Тема 4. Методологія конституційної науки та практики

1. Поняття та принципи методології конституційної науки та практики

Кожна суспільна наука має свій методологічний інструментарій, за допомогою якого вона вивчає відповідні відносини і дає пропозиції практиці. Метод науки — це сукупність правил, прийомів, принципів наукового пізнання, які забезпечують набуття об'єктивних достовірних знань. Методологія науки — вчення про методи пізнання конституційно-правових реалій, теоретичне обґрунтування методів і способів пізнання цих реалій, що ними послуговується наука конституційного права України. Під впливом об'єктивних та суб'єктивних чинників відбуваються суттєві зміни у методологічній базі науки. Методологія науки допомагає вирішенню питань розвитку конституційного процесу, його спрямованості, шляхів державотворення. У свою чергу, це дає можливість наукового обґрунтування організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, оптимального конституційного регулювання основних прав і свобод громадян тощо.

На сучасному етапі науці конституційного права України доводиться вирішувати й складні методологічні питання, зумовлені загальним станом і проблемами методології права. Загальний стан розроблення методологічних проблем українського правознавства відстає від сучасних потреб, хибує відчутними недоліками. Набули поширення методологічна невизначеність, еклектизм, некритичне запозичення певних методів та методологічних засобів інших наук поза межами їх можливого використання у дослідженнях соціально-правових проблем. Трапляються непоодинокі прояви абстрактного соціально-беззмістовного визначення державно-правових явищ, нерозбірливого застосування концепцій та норм, що належать до різних, почасти протилежних зарубіжних правових систем.

Методологічні питання науки конституційного права сьогодні безпосередньо пов'язані з вирішенням проблем всієї юридичної науки, ефективним застосуванням сучасного методологічного інструментарію для аналізу державно-правових процесів, підвищення ролі науки в розбудові української державності. В умовах перехідного етапу розвитку суспільства ця проблема має суттєве значення, оскільки йдеться про необхідність пошуку шляхів підвищення впливу результатів кон-ституційно-правових досліджень на формування в Україні демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина, становлення теорії і практики конституціоналізму, політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності, забезпечення суверенітету українського народу.

Як окремі методи, так і методологія в цілому значною мірою визначаються предметом самої науки конституційного права, оскільки це об'єктивний чинник. Але при цьому важливу роль відіграють суб'єктивні фактори. Вони складаються з можливості та здатності дослідника використовувати як традиційні, так і нові методи аналізу державно-правових явищ. Закріплена в ст. 15 Конституції України політична та ідеологічна багатоманітність, різні філософські та світоглядні

позиції і підходи до аналізу конституційного процесу в Україні не виключають, а, навпаки, припускають з метою одержання вірогідної наукової інформації та обґрунтованих висновків використання низки загальних та конкретних методів аналізу конституційно-правових проблем.

Для науки конституційного права України у методологічному аспекті настав непростий період, як і для суспільної науки в цілому. Методологія марксизму-ленінізму не задовольняє науку. Метод діалектичного матеріалізму, який розглядався переважно як основоположний, сьогодні не діє, оскільки свого часу він був спрямований на акцентацію протилежностей у політичному процесі, на вузькокласову орієнтацію правової системи, на відхилення від загальнолюдських конституційних цінностей і набутків, зокрема таких, як правова держава, поділ влади, політичний плюралізм, парламентаризм тощо. Метод діалектичного матеріалізму значною мірою себе вичерпав саме у вузькокласовому розумінні. Але й сьогодні він дається взнаки у конфронтації владних структур, різних політичних течій, коли жодна зі сторін не бажає нічим поступитись. На основі цього методу понад 70 років у нашій країні велись дослідження, виховано не одне покоління науковців. У його межах особливо акцентувалось на боротьбі протилежностей, обґрунтовувалась перевага вузькокласових інтересів, завдань, політичних акцій, протиставлялися класові і загальнолюдські цінності, підкреслювалась необхідність диктатури пролетаріату. У результаті цей метод був дискредитований, як і марксизм у цілому, який сьогодні розглядається як одна з ідеологічних політичних течій.

Однак сьогодні немає підстав відкидати .метод діалектики як метод наукового аналізу конституційно-правових реалій, оскільки конституційний процес перебуває не в статиці, а в динаміці, розвивається під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників. Але застосування діалектичного методу як пріоритетного методу аналізу державно-правових реалій не означає, що не можуть застосовуватися інші загальні методи. Є необхідність використовувати можливості, які дають інструментарій інших філософсько-правових систем, у тому числі позитивізм, екзистенціалізм, персоналізм, біхевіоризм тощо.

1. Структура методології конституційної науки та практики

Методологию можно рассматривать в двух срезах: как теоретическую, и она формируется разделом философского знания гносеология, так и практическую, — ориентированную на решение практических проблем и целенаправленное преобразование мира. Теоретическая стремится к модели идеального знания (в заданных описанием условиях, например, скорость света в вакууме), практическая же — это программа (алгоритм), набор приёмов и способов того, как достичь желаемой практической цели и не погрешить против истины, или того, что мы считаем истинным знанием. Качество (успешность, эффективность) метода проверяется практикой, решением научно-практических задач — то есть поиском принципов достижения цели, реализуемых в комплексе реальных дел и обстоятельств.

В методологии можно выделить следующую структуру:

основания методологии: философия, логика, системология, психология, информатика, системный анализ, науковедение, этика, эстетика;

характеристики деятельности: особенности, принципы, условия, нормы деятельности;

логическая структура деятельности: субъект, объект, предмет, формы, средства, методы, результат деятельности, решение задач;

временная структура деятельности: фазы, стадии, этапы.

технология выполнения работ и решения задач: средства, методы, способы, приемы.

Методология также делится на содержательную и формальную. Содержательная методология включает изучение законов, теорий, структуры научного знания, критериев научности и системы используемых методов исследования. Формальная методология связана с анализом методов исследования с точки зрения логической структуры и формализованных подходов к построению теоретического знания, его истинности и аргументированности.

1. Антропометричний методологічний підхід у конституційній науці та практиці

Иной срез анализа политики открывает антропологический метод, который требует не ограничиваться определением влияния на политику социальных факторов (уровня жизни, формы собственности, типа культуры и т.д.), а предполагает выявление в политике роли инстинктов, устойчивых черт интеллекта, психики, национального характера, т.е. качеств человека как биосоциального существа.

1. Загальнонаукові методи пізнання у конституційному праві

Загальнонаукові методи

Загальнонаукові методи - система методоів, властивих юридичній науці.

До них відносяться:

Загальносоціологічний метод - це засіб, що характеризується при вивченні і дослідженні предмета застосуванням методів матеріалістичної діалектики.

Конкретносоціологічний метод - спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу права і держави на соціальні явища.

Статистичний метод - застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектів змін в державно-правовому житті і обробляє результати для наукових і практичних цілей.

Формально-логічний метод - засіб дослідження і вивчення державно-правових явищ за допомогою основних законів формальної логіки.

Метод аналізу - за допомогою якого досліджуються і вивчаються юридичні особливості державно-правових явищ, їх класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя.

Історичний метод - спосіб дослідження і вивчення державно-правових явищ в їх історичному розвитку.

системно-функціональний метод - досліджує і вивчає державу і право за допомогою системно-функціонального підходу.

Кількісного і якісного аналізу досліджує і вивчає кількість державно-правових явищ, що дозволяє конкретизувати властивості їх якості.

Порівняльний метод - дає можливість досліджувати і вивчати державно-правові явища, порівнюючи і визначаючи їх тотожність чи різність та ін.

1. Частнонаучние методи пізнання у конституційному праві

Спеціально наукові методи - система засобів, прийомів та способів, властивих саме теорії держави та права. За їх допомогою досліджуються і вивчаються закономірності виникнення та розвитку державно-правових явищ.

До них відносяться:

Юридичний метод, де використовуються правила пізнання держави і права за допомогою юридичних засобів (аналіз структури права, тлумачення юридичних норм).

Методи юридичної статистики - використання великих чисел державно-правових явищ та формування певних рекомендацій на цій основі.

Методи юридичної логіки.

Інші методи юридичної науки та інші.

системний та соціологічний метод, метод кількісного та якісного аналізу, порівняльний, історичний, формально-логічний (догматичний) метод та ін.

Складні й динамічні процеси, що відбуваються у сфері функціонування механізму народовладдя в нашій країні, ставлять питання про нові підходи до осмислення й оцінки державно-правових (конституційних) явищ. Один із перших кроків у цьому напрямі - нові, нетрадиційні підходи до самої методології державно-правової науки, до тих її понять і категорій, які ще не так давно вважались незмінними.

Зокрема, варто по-новому, глибше й критичніше оцінити і значення матеріалістичної діалектики як методологічної основи державно-правової (конституційної) науки; дещо інакше глянути на історичні, соціологічні, порівняльно-правові та інші методи дослідження конституційної матерії: діяльнісний, факторний тощо. Між іншим, це стосується усіх юридичних наук, але найбільше - науки конституційного права, роль і значення якої виняткові, оскільки в центрі її уваги найістотніше в суспільних відносинах -відносини влади, владарювання.

Донедавна стверджувалось, що радянське соціалістичне суспільство найкраще в світі, що всі його інститути - найефективніші, а демократія в СРСР - взірець для всіх народів. При цьому ігнорувались новації, які не вкладались у межі офіційної ідеології, хоч світ давно взяв їх на озброєння і успішно використовував у найрізноманітніших сферах. Критично в цілому аналізувались і оцінювались буржуазний парламентаризм, теорія поділу влад, примат загальнолюдських цінностей над класовими. Як наслідок цього практична користь від науки конституційного права була досить відносна. її головне функціональне призначення зводилось нерідко до апологетики. Завдання ж полягає в тому, щоб очистити науку від зайвих нашарувань ідеологічного характеру.

Треба по-новому осмислити роль діалектичного методу в науці конституційного права. До цього часу в науці вважалось, що цей метод є головним та універсальним, причому основне його призначення зводилось, по суті, до розкриття суперечностей між капіталізмом і соціалізмом. Безперечно, йшлося не про справжню діалектику, яку не в змозі заборонити й відмінити будь-які партії, ідеологічні структури тощо. На озброєння бралась лжедіалектика, яка все робила для того, щоб отримати навіть хибні, але милозвучні на той час висновки.

Цілком очевидно, що використання діалектичного методу може дати сподівані результати, якщо акцентувати увагу не лише на боротьбі протилежностей, а й на їх єдності та на багатьох інших аспектах. Не революційне подолання їх, а революційний спосіб їх вирішення, усвідомлення того незаперечного факту, що діалектичне заперечення передбачає також наступництво, зв'язок нового зі старим, своєрідну повторюваність на вищій стадії розвитку деяких моментів попередніх стадій.

Особливу роль повинен відіграти порівняльно-правовий метод. Ще не так давно ми бачили його функцію у розкритті реакційної сутності буржуазного конституційного права, освітленні переваг «соціалістичного права» .

Порівняльний аналіз сприяє більш глибокому проникненню в сутність правової, в тому числі конституційної, матерії, що дає не тільки теоретично-науковий, а й практичний ефект. Співробітництво представників науки і практики нашої держави і наших сусідів може мати непогані результати, оскільки західна юриспруденція дала чимало зразків ефективного вирішення багатьох проблем.

Особливо це стосується конституційного будівницва, де з успіхом можна використати здобутки різноманітних шкіл і напрямів. Тільки зараз ми з подивом бачимо, що багато (якщо не більше) політичних і правових інституцій зарубіжжя оптимально відповідають нашим уявленням про те, якими повинні бути наші здобутки у цій сфері. Серед них - інститути прямої і представницької демократії, прав і свобод людини і громадянина, державної влади і місцевого самоврядування тощо.

1. Значення компаративиського дослідження у конституційному праві

Компаративістика

(Від лат. Comparatio - рівне співвідношення, відповідність, порівняння, звірення, взаємне угода) - 1) загальна назва сукупності порівняльних методів у різних областях гуманітарного знання (правознавство, літературознавство, мовознавство, культурологія, історія та релігієзнавство), 2) філософська теорія порівняння як базисної логічної операції розуму. Виділення порівняльної методології в окрему галузь гуманітарного знання та закріплення за нею терміну "компаративістика" пов'язане, по-перше, з тенденцією до спеціалізації та конкретизації предметів дослідження всередині гуманітарних наук, по-друге, з відмовою від спроб створення всеосяжних, Універсальних систем знання; в -третє, з зростанням національної самосвідомості та усвідомлення ролі "національного чинника" в соціальній історії та історії культури. Поява нового кола питань, пов'язаних з осмисленням природи многоразлічіі та унікальності (культурної, мовної, правової і т. д.), з одного боку, і спроби виявлення подібності в рамках цього різноманіття, з іншого боку, призвели до необхідності усвідомлення порівняння як методу. Проте практично одночасно з оформленням таких галузей гуманітарного знання, як порівняльне правознавство, порівняльне літературознавство, порівняльне мовознавство, відбувається відмова від методологічного пошуку в рамках цих конкретних наук. Т. о., Пошук методологічного підстави компаративістських досліджень та аналіз порівняння стає пріоритетом філософії. З 1936 р. в Гавайському університеті (Гонолулу) і з 50-х рр.. в інших університетах ведуться дослідження в галузі історії та теорії порівняльного аналізу під загальною назвою "філософська компаративістика". Цей аналіз має два основних напрямки. Перше - "горизонтальне" (культурно-географічне). Основоположним тезою цього напрямку стали слова М. Бубера про необхідність діалогу культур Сходу і Заходу. Завдання цього напрямку - методологічне прояснення основних концептів "Восток", "Захід", "Північ", "Південь" як культурних феноменів, усвідомлення їх унікальності та пошук шляхів можливого діалогу. Другий напрямок - "вертикальне" (історико-філософський). Завдання цього напрямку - простежити еволюцію формування порівняльного методу в історії філософії, а також виявити структуру порівняльної операції і дати аналіз проблеми порівнянності філософії Сходу і Заходу. В історії філософії осмислення проблеми порівняння еволюціонувало від метафізичного уявлення про пропорційності космосу в античності до логічного розуміння порівняння як базисної операції розуму у філософії нового часу. Ця еволюція відбувалася в рамках двох традицій, т. к. основним питанням в межах даної проблематики був і залишається питання виявлення підстави для порівняння. В залежності від того, визнавали чи філософи існування об'єктивного та універсального підстави для порівняння чи ні, вони залишалися або в рамках просторово-метафізичного, або інтуїтивно-релятивістського підходу до опису механізму порівняння. Перша традиція в осмисленні проблеми порівнянності була задана піфагорійцями, у яких ми вже можемо реконструювати елементи теорії порівняння. Визнаючи основним критерієм міри те, що вона повинна бути менше вимірюваного, піфагорійці тим самим обмежили область раціонального (те, що підпадає під одну міру) числами, тому що для чисел універсальна і об'єктивна міра - найменше - обнаружимо (монада). Для величин ж, які "в плані подільності належать принципом нескінченності", такої універсальної заходи немає, що говорить про недосконалість світу.

1. Апробування конституційно-правових новацій в експериментальному режимі