Джерела науки КПУ

Джерело права — це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об"єктивовану реальність. Право як об"єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права” і “форма вираження права”).без такої об’єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права — явище надзвичайна складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших – в письмових актах – документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це – акти-документи, традиції, правові звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права ,яке також має відповідну систему джерел.

Важливе значення має вирішення питань про характер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України.

Першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам"ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу.

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали: віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

Так, представник історичної школи Н. Палієнко вважав, що конституційне право виникає і розвивається завдяки об"єктивній внутрішній необхідності І в своїй основі опирається на народну свідомість, народний дух, притаманний кожній нації з моменту появи її на історичній сцені." Конституція, стверджує С. Шелухін, виходить з народного життя, психіки, історії, побуту, бажань, прагнень й ідеалів народу. Норми права, таким чином, є похідними від звичаїв і традицій.

Представники позитивістської школи права вважають, що джерелом норм конституційного права є позитивне (прийняте державою, писане) право, яке встановлюється і примусово захищається державою.

Б. Чичерін, російській політичний діяч і науковець, вважав, що джерелом конституційно-правових норм є держава, саме вона творить право, забезпечує розумне співвідношення незалежних воль суб"єктів суспільних відносин. Іншими словами, держава — всемогутній феномен: вона виникає поза правом, є його джерелом і ніяким чином не зв"язана з правом.

З точки зору соціологічних теорій права, конституційне право є наслідком певних соціальних зв"язків (станів): генезисом конституційних норм є різноманітні соціальні інститути як автономні соціальні утворення.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел воля та інтереси суб"єктів конституційного права стають загальнообов"язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб"єктів.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об"єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об"єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб"єктів конституційного права.

В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 p., Закон "Про вибори Президента України", Закон "Про вибори народних депутатів України" 1997 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального Права. Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу.

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали: віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

Так, представник історичної школи Н. Палієнко вважав, що конституційне право виникає і розвивається завдяки об"єктивній внутрішній необхідності І в своїй основі опирається на народну свідомість, народний дух, притаманний кожній нації з моменту появи її на історичній сцені." Конституція, стверджує С. Шелухін, виходить з народного життя, психіки, історії, побуту, бажань, прагнень й ідеалів народу. Норми права, таким чином, є похідними від звичаїв і традицій.

Представники позитивістської школи права вважають, що джерелом норм конституційного права є позитивне (прийняте державою, писане) право, яке встановлюється і примусово захищається державою.

Б. Чичерін, російській політичний діяч і науковець, вважав, що джерелом конституційно-правових норм є держава, саме вона творить право, забезпечує розумне співвідношення незалежних воль суб"єктів суспільних відносин. Іншими словами, держава — всемогутній феномен: вона виникає поза правом, є його джерелом і ніяким чином не зв"язана з правом.

З точки зору соціологічних теорій права, конституційне право є наслідком певних соціальних зв"язків (станів): генезисом конституційних норм є різноманітні соціальні інститути як автономні соціальні утворення.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел воля та інтереси суб"єктів конституційного права стають загальнообов"язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб"єктів.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об"єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об"єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб"єктів конституційного права.

В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 p., Закон "Про вибори Президента України", Закон "Про вибори народних депутатів України" 1997 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального Права.

Впорядковування процедур — важлива умова ефективної роботи Державних органів, дотримання ними законності і правопорядку. В більшості випадків законодавець цю проблему вирішує досить просто: в одному документі він об"єднує матеріальні і процесуальні норми (причому співвідношення їх, як правило, складається на користь матеріальних норм). В деяких випадках процесуальні норми об"єднуються в один структурний підрозділ правового акта. Так, наприклад, в Законі про громадянство України в редакції від 16 квітня 1997 р. процесуальні норми зосереджені в основному в розділах 6 ("Порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України") і 8 ("Оскарження рішень з питань громадян­ства"). Такий спосіб організації правового матеріалу не є випадковим. Очевидно, немає рації надавати окремий акт, який реалізував би процедури, пов"язані з набуттям чи втратою громадянства України.

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об"єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).