Споживання як функція післяподаткового доходу.

Коли ми їмо, носимо одяг або ходимо в кіно, то споживаємо частину виробленого економікою продукту. Всі форми споживання становлять дві третини ВВП. Оскільки частка споживання така вагома у виробленому продукті, економісти-теоретики багато уваги приділяють тому, як домогосподарства ухвалюють рішення щодо споживання.

Домогосподарства отримують доходи від праці і власності на капітал, сплачують податки державі, а відтак вирішують, яку частину свого післяподаткового доходу споживати, а яку — заощаджувати. Дохід, який отримують домогосподарства, дорівнює обсягові продукції економіки Y. Уряд тоді оподатковує домогосподарства на суму Т. (Хоч уряд запроваджує різні види податків, такі як особистий прибутковий податок, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість тощо, для простоти об'єднаємо всі ці податки). Ту частину доходу, яка залишилася після сплати всіх податків, Y — Т, назвемо використовуваним доходом. Домогосподарства ділять свій використовуваний дохід на споживання і заощадження.

Припустімо, що обсяг споживання прямо залежить від рівня використовуваного доходу. Вищий використовуваний дохід забезпечує більший обсяг споживання.

С = MPС(Y - Т).

З цього рівняння випливає, що споживання є функцією використовуваного доходу.

Залежність між споживанням і використовуваним доходом називають функцією споживання.

Гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, на яку змінюється споживання зі збільшенням використовуваного доходу на одиницю. МРС звичайно коливається між нулем та одиницею: додаткова одиниця доходу збільшує споживання, але на величину, що менша одиниці. Якщо домогосподарство отримує додаткову одиницю доходу, частину цієї одиниці воно заощаджує.

Отже, функція заощадження:

S = (1- MPС)∙(Y - Т).