщення кривої вправо і вниз в положення AS2. у результаті цього відбувається подальше зростання реального ВВП, тобто від У2 до У3. одночасно знизяться ціни з Р2 до Р3. Проте політика низького оподаткування має певні вади: 1) вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протягом значного часу, тривалість якого важко передбачити; 2) зниження податків набагато відчутніше впливає на попит, аніж на пропозицію, і тому дефляцій ний ефект може бути несуттєвим; 3) зниження податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки. 3 причина є головною. Для її спростування прихильники теорії пропозиції спираються на криву Лаффера.

Крива Лаффера відображає зв’язок між податковою ставкою (t’) і податковими надходженнями до бюджету (ТА). В її основі – ідея про те, що в разі зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються до максимальної величини (ТА2), а потім знову зменшуються до нуля. При цьому точка t’1 відображає надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, а точка t’2 – оптимальний рівень оподаткування, що забезпечує максимальну величину податкових надходжень. Зниження від точки t’1 до t’2 забезпечує одночасно зростання виробництва і податкових надходжень, що виключає виникнення бюджетного дефіциту.