Тема: «Ликвидация ЧС в местах добычи нефти».
Тема: Культурно – просвітницький етап національного руху. Українофіли.
Мета: Надати загальну характеристику культурно – просвітницькому етапу національного руху в Україні у 2 – й половині 19 ст., показати його особливості і наслідки.
План:
1. Причини піднесення національних процесів в Україні у 2 – й пол. 19 ст.
2. Громадівський рух та його етапи.
3.Виникнення політичних організацій та партій.
4.Українці у загальноросійському визвольному русі.
Резюме:
Основна риса української історії XIX ст. - це національне відродження України, під яким розуміють:
1.формування національної самосвідомості українців;
2.зростання інтересу до української мови, історії, культури;
3.активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;
4.розгортання українського національ-визвольного руху.
Рекомендації: законспектувати одне з питань у зошиті (за вибором), перевага тезисним
конспектам, таблицям і схемам.
Завдання для самоперевірки:
1. Схарактеризуйте причини піднесення національних процесів в Україні у 2 – й пол.. 19 ст.
2. Хто був провідними діячами громадівського руху?
3. Які політичні партії діяли в Україні у 2 – й пол. 19 ст.?
4. Яку роль в національному русі України грали українофіли?
Рекомендована література:
1. Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студ. вузів. - К.: Академія, 2005. - 687 с.
2. Етнічна історія давньої України / П. П. Толочко, Д. Н. Козак, О. П. Моця та ін. - К., 2000. - 276 с.
3. Борисенко В. Курс Української історії. - К., 1997.
Перший етап громадівського руху.
У кін. 50-х рр. XIX ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки – Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка “хлопоманів ” (віл польського “хлоп” - селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету Володимир Антонович. Громадівський рух, названий властями “українофильством”, набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах Гуртки об’єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо).
Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко (на світлині), письменник і драматург Михайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов.
Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антонович, П.Чубинський, О.Русов.
Громади підтримували зв’язки з представниками національного руху Західної України.
Культурно-просвітницький рух Громад з кликав тривогу серед урядових кіл. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуев видав вищезгаданий горезвісний циркуляр. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій, і в другій половині 60-х рр. громадівський рух пішов на спад.
Діяльність “Основи”
У 1861 р. в Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з'їхалися сюди після заслання, заснування журналу “Основа”. Журнал установив зв'язки з Громадами, знайомив читачів з життям українського народу.
Він діяв до 1862 р. і став першим українцям журналом у Російській імперії, сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.
Польське повстання 1863-1864 рр. і відгуки на нього в Україні
Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодерржавства. На заклик повстанського кошту про підтримку відгукнулися українські революційні демократи, члени заснованої Миколою Чернишевським всеросійської революційної організації “Земля і Воля”. Серед них був і уродженець Сумщини А.Потебня, брат відомого вченого-мовознавця О. Потебні. Революційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на піддтримку визвольної боротьби проти царської Росії, взяли участь у діях повстанських загонів.
Однак, масової підтримки з боку української громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу (їх метою було відновлення
Польщі в територіальних межах 1772 р., тобто з включенням земель Правобережної України).
Другий етап громадівського руху
На початку 70-х рр. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. Київська громада мала власний друкований орган «Киевский телеграф».
Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції (понад 200 дійсних членів), зібрав і видав величезний матеріал з історії, економіки, культури рідного краю.
Громади хоч і утримувалися у своїй більшості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували самодержавство. З прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Південно-Західний від діл Російського географічного товариства.
Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який впродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном «Громада».
|
Виникнення політичних організацій та партій.
Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою політичною організацією на цьому етапі стало «Братство тарасівці», яке діяло впродовж 1891 -1893 рр. Його засновниками були українські студенти М.Міхновський, І.Липа,
В.Шемет. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. «Тарасівці» ставили за мету реалізацію основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоч тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність «Братства» підготувала сприятливий грунт для поширення державницько-самостійних настроїв.
Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні стала утворена в 1900 р. у Харкові Революційна українська партія (РУП). Засновники - Д.Антонович, М.Русов, Д. Матусевич та інші. Одне із відділень РУП знаходилося у Львові, де діяла партійна друкарня. Спочатку як програмний документ партії використовувалася брошура М.Міхновського «Самостійна Україна», в якій обгрунтовувалася ідея української державної самостійності. Згодом РУП відмовилася від цієї ідеї і висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії. Взагалі, партія не мала чітких програмних вимог, що обумовило її розкол на поч. XX ст.
Українці у загальноросійському визвольному русі.
В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух. Вище вже згадувалося про такі його прояви, як діяльність масонських організацій, декабристський рух, діяльність революційних демократів 60-х рр. Наступним етапом загальноросійського революційного руху стала діяльність революційних народників 70-80-х рр., представлених, переважно, різночинною інтелігенцією.
Програма керівного органу народників - організації «Земля і Воля», створеної у 1876 р., передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів у народну власність. Економічною і адміністративною одиницею нового суспільства вважалася селянська община.
Народники 70-х рр. розгорнули широку пропаганду серед селянства (так зване "ходіння в народ ’’) з метою викликати протест проти властей і збройні бунти.
У 80-і рр. відбулася радикалізація народницького руху. Частина народників, об’єднавшись у 1879 р. в організацію “Народна Воля”, зосередила діяльність на політичному терорі. 1 березня 1881 р. в результаті терористичного акту народовольців загинув імператор Олександр II. У відповідь уряд посилив репресії, розгромивши гуртки і групи народників, засудивши до страти їх керівників та активних учасників. Серед них були українці Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов, Дмитро Лизогуб, Володимир Малинка. Не дивлячись на жорсткі репресії, народницький рух не припинявся до кінця 80-х рр. XIX ст.
Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку, єднанню рухів сприяла їх спрямованість проти самодержавства, на соціальні перетворення. Але ж, з іншого боку, нехтування інтересами української справи відштовхувало від загальноросійських революційних організацій учасників українського визвольного руху.
Тема: «Ликвидация ЧС в местах добычи нефти».
Рассматриваемые вопросы:
Дата добавления: 2014-12-29; просмотров: 968;