Самоподача ставлення.

Главный редактор -

А. Черненко, Е. Черненко, И. Литвиненко.

Рисунки автора. Чертежные работы - И. Литвиненко, А. Русланов.

Оформление - А. Черненко.

Самоподача ставлення.

Дійсно, завжди дуже важливо вміти показати партнеру своє ставлення до нього — частіше гарне, але іноді і не дуже. Недооцінка самоподачі ставлення до партнера по спілкуванню негатив­но позначається на ефективності спілкування.

Імідж

Можна сказати, що імідж — це розповідь про себе. Зовнішній вигляд людини — це символ, що без слів розповідає оточуючим про те, на якому східці суспільних сходів перебуває людина, до якого передбачуваного кола професій належить, про її характер, темперамент, фінансові можливості, смак, іноді навіть про родинний стан і багато чого іншого.

стратегічні техніки самопрезентації, що їх люди використовують у повсякденному житті

1) інграціація (ingratiation) — прикрашання, самовихваляння, прагнення зробити себе привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;

2) самопідтримка (self-promotion) — прагнення справити враження, описуючи свої таланти і видатні знання;

3) «грітися в променях чужої слави» (basking in reflected glory) — вибудова свого образу через підкреслення тісного зв’язку з успішними, знаменитими, видатними людьми;

4) врівноважування успіхів і помилок (self-handicapping) — створення перешкод і обґрунтування виправдань для поганих результатів і невдач.

До пріоритетних якостей, що формують позитивний імідж людини, можна віднести наступні:

Імідж, що подається оточуючим, складається з трьох частин

· власного уявного іміджу;

· проекційного іміджу — того, як, на вашу думку, вас сприймає навколишній світ. Чим ближче ця репрезентація до власного уявлення, тим впевненіше може почувати себе людина відносно власного іміджу;

· набутого іміджу — того, як інші бачать вас насправді. Якщо цей імідж розходиться з проекційним, це означає, що людина погано обміркувала, яким чином представити себе.

Проекційний імідж ефективний тільки в тому випадку, коли він належним чином сприймається іншими людьми. Якщо ж людина посилає набір сигналів, але вони сприймаються іншими не так, як їй хотілося б, вона буде почувати себе людиною, яку не зрозуміли.

5. Бар’єри спілкування

Бар’єри взаєморозуміння.

Бар’єри

Логічний бар’єрвиникає найчастіше в партнерів з неоднаковим видом мислення. На думку Гельвеція, одна з людських оман полягає в тому, що точність передавання інформації в усній формі найвища.

Лівші образне мислення

Правші - логічне. аргументуючи мислення

Кожна людина бачить світ, ситуацію, проблему під своїм кутом зору. Крім того, ті самі слова в тій чи іншій ситуації можуть мати зовсім інший зміст, який завжди є індивідуально-особистіс­ним. Він народжується у свідомості того, хто говорить, але не завжди зрозумілий партнеру.

Сама думка народжується від різних потреб людини, пов’яза­них зі схильностями, спонуканнями, емоціями та ін. Тому за кожною думкою постає мотив, тобто те, заради чого ми говоримо. Мотив і є першою інстанцією в породженні мовлення. Він стає й останньою інстанцією в зворотному процесі — процесі сприйняття і розуміння висловлення, тому що партнер розуміє не стільки думку й мовлення, скільки те, в ім’я чого це говориться.

2. Стилістичний бар’єр

люди запам’ятовують найкраще початок і кінець,причому початок сприяє виникненню симпатії чи ворожості, а це, у свою чергу, впливає на слухання й довіру до партнера. Кінець, що завершує інформацію, залишається в пам’яті, отже, сформульовані наприкінці виступу висновки і є тим основним, що звичайно запам’ятовується аудиторією.

Передаючи ту чи іншу інформацію, варто враховувати, що найкраще запам’ятовується фраза, яка складається з 4—14 слів, із 15—18 слів — вже гірше, з 18—25 слів запам’ятовується задовільно, а фраза, що налічує понад 30 слів, на слух практично не сприймається.

3. Семантичний і лінгвістичний бар’єри,тобто значеннєві бар’єри, можуть бути викликані різноманітними причинами:

v розбіжністю тезаурусів, тобто лінгвістичного словника мови, з повною значеннєвою інформацією; обмеженим лексиконом одного з партнерів і багатим — іншого;

v соціальними, культурними, психологічними, національними, релігійними й іншими розходженнями.

4. Фонетичний бар’єр, тобто перешкода, створювана особливостями мовлення того, хто говорить. Щоб такого бар’єра не було, треба говорити виразно, досить голосно, уникаючи при цьому скоромовності.

Більшість людей, на думку вчених, погано вміють слухати слова інших, особливо якщо ці слова не зачіпають їхніх інтересів. Дослідження показують, що умінням вислухати співрозмовника спокійно і уважно, зосереджуючись на суті того, що говориться, притаманне не більше 10 % людей.

Багато людей вважають, що найкращий співрозмовник — близь­кий друг (подруга). Це, мабуть, пояснюється тим, що сама дружба народилася на основі здатності слухати один одного, ставитися з щирим інтересом та співчуттям до проблем іншої людини. Багато людей схильні вважати, що до гарних слухачів можна віднести і більшість підлеглих у розмові з високопоставленого особою. Це пояснюється бажанням зрозуміти начальника відразу, щоб не виглядати в його очах нерозумним.

Мовчання – золото

До Сократа в Афіни здалеку приїхала молода людина, що дуже бажала опанувати мистецтво красномовства. Поговоривши з нею кілька хвилин, Сократ зажадав від неї за навчання ораторському мистецтву подвійну плату. «Чому?» — поставив запитання здивований учень. «Тому, — відповів філософ, — що мені доведеться навчати її не тільки говорити, але й тому, як потрібно мовчати і слухати». Ця відповідь, що пролунала більше двох тисячоліть тому, перегукується з думкою письменника ХХ ст. Л. Фейхтвангера, який стверджував, що «людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити, і шістдесят років, щоб навчитися тримати язика за зубами».

Статистики підрахували: з часу, необхідного для спілкування з іншими на роботі і вдома й умовно прийнятого за 100 %, ми 9 % пишемо, 16 % — читаємо, 35 % — говоримо, 40 % — слухаємо (точніше, повинні були б слухати)

Так, наприклад, психологи встановили істотні розходження у поведінці чоловіків і жінок під час розмови. Вони вважають, що зазвичай чоловік перебиває жінку майже в два рази частіше. Приблизно одну третину часу бесіди жінка збирається з думками, намагаючись відновити їхній хід. Чоловіки частіше зосереджуються на змісті розмови, а жінки більше уваги приділяють почуттям та самому процесу спілкування. Чоловіки люблять слухати самих себе. Вони схильні занадто швидко давати готові поради, не вислуховуючи співрозмовника до кінця і не задаючи йому питань

Ефективне слухання має певні труднощі:

vВідключення уваги.

vВисока швидкість розумової діяльності.Ми думаємо в 4 рази швидше, ніж говоримо. Тому коли хтось говорить, наш мозок велику частину часу вільний і відволікається від мовлення того, хто говорить.

vАнтипатія до чужих думок.

vВибірковість уваги.

Потреба репліки.

До зовнішніх перешкод слухання відносяться:

Ø Фізичний дискомфорт. Спека, холод, утома чи головний біль погіршують здатність слухати і приділяти увагу співрозмовнику.

Ø Переривання і перешкоди. Телефонні дзвінки, стукіт друкарської машинки, гул вентилятора й інші зовнішні подразники можуть відволікати від ходу бесіди.

Ø Зайнятість думками про інші речі. Думки про інші зустрічі, невідкладні справи і термінові повідомлення можуть відволікати.

Ø Заздалегідь підготовлені відповіді. Відповіді-заготовки на реальні проблеми людей чи спроби швидко віднести ці проблеми до тієї чи іншої категорії можуть заважати вам уважно слухати.

Ø Готовність до нудьги. Чекання нудьги від спілкування з пев­ними людьми означає, що ви заздалегідь намагаєтеся віддалитися від них, не давши їм жодних шансів.

Ø Розмови про самого себе. Надмірна заклопотаність самим собою і власними проблемами руйнує процес спілкування.

Ø Персоналізація. Припущення, що співрозмовник говорить про вас, хоча це не так, обмежує ваше сприйняття.

Ø Ставлення до співрозмовника. Симпатія чи ворожість до співрозмовника можуть зіпсувати слухання.

Ø Вибіркове слухання. Сприйняття тільки частини того, що говорить співрозмовник, через розбіжність особистих переконань чи думок слухача зі змістом сприйнятого повідомлення веде до неприйняття всієї розмови, тому що думка співрозмовника не має значення для нього.

Ø Співрозмовник говорить недостатньо голосно чи пошепки.

Ø Акцент у того, хто говорить, монотонність, занадто швидкий чи повільний темп мовлення.

Ø Відволікаюча зовнішність співрозмовника, його манери (манірність чи неадекватність міміки і т. ін.).

Ø Оточення чи пейзаж.

Ø Погана акустика.

Ø Обмеженість у часі, відчуття, що регламент вичерпано.

Ø Надмірне завантаження роботою, необхідність робити кілька речей одночасно.

Ø Колір стін у приміщенні (червоний — дратує, темно-сірий — гнітить).

Внутрішні перешкоди слухання пов’язані, як правило, зі шкідливими звичками того, хто слухає, «міркувати про що-небудь ще» (про співрозмовника, про те, як він мене сприймає, що думає про мене і т. ін.).

Труднощі на шляху ефективного спілкування.

Можна виділити дві групи труднощів:

1) «суб’єктивно пережиті», що не завжди виявляються у конкретній соціальній взаємодії і не очевидні для партнера;

2) «об’єктивні», тобто виявляють себе в умовах безпосередніх контактів та спілкування, що знижують їхню успішність і задоволеність ними.

До суб’єктивно пережитих труднощів відносяться соціальна непевність, боязкість, сором’язливість, невміння встановити психологічний контакт.

Крім сором’язливості можна виділити й інші властивості особистості, що призводять до труднощів у спілкуванні; їх можна коротко охарактеризувати так:

· людина хоче і може, але не вміє спілкуватися (невихованість, безсоромність, егоцентричність);

· не хоче, не вміє і не може спілкуватися (аутичність, глибока самотність);

· уміє, але вже не може і не хоче спілкуватися (відчуженість, виключеність із соціальних зв’язків, самотність у юрбі);

· уміє, може, але не прагне спілкування (глибока інтроверсія, самодостатність, відсутність мотивації);

· і може, і хоче, але боїться спілкуватися (соціофобія).

Сором’язливість, інтровертність, аутичність, відчуженість, підвищена сенситивність належать до глибоко особистісних властивостей, які можуть загострюватися за несприятливих обставин і тоді з труднощів, що суб’єктивно відчуваються, перетворюватися в об’єктивну перешкоду для повноцінних особистісних контактів.