Вимоги до усного мовлення

.П. Коваль у своїй книжці “Культура ділового спілкування“ пропонує такі найзагальніші вимоги до усного мовлення культурної людини:

- ясність у формуванні думки;

- логічність, смислову точність, звідси - небагатослівність мовлення;

- відповідність між змістом мовлення і мовними засобами;

- відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

- співмірність мовних засобів і стилю викладу (одностильність уживання одиниць мовлення);

- укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів;

- різноманітність мовних засобів (багатство лексики);

- самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях; у побудові висловлювання;

- ефективність мовлення; красномовство ( з урахуванням доречності й доцільності їх);

- милозвучність, виразність, дикції, відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення - з другого.

Дейл Карнегі у своїй книжці “ Как заво?в?вать друзей...” звертає увагу на культуру спілкування, яка містить - правила мовленневого етикету.

Етикет - це зовнішній прояв внутрішньої дисципліни людей, їх прагнення до порядку й порядності. Тактовна людина, починаючи розмову, завжди спробує з¢ясувати, чи зацікавить співрозмовника те, що вона збирається йому розповісти, чи не буде йому нудно, чи має він час і настрій її вислухати... Отже, ввічливість - це зовнішні прояви внутрішніх якостей людини; але це найчастіше не індивідуальні, а загальноприйняті прояви. Існують різні сторони ввічливості. Вони мають свої імена: коректність - підкреслено офіційна, чисто службова і дещо сухувата, холодна ввічливість; шанобливість - поштивість - ввічливість, яка підкреслює повагу до людини; любязність - прагнення бути приємним і корисним; делікатність - ввічливість у поєднанні з особливою м¢якістю й тонким розумінням внутрішнього стану та настрою інших людей. І найважливіше правило ввічливості, яке діє в усьому світі однаково, - усміхатись! Усмішка - засіб встановлення добрих стосунків між людьми.

Найважливішими складниками поняття “ділове спілкування” - це встановлення контакту, вміння розмовляти й слухати. Встановлення контакту починається з привертання уваги співрозмовника.

У службовій обстановці діє ціла низка звертань: на ім¢я, якщо люди одного віку, давно й добре знають одне одного; на ім¢я та по-батькові - коли люди різного віку, коли ситуація стає більш офіційною; на прізвище з обов¢язковим пане, добродію чи друже, товаришу: на ім¢я з обов¢язковим пане (пані, панно) - у строгій, офіційній ситуації. Звертання лише на прізвище широко вживається при зустрічі людей старшого покоління, до молодих, які є учнями, студентами тощо.

Таким чином, у людини з високою мовною культурою завжди знайдеться з чого вибрати ввічливу форму звертання для встановлення контакту й продовження спілкування.

Основні вимоги до спілкування є такі:

1. Намагайтесь, щоб після розмови з вами люди були задоволені й переконані, що їх визнають; не чекайте на якісь особливі події, щоб висловити свої визнання; намагайтесь похвалити людину за кожну дрібницю, за невеликі успіхи в роботі; не починайте розмову з критики, а з похвали. Розмовляйте спокійно і витримано.

2. Усміхайтесь.

3. Щиро цікавтесь іншими людьми.

4. Пам¢ятайте, що ім¢я людини - це найважливіший, найсолодший для нього звук на будь-якій мові.

5. Будьте гарним, уважним слухачем. Заохочуйте інших говорити про себе.

6. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

7. Викликайте у вашого співрозмовника усвідомлення його значення і робіть це щиро.

8. Єдиний спосіб одержати перемогу в суперечці - це ухилитись від неї.

9. Проявляйте повагу до думки вашого співрозмовника. Ніколи не говоріть людині, що вона не має рації.

10. Якщо ви не маєте рації, визнайте це швидко і рішуче.

11. Із початку розмови дотримуйтесь дружного тону.

12. Нехай більшу частину часу говорить ваш співрозмовник.

13. Щиро старайтесь дивитись на речі з точки зору вашого співрозмовника.

14. Ставтесь співчутливо до думок і бажань інших.

15. Ніколи прямо не вказуйте на помилки інших. Спочатку поговоріть про власні помилки, а потім уже критикуйте свого співрозмовника.

16. Давайте людям можливість врятувати свій престиж.

17. Створюйте людям гарну репутацію, яку вони будуть старатися виправдати.

18. Застосовуйте заохочення. Створюйте враження, що помилки, які ви хотіли б бачити виправленими, легко виправити; робіть так, щоб те, до чого ви спонукаєте людей, здавалось не важким.

19. Добивайтесь, щоб люди були раді зробити те, що ви пропонуєте.

20. Не потрібно чіплятися.

21. Не старайтеся перевиховати свого товариша.

22. Не критикуйте.

23. Висловлюйте один одному щиру вдячність.

24. Будьте уважні один до одного.

НОРМИ ДІЛОВОГО ЕТИКЕТУ

1. Візитні картки, види їх.
2. Орфоепічна правильність мовлення.
3. Стійкі мовні звороти.

Важливим елементом ділового етикету є візитна картка. Існує певна культура обміну візитними картками і вимоги до їхнього оформлення.

Візитна картка —це прямокутник з цупкого паперу білого кольору (як правило).

Зміст тексту візитної картки:

— назва підприємства чи установи;

— відомості про власника, посада, контактна інформація;

— логотип фірми або фото власника (не обов’язково)

Розмір картки 5х9 см.

Кількість вказаної на картці інформації залежить від призначення картки. Відомості можуть подаватися двома мовами, у такому випадку візитка заповнюється з обох боків.

Ділове спілкування насичене етикетними формулами — це фразеологізовані речення, готові до вжитку стандартизовані мовні конструкції. За допомогою словесних формул висловлюється взаємовідношення при зустрічі і розставанні, дякуванні або вибаченні, у ситуації знайомства й у багатьох інших випадках. Їх арсенал в українській мові надзвичайно багатий.

Принцип використання стійких мовних зворотів — це принцип відповідності мовної ситуації. Обстановка спілкування, соціальний статус адресата, вік, стать є визначальними при виборі етикетних формул.

Вербальні норми ділового етикету ідентичні вимогам до усного мовлення, вимогам до мови ділових паперів.

У невербальному спілкуванні існують 3 універсальні величини ділового спілкування: погляд, усмішка, відстань, на якій ведеться бесіда.

Етикет становить собою велику і важливу частину загальнолюдської культури, яка увібрала в себе уявлення народів про красу, порядок, побутові звички.

Успіх ділового спілкування залежить від низки правил:

· правил знайомства;

· правил проведення ділових контактів;

· правил поведінки на переговорах;

· вимог до зовнішнього вигляду, манер, ділового одягу;

· вимог до мовлення;

· вимог до культури складання службових документів.

Елементи ділового етикету:етикет національних символів; візитна картка.

Засоби невербальної комунікації і проблема інтерпретації невербальної поведінки

До засобів невербальної комунікації належать жести, міміка, інтонації, паузи, поза і т. ін., що утворюють знакову систему, яка доповнює і підсилює, а іноді й заміщує засоби вербальної комунікації — слова.

Засоби невербальної комунікації можна об’єднати в наступні групи:

1. Тілесний контакт, що виражається у різноманітних формах — поштовхи, поплескування, погладжування і т. ін.

2. Дистанція між тими, що спілкуються. Відстань між учасниками спілкування свідчить про його формальність чи неформальність, про ставлення партнерів один до одного, про ступінь зацікавленості у розмові.

3. Орієнтація, тобто розташування тих, що сидять (чи стоять), відповідно один до одного. Орієнтація може змінюватися в залежності від ситуації і свідчить про ступінь суперництва чи співробітництва.

4. Зовнішній вигляд. Основна мета — повідомлення про себе. Через свій імідж партнери інформують оточуючих про свій соціальний стан, вид діяльності, самооцінку і т. ін.

5. Поза тіла. Поза звичайно вказує на ті чи інші міжособистісні відносини, на соціальний стан партнера. Вона може змінюватися в залежності від настрою й емоційного стану людини. Однак за інтерпретації необхідно враховувати культурний потенціал людини і загальноприйняті етикетні умовності, яких варто дотримуватися в тих чи інших конкретних ситуаціях.

6. Кивок головою — використовується для схвалення чи підтвердження чого-небудь, а також як сигнал, що дає партнеру підставу вступити в діалог.

7. Вираз обличчя (міміка) — дає можливість для широкої інтерпретації емоцій, які приховуються чи демонструються, допомагає зрозуміти інформацію, що передається за допомогою мовлення, сигналить про ставлення до кого-небудь чи чого-небудь.

8. Жести — можуть бути не дуже виразні, наприклад, рухи голови чи тіла, але використовуються паралельно з мовленням, щоб щось у ньому виділити, підкреслити, а іноді й замінити його.

9. Погляд — дозволяє зчитувати найрізноманітніші сигнали: від прояву інтересу до когось чи чогось до демонстрації абсолютної зневаги. Вираз очей знаходиться в тісному зв’язку з мовною комунікацією.

10. Паравербальні і екстравербальні сигнали. Зміст висловлення може змінюватися в залежності від того, яка інтонація, ритм, тембр голосу були використані для його передачі. Мовленнєві відтінки впливають на зміст висловлення, сигналізують про емоції, стан людини, її впевненість чи сором’язливість.

Таким чином, мова тіла сама по собі є різновидом «паралельної» мови, що супроводжує, як правило, мовленнєві висловлення людини та охоплює всі її рухи, зокрема й душевні (психомоторні).

Міміка

Вираз натуральних емоцій завжди є симетричним. Однак права та ліва сторони нашого обличчя знаходяться під контролем різ­них півкуль мозку, і тому можуть відбивати емоції по-різному. Робота домінуючої лівої півкулі (у результаті перехреста зв’язків управління) відбивається на правій стороні обличчя і додає їй вираз, який піддається більшому контролю (не у ліваків). Робота правої півкулі відбивається на лівій стороні обличчя, відповідно, на цій стороні важче сховати почуття (особливо негативні емоції). За асиметрією обличчя тренований спостерігач може виявити маніпуляцію, розрізнити природну і штучну поведінку.

Лівші – правші – по діагоналі

Багатий «алфавіт» жестів можна розбити на шість груп:

1. Жести-ілюстратори —це жести-повідомлення: покажчики («перст, що вказує»); диктографи, тобто образні картини зображення («от такого розміру і конфігурації»); кінетографи — рухи тілом; жести-«біти» (жести-«відмахування»); ідеографи, тобто своєрідні рухи руками, що з’єднують уявлювані предмети.

2. Жести-регулятори — це жести, що виражають ставлення того, хто говорить, до чого-небудь. До них відносять усмішку, кивок, напрям погляду, цілеспрямовані рухи руками.

3. Жести-емблеми — це своєрідні замінники слів чи фраз у спілкуванні. Наприклад: стиснуті руки на манер рукостискання на рівні руки означають у багатьох випадках — «здрастуйте», а підняті над головою — «до побачення».

4. Жести-адаптери — це специфічні звички людини, пов’яза­ні з рухами рук. Це можуть бути:

а) почісування, посмикування окремих частин тіла;

б) торкання партнера;

в) погладжування, перебирання окремих предметів, що знаходяться під рукою (олівець, ґудзик та ін.).

5. Жести-ефектори — жести, що виражають через рухи тіла і м’язів обличчя певні емоції. Існують і

6. мікрожести: рухи очей, почервоніння щік, збільшена кількість миготінь у хвилину, посмикування губів і ін.

Ось таку рибину впіймав

Просторово-часовий фактор спілкування

Аура позитивна – до 3-х метрів

Деяку територію — область чи простір — людина вважає ніби продовженням свого тіла.

Радіус «повітряного міхура», що оточує середню людину (європейці, американці) приблизно однаковий, і його можна розбити на чотири зони:

Високому чоловікові приємно стояти поруч зі своїм спів­розмовником, а висока жінка, навпаки, прагне відійти далі, щоб приховати свій зріст.

Останнім часом стали приділяти увагу тому, що зі збільшенням щільності населення особиста зона кожної людини зменшується.

Наслідки проживання на території з високою щільністю населення вивчалися на популяції оленів о. Джеймс, що знаходиться в 2-х км від узбережжя Мериленда у США.

Багато оленів помирали, незважаючи на те, що їжі в цей час було достатньо, хижаків не спостерігалося і ніяких хвороб не було зареєстровано.

Постурологія — це наука про пози, про значення того, як ми стоїмо, сидимо чи лежимо.

Що дивно, більшість людей правильно оцінює поведінку, ска­жімо, тигра, який готується до стрибка, однак, виявляється, не в змозі розпізнати подібну небезпеку, що виходить від сусіда, начальника, підлеглого, дружини.

Рис. 4.1. Механізми сприйняття у спілкуванні

Рис. 4.2. Складові самоподання особистості

Рис. 4.3. Шляхи самосприйняття особистості

Рис. 4.4. Основні схеми формування першого враження про людину